У Нікосії говорили про захист трудових прав в умовах окупації

Як захистити трудові права людини, якщо роботодавець, архіви й трудова книжка залишилися на окупованій території? І чи не легітимізує окупаційну владу суд, який бере до уваги виданий там документ?

Український досвід розв’язання цих проблем представила на міжнародному форумі «Civil Resistance Forum 2026» у Нікосії представниця НААУ в Республіці Кіпр, голова Комітету НААУ з питань трудового права Вікторія Поліщук. Вона виступила із доповіддю «Захист трудових прав в умовах війни та окупації: уроки України».

Адвокатка представила український досвід правового захисту працівників, які через збройну агресію Російської Федерації були змушені залишити тимчасово окуповані території. Вона зосередилася на правових наслідках окупації для трудових відносин: призупиненні та припиненні трудових договорів, відновленні втрачених документів, підтвердженні трудового стажу, працевлаштуванні внутрішньо переміщених осіб і доступі до соціальних виплат. За її поясненням, призупинення дії трудового договору слід відрізняти від його припинення.

В.Поліщук наголосила, що тимчасова окупація не повинна призводити до фактичної втрати громадянами трудових і соціальних прав. Роботодавець може бути недоступним, а архіви чи первинна документація — знищеними або залишеними на окупованій території, і це створює додаткові юридичні перешкоди. Їх подолання, на її думку, потребує ефективних національних механізмів захисту та врахування міжнародних стандартів прав людини. Спікерка нагадала, що українські процедури дозволяють підтверджувати стаж альтернативними доказами, а у визначених випадках — і показаннями свідків.

Спікерка також проаналізувала практику ЄСПЛ у справах, пов’язаних із Кіпром, — «Лоїзіду проти Туреччини» та «Кіпр проти Туреччини», а також у справі «Мозер проти Республіки Молдова та Росії». За її словами, ці рішення важливі для розуміння відповідальності держави, яка здійснює ефективний контроль над окупованою територією. Вони також визначають підходи до захисту прав людей, які проживають або проживали на таких територіях.

Адвокатка звернула увагу, що у виняткових випадках оцінка документів, виданих на окупованих територіях, може бути необхідною для захисту основоположних прав людини. Українські суди вже брали такі документи до уваги як докази, зокрема у справі Верховного Суду №200/6694/21-а. Водночас, підкреслила В.Поліщук, врахування таких документів як доказів не означає легітимізації окупаційних адміністрацій.

Підсумовуючи, спікерка сформулювала три уроки українського досвіду: захищати права навіть тоді, коли звичайні інституції не працюють; зберігати докази, не легітимізуючи окупацію; повертати людям можливість працювати, отримувати виплати й домагатися відшкодування.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.