Рятуєте клієнта чи себе? Ознаки надмірного занурення адвоката у справу

Адвокат, який після зустрічі подумки продовжує розмову з клієнтом і шукає рішення замість нього, насправді нерідко заспокоює лише власну тривогу. Розпізнати таке «рятівництво» можна за кількома ознаками. Після цього слід повернутися до підтримки.

На цьому наголосила практична психологиня Тетяна Сова під час вебінару «Як підтримувати інших та не втрачати себе». Захід відбувся 22 жовтня з ініціативи НААУ та за підтримки Міжнародної асоціації юристів (IBA) в межах проєкту «Підтримка ментального здоров’я українських адвокатів під час війни». Модерувала зустріч координаторка проєкту Ганна Удовенко.

За словами спікерки, за прагненням адвоката вирішити чужу проблему часто стоїть спроба зменшити власний емоційний дискомфорт. Тоді можна не почути, чого насправді потребує інший. Залежно від власного ресурсу кожен перебуває десь між двома крайнощами: байдужістю та рятівництвом. За її поясненням, обидві є захисними механізмами психіки, спрямованими передусім на себе. Але суть підтримки в іншому: «Моє завдання — не забрати складність із твого життя, а допомогти тобі не залишатися з нею наодинці», — сформулювала Т.Сова принцип здорової підтримки.

Першою ознакою рятівництва психологиня назвала ситуацію, коли людина думає про проблему більше, ніж той, кого вона стосується: подумки веде діалоги, вигадує, що ще сказати, сама повертається до теми. Одна з учасниць зауважила, що саме так почувалася останні місяці, захищаючи права клієнта. Спікерка відповіла, що в роботі з людьми це трапляється часто, тож фахівцеві варто знати про себе цю особливість. Якщо тема не відпускає навіть удома, це сигнал, що він уже вийшов за межі своєї території.

Іншими ознаками Т.Сова назвала:

• переконання, що саме ти маєш прийти з готовим рішенням;
• систематичне нехтування власними потребами: сном, їжею, самопочуттям;
• залежність власного настрою від настрою когось іншого;
• роздратування, коли поради не виконують;
• допомогу без запиту;
• звичку тижнями «дожовувати» вже завершену розмову.

Психологиня також розмежувала співчуття і провину. Співчуття — це жаль через те, що з людиною відбувається. Провина — відчуття відповідальності за її стан, хоча вплинути на нього ти не можеш. За словами спікерки, людина відповідає за те, що може запропонувати, а інша — за те, як цим скористається, тож порада, що не була прийнята, не має бути приводом для фрустрації.

Щоб не опинитися в рятівництві, Т.Сова порадила щодня оцінювати свій ресурс за принципом світлофора. У «зеленому» стані можна якісно підтримувати інших. У «жовтому» — підтримувати в межах чітко окреслених кордонів. У «червоному» підтримка потрібна самому собі, тож розмову краще перенести. Перш ніж реагувати на складне звернення чи відповідати відмовою, вона рекомендувала перевірити, чи не робиш це голодним, виснаженим, спраглим або роздратованим.

Підсумовуючи, спікерка порадила стежити за власним станом, щоб ненароком не почати когось рятувати, і уточнювати в людини, що саме від тебе потрібно. Що конкретніший запит, то більша ймовірність, що допомога збіжеться з потребою.

Раніше ми розповідали, як адвокату зберегти професійні межі у взаємодії зі складним клієнтом, коли варто відмовити потенційному клієнту, як вимкнути «режим адвоката» після завершення робочого дня та що робити, якщо клієнт перебуває в стані гострого стресу.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.