Чим Darknet відрізняється від Dark Web і які ризики несе юристу робота з ним

Слово «даркнет» звучить як вирок: здається, кожен, хто туди зазирнув, уже під підозрою. Та чи справді за кожною «темною» адресою ховається злочин і що в цих страшилках правда, а що — міф?

Верхівка айсберга

За ініціативи Комітету НААУ з питань кібербезпеки та віртуальних активів відбувся вебінар «Правда і вигадки про Даркнет. Інформаційна паніка чи реальна загроза?». Модерував захід голова комітету Андрій Галич, а доповідачем виступив директор кібербезпекової компанії Віталій Якушев.

Спікер зазначив, що тема даркнету обросла міфами від маркетологів і Голлівуду, а плутанина в термінах має практичне значення і для юристів. Структуру мережі найкраще пояснює образ айсберга: сайти й соцмережі, які індексують пошуковики, — це поверхневий веб (Surface Web), лише невелика видима частина. Під водою ресурсів значно більше.

Ця прихована частина — Deep Web — сама по собі незаконною не є. Сюди належать, наприклад, корпоративні системи бухгалтерського обліку з доступом за логіном і паролем, які адміністратори приховують від пошуковиків, чи закриті форуми за інтересами. Натомість Dark Web — це вже незаконні майданчики: обговорення кіберзлочинів, торгівля забороненими речовинами, зброєю, людьми.

А от Darknet, на переконання В.Якушева, — це окрема технологічна мережа з власними протоколами й адресацією: Tor, I2P, Freenet. «Для мене web — це те, що пов'язано з інтернетом. А net — це мережа, окрема технологія», — пояснив доповідач.

Адреси Tor-сайтів закінчуються на .onion, тобто «цибуля». Назва невипадкова: трафік усередині мережі робить щонайменше три «стрибки» між вузлами, і кожен додає новий шар шифрування. Причому створювали Tor не для злочинців, а для обходу цензури — щоб журналісти й активісти в Китаї, Ірані та інших країнах із державними фаєрволами могли публікувати свої дослідження.

Інструменти тут ті самі для обох сторін: «білі» хакери посилюють ними захист клієнтів, «чорні» — зламують. Поділ на white hat і black hat, до речі, походить із класичних вестернів, де хороші ковбої носили білі капелюхи, а погані — чорні. «Тобто ми такі ковбої віртуального світу», — пожартував В.Якушев.

Окремо доповідач звернув увагу на різницю між приватністю та анонімністю, яку часто ототожнюють. Приватність він порівняв із квартирою за зачиненими дверима: сусіди знають, хто там живе, але не знають, що відбувається всередині. «Приватність — це коли знають хто, але не знають, що робить. А анонімність — навпаки: не знають хто, але бачать, що робить», — підсумував спікер.

Межа допустимого

Сам по собі вхід до Darknet злочином не є, наголосив В.Якушев. Компанії, що моніторять такі ресурси, заходять туди, щоб вчасно помітити замовлення на злам клієнта й попередити загрозу. Інша річ — країни з цензурою на кшталт Китаю, Ірану, Росії чи Північної Кореї: там сам факт входу означає, що «людиною треба зацікавитись».

Ризики виникають, коли людина бере активну участь у незаконних діях — купує чи продає. Навіть замовити злам акаунта дружини чи друзів «заради сміху» — вже порушення закону. Посилання на «експеримент» після затримання не допоможе: такі дії мають бути задокументовані й здійснюватися в межах процесуальних повноважень. Серед інших ризиків спікер назвав відмивання коштів, зокрема через криптовалюту, та порушення GDPR під час продажу чи вивантаження баз персональних даних.

Проте й дослідницька мета не гарантує спокою. «Хтось дізнався і каже: ви ж юрист, ви ж повинні знати, що це незаконно. А може, ви там не просто сидите й дивитесь, а дійсно займаєтесь незаконними речами?» — змалював ситуацію доповідач. Тому перед такою роботою він радив досконало вивчити ст.361–363 КК — щодо несанкціонованого втручання та використання шкідливого програмного забезпечення.

Збирати дані «про запас», аби згодом запропонувати їх клієнту, не варто. «Ні, такого не можна робити — тільки коли у вас є на це договори», — застеріг В.Якушев. Його практичні поради для тих, хто працює з Darknet:

діяти максимально легально, на підставі внутрішніх політик;

мати договір із клієнтом і його згоду на моніторинг — інакше збір інформації про компанію можна витлумачити як підготовку до шантажу;

мати ліцензію на продукти, за допомогою яких здійснюється моніторинг;

з'ясовувати законодавство країни, де надаються послуги, адже інколи навіть легальна на перший погляд діяльність може його порушувати.

Вісім із десяти — фейк

Що ж насправді продається на темних майданчиках? За неофіційними даними, які навів спікер, близько 80% продажів у Darknet — це шахрайство. Схема проста: зловмисники встигли викачати з бази компанії, умовно, 10 записів, а продають «базу» на 100 тис. Решту генерують або беруть з інших, раніше вкрадених баз. Покупцю на перевірку дають кілька справжніх записів — і він платить за фейк.

Як приклад доповідач навів нещодавню атаку на сайт АТБ, де зловмисники вимагали викуп протягом двох годин. «Факт зламу є, а наскільки він глибокий — достовірних даних немає», — зазначив В.Якушев. Оприлюднені зразки, за його словами, доказами не виглядали: є підозра, що це давніше викрадена база, «збагачена» фейковими даними. Схожа історія була з нібито зламом «Резерв+»: дані громадян у поширеному файлі були реальними, але, найімовірніше, походили з баз військкоматів. Мета таких вкидів — шантаж або удар по репутації.

Утім, реальні витоки теж небезпечні: бази паролів, які не вдалося монетизувати, зламники часто викладають у Darknet безкоштовно. «Паролі — це біль, тому що дуже багато людей використовують однакові паролі всюди», — констатував спікер. За його досвідом, під час симуляції хакерських атак до 30% паролів виявляються повторно використаними, тож тест інколи вдається завершити за кілька годин. «Система кіберзахисту як кокос: периметр захищений, всередині м'якоть», — пояснив доповідач.

Для юристів він наголосив: дані з Darknet можуть не спрацювати як докази в суді — їх потрібно легітимізувати. До того ж через шифрування, VPN і криптовалютні міксери надзвичайно складно провести атрибуцію — довести, що дію вчинила саме конкретна людина. Як приклад спікер згадав японську справу, де хакер через вірус керував чужими комп'ютерами й залишав сліди проти їхніх власників — затримали невинних людей. Справжнього зловмисника зрештою вирахували завдяки кішці.

«Якщо рівень хакера вищий, ніж рівень спеціаліста в правоохоронних органах, то, скоріш за все, його не зможуть спіймати», — підсумував спікер, порівнявши це з протистоянням Шерлока Голмса і Моріарті.

Хто стереже вузли

Найвідомішим майданчиком доповідач назвав Silk Road («Шовковий шлях») з обігом у сотні мільйонів доларів. Його засновника засудили до двох довічних строків плюс 40 років — у США строки за кожен злочин додаються, — проте згодом помилував президент Дональд Трамп. Далі були AlphaBay, Hansa, Hydra. Правоохоронці, отримавши доступ до таких ресурсів, зазвичай не закривають їх одразу, а певний час збирають інформацію.

За спостереженнями В.Якушева, такі ринки живуть у середньому пару років: їх закривають правоохоронці або власники зникають самі, прихопивши депозити користувачів, — так званий exit scam. Закриті форуми мають власну систему довіри: реєстрацію за рекомендаціями двох учасників, гарантів, арбітраж, репутацію. «Щоб довести, що ти поганий хакер, ти повинен замаратися», — пояснив спікер.

Чи справді анонімний Tor? Контроль лише вхідного чи лише вихідного вузла не дозволяє встановити, куди заходив користувач. Але якщо контролювати обидва, аналітичні інструменти за часом входу й виходу з імовірністю 70–80% можуть це визначити. Один з учасників вебінару зауважив, що вузлів Tor у публічному реєстрі лише близько 9 тис. На думку доповідача, якщо значна частина з них підконтрольна спецслужбам, цього досить, щоб у потрібний момент деанонімізувати конкретну особу.

Що це не лише теорія змови, свідчить історія ANOM — нібито суперзахищеної системи зв'язку, яку купували торговці наркотиками та зброєю. Насправді її контролювало ФБР, і зрештою одночасно затримали сотні користувачів. Звідси порада В.Якушева: технологія для анонімізації має бути підконтрольна вам самим. Навіть відкритий код месенджера не гарантує, що на сервері запущено саме перевірену версію: «Ніхто ж вам доступу до цих серверів не дає».

Завершуючи, спікер наголосив, що і Tor, і закриті форуми існують не лише для поганого. «Як і кухонним ножем: ним можна їжу приготувати, а можна й завдати каліцтво людям», — підсумував доповідач.

Матеріал підготувала Вікторія Якуша, «Закон і Бізнес».

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.