Робота захисту з доказами у суді: що має знати адвокат

Чому не всі матеріали досудового розслідування потрапляють до суду, як і коли контраргументувати позицію сторони обвинувачення, чому вступна промова — не формальність, а тактичний інструмент, коли захист має подавати письмову позицію, а коли краще мовчати?

Член Комітету НААУ з питань кримінального права та процесу Кирило Легких у черговому подкасті «Експертна думка» розповів, як ефективно працювати з доказами під час судового розгляду справи.

Зокрема, спікер звернув увагу на те, що протоколи допитів свідків чи потерпілих, складені на стадії досудового розслідування, не потрапляють автоматично до матеріалів судової справи. Вони перестають існувати для суду з моменту, коли передається обвинувальний акт. Винятком є лише окремі випадки, передбачені статтями 225 та 615 КПК. У більшості ж ситуацій інформація, отримана на досудовій стадії, набуває статусу доказу лише після безпосереднього допиту особи в суді.

Так само не всі матеріали, розкриті стороні захисту під час ознайомлення з провадженням, врешті опиняються у суді. Прокуратура може передати лише ті документи чи докази, які вважає доцільними для обґрунтування своєї позиції. Водночас від захисту не вимагається розкривати всю зібрану інформацію. І тут у сторони захисту є перевага: адвокат не зобов’язаний ділитися з обвинуваченням тими даними, які можуть нашкодити клієнту.

Окрему увагу К.Легких приділив значенню вступної промови адвоката. Суд не знає всіх деталей справи так, як знає захист, тому вступне слово — це можливість коротко представити власну версію подій, узгоджену з клієнтом, і позначити напрям аргументації, яка буде розгортатися у процесі.

Коли мова заходить про контраргументи на позицію обвинувачення, закон не встановлює єдиного процесуального механізму. Але на практиці склалася послідовність: після виступу сторони обвинувачення сторона захисту має можливість навести свої заперечення. Це важливо робити одразу після того, як прокурор завершив представляти конкретний доказ чи блок доказів — так обидві позиції залишаються зафіксованими в матеріалах справи.

І хоча обов’язку подавати контраргументи у письмовій формі у адвоката немає, такі пояснення можуть бути корисними. Адже вони точно потраплять до уваги суду на етапі ухвалення рішення.

Щодо механізму визнання доказів недопустимими, то, на думку адвоката, на практиці суди здебільшого не ухвалюють відповідні рішення. Як правило, суд лише фіксує позиції сторін і заявляє, що оцінить допустимість доказу у нарадчій кімнаті. Це позбавляє сторону захисту можливості домогтися виключення сумнівного доказу на ранньому етапі.

Ще одне практичне питання — чи може захист посилатися на матеріали, здобуті стороною обвинувачення, якщо вони є вигідними для клієнта, але не передані до суду прокурором. К.Легких звертає увагу: рішення має ухвалюватися індивідуально в кожному випадку — виключно після узгодження з клієнтом. Така тактика може мати зворотний ефект і фактично допомогти обвинуваченню. Якщо ж є впевненість, що це не нашкодить, і така позиція буде частиною захисної стратегії — це допустимо.

На завершення подкасту спікер пояснив, що промова захисника в дебатах має бути змістовною, але водночас лаконічною. У ній слід поєднати оцінку як доказів обвинувачення, так і доказів захисту. Завдання адвоката — допомогти суду побачити повну картину справи і зробити правильні висновки. При цьому незмінним залишається головне правило: жодним словом не нашкодити клієнту.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.