Власний досвід у професії. Тетяна Веремій

9:54 Чт 11.07.24 Автор : Тетяна Веремій 14022 Переглядів Версія для друку

В рамках рубрики «Власний досвід у професії» продовжуємо знайомити молодих адвокатів та юристів із досвідом колег. Цього разу своїми мотивами обрання професії, етапами розвитку та життєвим кредо поділилася адвокат, регіональний представник Молодіжного Комітету НААУ – UNBA NextGen у Чернігівській області, сертифікований тренер із soft-skills для адвокатів, випускниця освітньої програми Української Гельсінської спілки з прав людини Тетяна Веремій:

– Юриспруденція як професійна сфера привабила мене ще в підлітковому віці. Чіткі сформовані правила, що регулюють життєвий простір, прописують порядок напрямів задля стабільності і ясності різних сфер взаємовідносин і співіснування людини і системи, людини в системі, системи в людині – наче гармонічний симбіоз. І юриспруденція – вказівник і інструмент для досягнення упорядкування хаосу і становлення та забезпечення динаміки гармонічного розвитку. Ці ментальні виміри вбачалися мені як міцні, непорушні склепіння молекулярної решітки діаманта, що серед усіх кристалів є найщільнішим, найміцнішим, найчистішим і найдорожчим. Так, я порівнювала юриспруденцію з діамантом, а галузі і напрями права – з багатьма гранями, що сяяли, заворожуючи погляд і увагу, та пробуджували бажання дістатися самої суті всередині ментального світу, де на троні править мудрість, а служать їй інтелект і розум. Черпаючи натхнення в такому баченні я розпочала свій шлях через навчання.

Маючи амбіції та бажання відстоювати справедливість правом і ділом, я була вкрай наполеглива. І доля мені посміхалася. А добра вдача вже в 23 роки привела на посаду третейського судді. Я опинилася на троні арбітра, та в повноті процесу мала можливість спостерігати, як у спорі народжується істина. Але... кожна посада це не тільки відповідальність і можливість, це ще і велика залежність від багатьох чинників, що часто не залишає можливості для творчості розуму, креативності й особистого зростання. Неможливо бути найкращим, якщо ти залежиш від ортодоксальної системи традицій. І неможливо бути об'єктивним, якщо розум спрямовано в одному векторі, а інтелект виконує одноманітні, монотонні задачі. Це наче сидіти на дні колодязя і, дивлячись уверх крізь отвір у трубі, намагатися міркувати про океан, та ще й запевняти всіх навколо в істинності власного бачення. І я пішла з посади судді в приватну практику адвокатом.

Відкрити свою фірму, маючи диплом і дозвіл, – легка справа. Але я хотіла знань. Тому першим кроком зареєструвалася як адвокат у вторинній безоплатній правовій допомозі – мені необхідна була практика «на землі» і реальному житті звичайних людей. Скористалася цією можливістю повною мірою. Саме тут я вперше зрозуміла багато важливих фундаментальних істин, зіштовхнулася зі справжніми викликами і жорсткою конкуренцією та протистоянням системі. Це був період справжньої боротьби, що відточувала характер, принципи, волю та розум. Продовження постійного навчання допомогло зростати в теорії, а застосування знань у роботі відточувало професійні навички у практичній площині. Наполегливо, крок за кроком, долаючи кар'єрні сходинки, ще не розуміла тоді до кінця, що разом з тим я зростала як особистість... Саме в цей період я пройшла навчання для тренерів для адвокатів та стала сертифікованим тренером із soft-skills по роботі з клієнтами. Це стало поштовхом до кращого розуміння клієнтів і можливістю передати отримані знання колегам. І доля знову підтвердила правильність моїх дій на шляху, подарувавши можливість бути членом атестаційної комісії. Там поряд зі сталими професіоналами я визначала ступінь професійності і порядності прокурорів. Після цього, як нагороду за завзятість, принциповість, наполегливість і вірність обраному шляху, мала змогу проходити навчання в Українській Гельсінській спілці з прав людини. Чудова можливість і безцінний досвід безпосереднього спілкування з прокурорами і суддями за спільною партою в навчанні і неформальному форматі буденності. Я побачила і почула достатньо, щоби зрозуміти різницю між людиною, яку зліпила система, і людиною, що зробила себе власною працею через мірило власного сумління. Як ніколи до цього, переконалася у важливості ніколи не зраджувати власним принципам й автономності, а в роботі або бути фахівцем, або краще взагалі не торкатися теми. І що справедливість це не так постійна величина, як афектація перспективи.

Юрист – це не просто професія адвоката, судді, прокурора, фахівець певного чи багатьох напрямів права. Як показало життя, це дещо інше, площина і вимір глибші. Думка є в адвоката, прокурора, судді, але завжди з огляду на людський фактор і обставини – різна у кожного. І хоча всі вони юристи: змагальність, боротьба розумів та інтелектів, перемога чи поразка – ментальне пристанище, де в кінцевому підсумку, так чи інакше, зміниться життя кожного. А раз зміниться життя, то так чи інакше зміниться і думка.

Тут хочеться навести мораль із притчі про незрячих і слона:

«Часом у тім біда ученого,

Що чорний колір відрізнив від білого,

А білий, відрізнив від чорного –

Не бачить вчений в чорно-білім ЦІЛОГО!».

У підсумку важлива лише сама загальна межа, що ми її проводимо завершуючи спір і процес, і яка визначає нові кордони сфер інтересів у широкому загалі права. Отже, не так важлива власна думка на певний предмет, справу, життя в цілому, оскільки вона – суб'єктивна і ніколи не відповідатиме істині, хоч і заслуговує на право існування і повагу як частина єдиного цілого. Набагато важливіше для об'єктивності і всебічності володіння способом бачення крізь призму зрілої і самодостатньої особистості, яка спроможна мислити автономно. Яку б галузь права така особистість не обрала, в якій би вершині трикутника «суддя-прокурор-адвокат» не перебувала, для загального блага і становлення справедливості – зрілість особистості і її суджень, самодостатність, автономність мислення вкрай важливі. Бо ці і тільки ці якості та чесноти дають можливість підійматися над собою і в цілому, та досконало розглянути деталі і відтінки панорами, а відтак знайти оптимальні шляхи для вирішення задач і досягнення цілей, на безмежність і реалізацію яких має право кожна людина.

Життя мобільна річ, і воно вимагає мобільності і від нас, для нашої трансформації, еволюції, зростання і зрілості, на базі фундаментальних морально-етичних цінностей людства. А життя триває, проявляючи і відточуючи нові і нові грані кожного з нас.

Стаття підготовлена у рамках рубрики «Власний досвід у професії» Молодіжного Комітету НААУ - UNBA NextGen та Комітету НААУ з питань гендерної політики, а також Програми з розвитку жіночого лідерства в адвокатурі та стимулювання дівчат і жінок до вибору адвокатської професії.

Раніше про власний досвід у професії розповіли Тетяна Андріанова, Юлія Сергет, Тетяна Рабко, Алла Філатова, Ольга Якименко, Вікторія Пінчук, Олена Краснопьорова, Іванна Блохіна, Юлія Гончаренко, Аліна Єремєєва та Ольга Щербакова.