Адвокатура України з 2012 року не здійснює правових функцій держави, а є саморегулівним інститутом, - експерт-конституціоналіст

За час свого існування українська адвокатура пройшла шлях від повної підпорядкованості державі за радянських часів, через делегування державою публічних функцій у 1990-х, і до повної інституційної незалежності, професійності і самоврядності після 2012 року.

На це звернула увагу експерт-конституціоналіст Марина Ставнійчук у статті «Адвокатура України: європейське майбутнє чи знову у радянщину?!», оприлюдненій виданням New Vioce (колишнє «Новое время»), передають «Українські новини».

Вона нагадала, що наприкінці існування СРСР прагнення адвокатського середовища полягали у здоланні тотального державного контролю та забезпеченні вільного та рівного доступу до професії. І з ухваленням у незалежній Україні Закону «Про адвокатуру» (№2887-XII від 19.12.92) спільнота домоглася припинення підпорядкованості і залежності від Міністерства юстиції.

Саме тоді утворилася система кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Указом Президента від 05.05.93 № 155 були затверджені Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури. А на їх підставі - зареєстровані комісії як юридичні особи публічного права, яким делегували публічні повноваження.

Втім, за наполяганням і неодноразовим нагадуванням європейських партнерів українська адвокатура у 2012 році стала самоврядною. За новим Законом № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інститут вже сам мав затверджувати основні регулюючі документи. І фактично інститут адвокатури повністю втратив функції, як такі, що були делеговані державою.

Рішення та інші акти Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабміні та обласних КДКА визнавалися чинними до прийняття відповідних актів новими органами адвокатського самоврядування. Також старі комісії (юридичні особи публічного права) мали продовжувати роботу лише до першого засідання нових.

На думку Марини Ставнійчук, інститут адвокатури у цілому є специфічним. Хоча сьогодні він і не здійснює правових функцій держави, водночас, у сфері професійної складової громадянського суспільства діє публічно.

Публічно-правові функції, делеговані державою у правовідносинах, що пов’язані із правосуддям, здійснюють інші суб'єкти: суд та прокуратура, що є суб'єктами, реально уповноваженими на виконання функцій держави. Водночас органи адвокатського самоврядування, хоча в силу закону і виконують низку регулятивних, кваліфікаційних і дисциплінарних функцій, за колом осіб вони обмежені лише своїми членами. Відтак, говорити про уповноваження на виконання функцій держави тут недоречно.

Окремі висновки Верховного Суду щодо того, що деякі органи адвокатського самоврядування, зокрема КДКА та ВКДКА, є уповноваженими суб'єктами на виконання функцій держави, експерт-конституціоналіст називає досить спірними. На її погляд такі висновки не повною мірою відповідають букві Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та свідчать скоріше про досі радянський підхід окремих високих суддів до розуміння функцій держави, яка раніше охоплювала усі відносини, в тому числі громадянське суспільство.

Марина Ставнійчук резюмує, що саме завдяки реформі 2012 року адвокатура України, яка стала самоврядною, саморегулівною, позбулася усіх державних функцій. Органи адвокатського самоврядування більше не уповноважувалися на виконання функцій держави, що забезпечило реальну незалежність професійної діяльності адвокатів щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.