Власний досвід у професії. Владислав Кормушин

9:48 Пт 27.09.24 Автор : Владислав Кормушин 12715 Переглядів Версія для друку

НААУ продовжує знайомити молодих адвокатів та юристів із досвідом колег. Цього разу своїми мотивами обрання професії, враженнями від участі у першому судовому засіданні, справами, що запам’яталися із власної практики, та життєвим кредо поділився адвокат, регіональний представник Молодіжного Комітету НААУ - UNBA NextGen у Полтавській області Владислав Кормушин:

– Все моє життя – ризик та гра ва-банк. Скільки себе пам’ятаю, обіймаючи кожну нову посаду, я повинен був зробити крок у невідомість.

Юридичну освіту здобував в Інституті підготовки кадрів для органів прокуратури України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Студентські роки допомогли мені краще зрозуміти оточуючих, отримати навички нетворкінгу, стати частиною соціуму. А ще – обожнюю гумор і жарти. Серед студентів у той час існував Клуб веселих та кмітливих. Вечори гумору (стендапи), у яких брав участь та мав можливість реалізовувати свій гумористичний потенціал, стали тоді частиною мого життя, а згодом допомогли мені в побудові особистого бренду.

Карʼєрний шлях розпочав із посади державного виконавця Кременчуцького районного відділу Державної виконавчої служби. Всі мої ілюзії про миттєве «шкіряне крісло» після університету, дорогий «Parker» для підпису документів рухнули майже миттєво. Я почав розуміти найголовніше – наскільки складний цей шлях. Рівень навантаження, який впав на мої плечі випускника юридичного вишу, був критичним. Шкала шоку в голові сягала висоти Бурдж Халіфи, а рівень заробітної плати був, м’яко кажучи, недостатнім.

Пропрацювавши рік, перевівся з районного відділу до міського (Автозаводський відділ виконавчої служби міста Кременчук), у пошуках нових знайомств, складніших кейсів, перших судових засідань, роботи з юридичними особами. Рівень навантаження виріс пропорційно, а рівень заробітної плати – ні. Так минуло два роки роботи на посаді державного виконавця. У голові зароджувалася ідея «а що далі?».

Одного дня я побачив вакансію «державний реєстратор при районній адміністрації». Посадовий оклад був більшим, новий колектив, спектр законодавства, у якому треба працювати, ширший. Це був мій перший крок. Пішов ва-банк. Написавши заяву на звільнення, зареєструвався на конкурсний відбір для зайняття посади державного реєстратора. Ризик виправданий. Посада моя. Перемога.

Обіймав цю посаду не довго, через пару місяців в моїй адміністрації звільнилась вакансія «головного спеціаліста державного реєстру виборців». Знову ризик. Крок у невідомість. Перемога. Посада моя. Заробітна плата вже стала приємною, почував себе комфортно, але всередині мене жила ідея «я можу більше, можу краще».

І ось воно. Новий конкурс, нова посада. Перший запис у трудовій книжці «Начальник відділу». Шкода, що не начальник юридичного відділу, а начальник відділу майна Кременчуцької районної ради. Але не передати ті відчуття, коли на дверях кабінету висіла моя особиста табличка «Начальник відділу майна. Кормушин Владислав Олександрович».

Через рік звільнилася вакансія «Начальник юридичного відділу». І знайоме кожному представнику нашої професії «Що то за юрист, який не хотів би очолити юридичний відділ?». Це був для мене маст-хев. Зарекомендувавши себе як гарний співробітник на посаді начальника відділу майна, маючи юридичну освіту та досвід роботи на керівній посаді, був переведений на посаду начальника юридичного відділу.

Ідея «можу більше, можу краще» не зникла. На посаді начальника юрвідділу довго не всидів і очолив апарат районної ради, отримавши посаду «Керуючий справами виконавчого комітету Кременчуцької районної ради».

Ця посада вже є більш комунікативною з депутатами районної ради, депутатами обласного рівня, депутатами Верховної Ради. У 2020 році я отримав запрошення від народного депутата України Олексія Мовчана працювати помічником. Але в роботу потрібно було включитися миттєво, часу на роздуми не було. Буквально декілька днів і потрібно починати працювати. І ось він «ризик». Незважаючи ні на що, звільняюся, миттєво збираю валізу, беру квитки до столиці і їду на зустріч майбутній посаді помічника народного депутата.

Отримавши шикарний досвід з написання процесуальних документів, депутатських запитів, маючи досвід роботи в державних органах, органах місцевого самоврядування, судових процесах, опрацьовуючи звернення виборців і допомагаючи громадянам у вирішенні їх ситуацій, відчув жагу до адвокатської діяльності.

Успішно склавши іспити та завершивши стажування, отримав настільки бажане свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

І останній ва-банк, з яким зіштовхнувся – це відкриття власного офісу адвоката. Оренда приміщення, меблі, канцелярія, техніка, рекламні банери, печатки і ще велика кількість необхідного. Довгоочікуване відкриття. Перший робочий день – жодного клієнта. Перший тиждень – жодного клієнта. Місяць – порожньо. У голові відчуття, що зробив помилку, обпікся, програв, але ідея «я можу краще, я можу більше» не згасла.

Використовуючи навички побудови гумору зі студентських років, харизму, ораторські здібності, почав вести власний юридичний і гумористичний блог у соціальних мережах. Кількість підписників почала зростати в геометричній прогресії, почав отримувати перших клієнтів, рівень впізнаваності збільшився, ім’я адвоката стає брендом, обсяги роботи збільшуються, збільшується штат помічників адвоката. Напрям роботи, що мені подобається – адвокатура і стиль життя – гумор, без якого не уявляю свого життя, поєдналися в щось єдине. Я знайшов себе.

Станом на сьогодні мій офіс допоміг громадянам з різних міст та областей нашої країни вирішити безліч юридичних кейсів, надав декілька тисяч консультацій, брав участь в судах різних юрисдикцій та інстанцій майже у кожній області нашої країни, має клієнтів з інших країн. Зрозумів, наскільки важливою є допомога, яка надається громадянам з боку адвоката. Наскільки важливо розуміти бажання клієнта, бути емпатичним, вміти підтримати, підбадьорити або заспокоїти.

Чи буду я знову ризикувати задля нової мети? Питання часу. Але кожен попередній кар’єрний етап йшов на ризик. Переступаючи через сумніви, досяг своєї мети. Це мій шлях і мій власний досвід.

Стаття підготовлена у рамках рубрики «Власний досвід у професії» Молодіжного Комітету НААУ - UNBA NextGen та Комітету НААУ з питань гендерної політики.

Раніше про власний досвід у професії розповіли Тетяна Андріанова, Юлія Сергет, Тетяна Рабко, Алла Філатова, Ольга Якименко, Вікторія Пінчук, Олена Краснопьорова, Іванна Блохіна, Юлія Гончаренко, Аліна Єремєєва, Ольга Щербакова, Тетяна Веремій та Сергій Берзінь.