Роздуми про запобіжні заходи (продовження)

Андрій Іванов, суддя Перевальського районного суду Луганської області

Вдамся до спогадів. Суддя Перевальського районного суду у відставці Височина Клавдія Костянтинівна (стаж роботи суддею з 1969 по 2001 рік, з 2001 року по теперішній час — адвокат), заслужений юрист України, на моє запитання чи тиснули на неї в період СРСР партійні посадовці, щодо ухвалених судових рішень, розповіла таке.

В радянські часи вона слухала кримінальну справу відносно особи, яку звинувачували у хуліганстві. Під час слухання справи її викликав секретар райкому партії. Під час розмови чиновник “поставив завдання” винести суворий вирок злочинцю і вказав, що потрібно вироком суду позбавити злочинця волі строком саме на 5 років. Вона про вказану розмову доповіла голові суду, котрий в свою чергу доповів керівництву обласного суду, а керівництво обласного суду поскаржилось в обласний комітет партії. Незабаром секретар райкому партії отримав такого прочухана, що телефон суду і дорогу до нього забув назавжди.

Мимоволі замислюєшся, чому за часів так і недобудованого комунізму партійний діяч міг  отримати “на горіхи” за тиск на суддю, а сьогодні тиснути на суд стало нормою?

Звісно, судова система дискредитована. Але, якщо є судді хабарники чи злочинці, чому досі не чути про десятки кримінальних проваджень відносно суддів за отримання хабара чи за винесення неправосудного рішення? Чому піар-боротьба з конкретним суддею починається у розпал розгляду якоїсь конкретної справи? Чому у більшості випадків цей галас закінчується образами у ЗМІ і дуже швидко стихає по мірі того, як завершується провадження по справі? Чи боротьба з цим потенційним корупціонером, з людиною, яка постановляє неправосудні рішення частіше, ніж дихає, цікава виключно як інструмент для досягнення певних цілей, не пов’язаних із реальною зміною системи?

Пропоную подивитись на ситуацію під іншим кутом. Уявімо, що Ви особисто, шановний читачу, змагаєтесь, як захисник, за обрання запобіжного заходу, співмірного зі злочином, що інкримінується вашому підзахисному. Звісно, Ви добиваєтесь, щоб цей захід був максимально м’яким — збираєте докази, свідків, поручителів тощо. Ви зробили гарну роботу і тут у ЗМІ з цього приводу вчиняється ґвалт, що Ви спільно із суддею відпускаєте злочинця. Вчиняється цей шум на підставі заяви представника сторони обвинувачення по справі, що суд готовий “випустити” злочинця під заставу. І суддя під тиском ЗМІ приймає більш жорстке рішення, ніж мав би це зробити по закону. Ваші дії?

Можна, звісно, говорити про те, що злочини і злочинці бувають різні. Але хто це оцінює? Хто може провести межу між категоріями людей, для яких правосуддя має бути неупередженим, а для яких правосуддя взагалі бути не повинно і їх долю має вирішити натовп, який не дуже добре розуміється на тонкощах закону?

Щодо такого запобіжного заходу як домашній арешт, то знову хочу зауважити на численні статті у засобах масової інформації під заголовками “Суд відпустив …. під домашній арешт”. В мене це викликає посмішку.

Вдумайтесь у значення слів “домашній арешт”! Як можна відпустити під “арешт”, хоч і домашній? Словосполучення “відпустив під арешт” звучить дещо дивно, тим більше з вуст правоохоронців. Ще раз повторюсь, домашній арешт — це запобіжний захід. Суд не випускає підозрюваного, а обирає йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і суворішим за цей запобіжний захід є лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Визначення домашньому арешту подано в “Інструкції про порядок виконання органами внутрішніх справ України ухвал слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та про зміну раніше обраного запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту”, затвердженій наказом МВС України від 31.08.2013 р. № 845.

Згідно з цією Інструкцією, домашній арешт - це вид запобіжного заходу, який застосовується в кримінальному провадженні відповідно до ухвали слідчого судді, суду до підозрюваних або обвинувачених осіб за вчинення ними злочинів, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, та полягає в забороні залишати їм житло цілодобово або в певний період доби.

Відповідно до цієї ж Інструкції контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту покладається на міліцію. 

В самій Інструкції є ряд суперечностей, на які я пропоную звернути увагу. Так, відповідно до п. 1.4 “ухвала слідчого судді, суду з моменту її оголошення підозрюваному, обвинуваченому підлягає негайному виконанню органом внутрішніх справ за місцем його проживання. Контроль за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, розпочинається з моменту його поставлення на облік”.

Між оголошенням ухвали підозрюваному та між постановленням на облік може пройти певний проміжок часу і виходить так, що контроль за підозрюваним, обвинуваченим, який підданий домашньому арешту в цей проміжок не здійснюється, жоден міліціонер не відповідає за виконання ухвали в цей час. Навіть нікого буде наказати, якщо підозрюваний, обвинувачений в цей час зникне. Винен буде слідчий суддя чи суд, який не передбачив, що особа, до якої застосований вказаний запобіжний захід, скористалася прогалиною у законодавстві.

Згідно п. 3.2 згаданої Інструкції працівник органу внутрішніх справ, якому доручено здійснювати безпосередній контроль за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого для постановлення на облік викликає того на визначений час до ОВС або, якщо підозрюваному, обвинуваченому цілодобово заборонено залишати житло, - з’являється за місцем його проживання.

Скільки часу може пройти після того, як слідчий суддя оголосив ухвалу про застосування домашнього арешту, доки ухвала потрапить до керівника територіального ОВС, потім керівник призначить відповідального працівника міліції, а той викличе підозрюваного, обвинувачено чи з'явиться до нього за місцем проживання?

В чому ж саме полягає контроль з боку органу внутрішніх справ за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який знаходиться під домашнім арештом?

Так, працівник міліції:

- роз'яснює підозрюваному, обвинуваченому сутність запобіжного заходу;

- складає протокол оголошення підозрюваному, обвинуваченому ухвали слідчого судді, суду;

- попереджає підозрюваного, обвинуваченого про необхідність повідомляти міліцію про наміри залишити житло в заборонений час;

- здійснює фотографування підозрюваного, обвинуваченого, складає анкетний лист, оформлює контрольно-наглядову справу;

- використовує електронні засоби контролю, якщо це призначено судом;

- у разі, якщо не покладено обов’язку носити електронний засіб контролю, здійснює перевірку виконання покладених на підозрюваного, обвинуваченого обов’язків шляхом відвідування, як правило, вдень місця його проживання, телефонних дзвінків та опитування сусідів і осіб, які спільно з ним проживають;

- за наявності інформації про порушення підозрюваним, обвинуваченим умов застосованого запобіжного заходу відвідування його місця проживання може здійснюватися в нічний час;

- направляє письмові звернення до підприємств, установ, організацій з проханням про сприяння у здійсненні контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом;

- залучає до здійснення контролю місцеве населення та громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону.

З огляду на викладене можна зробити висновок, що в основному, виконання ухвали слідчого судді, суду про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту покладається на совість самого підозрюваного, обвинуваченого, а контроль з боку міліції за ним встановлюється мінімальний.

На мою особисту думку, якщо в якомусь територіальному ОВС відсутні електронні засоби контролю або немає можливості їх застосування, то необхідно повідомляти про ці обставини суд, наполягати на неможливості виконання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а суд свою чергу при відсутності можливості повноцінного контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого не повинен застосовувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Домашній арешт — важливий напрямок роботи міліції. Тому вбачається, що для застосування та контролю за виконанням даного запобіжного заходу повинні бути створені спеціальні підрозділи в системі ОВС, оснащені відповідними технічними засобами і наділені відповідними повноваженнями, закріпленими у спеціальному законі, який повинен містити в собі чіткі інструкції коли, як, за яких обставин та на який період часу підозрюваний, обвинувачений може залишати місце свого проживання і чи може робити це взагалі; чи можливо відвідування роботи, лікарні, тощо. Необхідно регламентувати порядок дотримання всіх заборон, викладених у такому законі та питання контролю за їх дотриманням.

За втечу з з-під варти особи, яка перебуває в попередньому ув'язненні ст. 393 КК України встановлена кримінальна відповідальність. Тому я вважаю, що з метою підвищення ефективності застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, слід в КК України передбачити кримінальну відповідальність за втечу з-під домашнього арешту. Щоб особа, до якої застосовується домашній арешт, попереджалась про кримінальну відповідальність за втечу з місця відбування вказаного запобіжного заходу.

На завершення хочу сказати, що не слід вважати правильним застосування тримання під вартою лише тому, що цей захід майже повністю виключає втечу підозрюваного, обвинуваченого. У запобіжних заходів, не пов'язаних з позбавленням волі, досить високий потенціал. Вони в переважній більшості випадків забезпечують належну поведінку підозрюваного, обвинуваченого і в той же час набагато менше, ніж тримання під вартою, обмежують права людини. Тому мабуть краще зайнятися методичним виправленням системи – “латати” прогалини у законодавстві, працювати над створенням нормальних законів без суперечностей та контролювати чітке їх виконання, а не змагатися із “вітряками”?