Недопустимість доказу через брак його ідентифікації у протоколі: чи потрібні зміни КПК?

Кримінальний процесуальний кодекс уже зобовʼязує фіксувати в протоколі обшуку відомості про вилучені речі. Достатність ідентифікаційних ознак у кожному випадку має оцінювати суд, вирішуючи питання про допустимість доказів у конкретній справі.

Такого висновку дійшли у Національній асоціації адвокатів України за підсумками аналізу проєкту Закону № 14159 від 27.10.2025 «Про внесення змін до статті 87 Кримінального процесуального кодексу України щодо уточнення питань недопустимості доказів».

Документом пропонується доповнити КПК, нормою про те, що недопустимими є докази, що були отримані під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо у протоколі обшуку відсутні ідентифікаційні ознаки виявлених та вилучених речей, за якими таку річ можливо достовірно ідентифікувати та характерних ознак.

Як обґрунтування автори законодавчої ініціативи наводять висновок, начебто зроблений Касаційним кримінальним судом ВС у справі №306/2629/17. У НААУ зазначили, що посилання є некоректним. Адже Верховний Суд лише констатував, що в конкретному індивідуальному випадку протокол обшуку, у якому не було зазначено марки, моделі, номера, а також характерних ознак вилученого телефону, був обґрунтовано визнаний судом першої інстанції очевидно недопустимим доказом.

При цьому ВС зазначив, що за змістом ст. 433 КПК він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, не встановлені в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тож ВС у згаданому рішенні не формулював висновку щодо застосування норм права, зокрема й щодо недопустимості протоколу обшуку, в якому відсутні ідентифікаційні ознаки виявлених та вилучених речей, і не оцінював цей доказ у контексті його допустимості.

Також адвокати нагадали, що у КПК вже наявні необхідні процесуальні запобіжники. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 104 у заключній частині протоколу зазначаються відомості про вилучені речі, документи та спосіб їх ідентифікації. Очевидно, що недостатність ознак для ідентифікації повинна мати наслідком визнання протоколу та похідних від нього речей і документів недопустимими доказами. У будь-якому разі встановлення достатності (або недостатності) ідентифікаційних чи «характерних» ознак має залишатися дискреційним повноваженням суду.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.