Суддя ВС: доктрина заборони суперечливої поведінки – це джокер, а не меч самурая

Доктрина заборони суперечливої поведінки спрацьовує тоді, коли у правовідносинах є вада, а рішення за загальними нормами було б очевидно несправедливим. Там, де діють норми, посилання на неї зайве.

На цьому наголосив суддя Касаційного цивільного суду ВС Василь Крат під час вебінару «Правова доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки)». Захід відбувся 15 жовтня 2026 року з ініціативи Молодіжного комітету НААУ – UNBA NextGen в Одеській області. Модерувала зустріч регіональна представниця комітету Вікторія Пінчук.

За словами судді, у ЦК доктрини прямо немає: вона є проявом принципу доброї совісті. Єдиною нормативною підставою для її застосування є п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК. Це оціночна конструкція, яка не діє самостійно та універсально щодо всіх можливих спорів.

В.Крат нагадав ситуацію, з якої почалося застосування доктрини у практиці ВС. Орендодавець отримував плату за користування земельною ділянкою, а згодом, пославшись на експертизу, заявив, що договору оренди не підписував. Саме така вада дає змогу застосувати доктрину, бо інакше рішення було б очевидно несправедливим.

Суддя застеріг від касаційних скарг, які починаються з доктрини заборони суперечливої поведінки, коли суть справи в іншому. «Це не універсальний меч самурая, щоб говорити про неї в будь-якій справі», — зауважив він. Відповідаючи на запитання про кредитні спори, страхування і поруку, спікер пояснив: якщо певної вади немає, доктрина не потрібна, адже діють норми про кредитний договір, виконання зобов’язання, помилку чи розірвання договору.

Доктрина заборони суперечливої поведінки — матеріально-правова конструкція, тож застосовується лише до цивільних відносин у розумінні ч. 1 ст. 1 ЦК. Тому, за поясненням В.Крата, вона не поширюється на відносини у виконавчому провадженні та на адміністративне судочинство. Не варто й ототожнювати її з естопелем – інститутом англосаксонського права: це конструкції різних правопорядків. У процесі діє окремий принцип — процесуальна добросовісність, зокрема ст. 44 ЦПК, із власним змістом, тож доктрину заборони суперечливої поведінки до процесуальних відносин не застосовують.

Спікер підкреслив, що доктрина заборони суперечливої поведінки блокує, а не руйнує. Вона перешкоджає визнанню правочину недійсним чи констатації неукладеності договору, але не є підставою для оспорення. Інший можливий наслідок — припинення права на оспорення. Як приклад суддя навів справу, у якій особа письмово відмовилася від спадщини вже після спливу строку на її прийняття і згодом тривалий час не реалізовувала свого права на оспорення. Хоча така заява юридичних наслідків не мала, суд врахував її як прояв поведінки. Тож коли після смерті цієї особи право на оспорення спробували реалізувати її спадкоємці, суд дійшов висновку, що воно припинилося.

На запитання, чи може суд застосувати доктрину заборони суперечливої поведінки, якщо сторони на неї не посилаються, В.Крат відповів ствердно. Як і прояв принципу доброї совісті, доктрина заборони суперечливої поведінки не потребує заяви сторони, на відміну, наприклад, від позовної давності.

«Касаційний суд неодноразово акцентував увагу: коли є певні дефекти, а рішення буде очевидно несправедливим, то як джокер слід застосовувати саме конструкцію доктрини заборони суперечливої поведінки», — резюмував В.Крат.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.