Сімейні спори заради відстрочки від мобілізації суперечать інтересам дитини

Виклики воєнного стану безпосередньо впливають на суспільні відносини та формування судової практики, в тому числі, і в сімейних спорах. Але найкращі інтереси дитини залишаються головним критерієм при ухваленні судами рішень.

Висновки Верховного Суду у справах щодо захисту прав дитини розглянули адвокати під час вебінару «Сімейні спори: як захистити найкращі інтереси дитини сьогодні і на майбутнє?», організований Комітетом НААУ з питань сімейного права.

Доповідачами вебінару були голова Комітету Лариса Гретченко та її заступниця Світлана Савицька.

Л. Гретченко наголосила на позиції, сформованій світовим досвідом, вітчизняним законодавством і практикою ВС, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Під час розгляду сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. Таке правосуддя завжди супроводжується гостро емоційними і мінливими стосунками між батьками. Остаточність судового рішення є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

С. Савицька розповіла про  тенденції судової практики вирішення спорів про визначення місця проживання дітей, які перебувають за кордоном через воєнні дії в Україні. Адвокатка звернула увагу на різноманітність висновків ВС у цій категорії справ. З урахуванням введення воєнного стану в Україні та безпекової ситуації, суди повинні оцінити не лише умови, які існували за місцем постійного проживання дітей в Україні, але й умови їх середовища за місцем тимчасового, але тривалого перебування, яке може сформувати стале середовище у малолітніх дітей з огляду на те, що перспективи повернення їх до постійного місця проживання в Україні на сьогодні неможливо визначити чи прогнозувати.

Особливу увагу лекторки приділили справам про позбавлення батьківських прав матерів. Оцінюючи судову практику у такій категорії  спорів, адвокатки зазначили, що із початку війни в Україні є очевидним – значна кількість ініційованих чоловіками заяв пов'язана  не з реальним захистом прав та інтересів дітей через умисне ухилення матерями від своїх  обов’язків відносно виховання та утримання дітей, а з наміром  використати таку сімейну обставину як підставу для відстрочки від мобілізації.

Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 155 Сімейного кодексу відмова батьків від дитини є неправозгідною та суперечить моральним засадам суспільства, відповідно — порушує інтереси дитини. Висновок про спробу застосувати способи захисту сімейних прав з метою звільнення від виконання військового обов`язку зокрема було зроблено при розгляді спору про визначення місця проживання дитини з військовослужбовцем.

Також корисним для розуміння правової позиції було названо висновки ВС у спорі про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації). У цій справі деякі судді висловили окрему думку про недопустимість використання окремого провадження з метою:

• «створення» преюдиційних фактів або нововиявлених обставин для вирішення в адміністративному судочинстві спорів щодо визнання протиправним і скасування рішення про відмову у перетині державного кордону України;
• отримання доказу існування підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

С. Савицька зауважила, що вказані справи спровоковані недосконалістю законодавства, яке встановлює підстави відстрочки від мобілізації та звільнення з військової служби. Вимоги цих законодавчих актів не узгоджуються з положеннями сімейного та цивільного законодавства, що і призводить до штучних позовів.

Л.Гретченко наголосила, на тому, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків. При цьому створювані одним із батьків для іншого протягом тривалого часу перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні суперечать сімейним цінностям та не відповідають найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.