У НААУ обговорили усунення бар’єрів під час перетину кордону для родин дітей з інвалідністю

Родини дітей з інвалідністю стикаються з додатковими вимогами під час виїзду за кордон, зокрема щодо консульського обліку. Що відбувається та які зміни потрібні для усунення перешкод – про це говорили під час круглого столу «Кордони без бар’єрів для родин дітей з інвалідністю».

Адвокатів, правозахисників, представників громадського сектору, територіальних громад, державних органів та освітнього середовища 18 травня зібрав на відкриту дискусію Комітет Національної асоціації адвокатів України з питань захисту прав осіб з інвалідністю.

Відкриваючи обговорення, голова Комітету Олександр Вознюк пояснив, що круглий стіл присвячений Правилам перетинання державного кордону громадянами України, затвердженим постановою Кабміну від 27.01.95 №57, та проблемі їх застосування до родин дітей з інвалідністю. За його словами, йдеться про вимоги, які правники та представники громадського сектору розглядають як дискримінаційні щодо дітей з інвалідністю, які перетинають кордон. Адже такі додаткові умови встановлені на підзаконному рівні, і в контексті євроінтеграційних процесів відповідні акти потребують перегляду.

Правила передбачають обов’язок супроводжуючого протягом семи днів поставити дитину з інвалідністю на консульський облік. Така вимога, на думку членкині Ради Комітету Іванки Костракевич, є неправомірною, оскільки законом такого обов’язку не встановлено. Адвокатка навела власний досвід звернення до українського консульства в Берліні, де їй довелося кілька годин чекати з дитиною, та наголосила, що для батьків дітей з інвалідністю така процедура створює додаткове навантаження. Вона зауважила, що може зрозуміти консульський облік щодо окремих категорій дітей (наприклад, позбавлених батьківського піклування, або дітей, яких везуть інтернатні заклади), але не як вимогу до дитини з інвалідністю.

Під час обговорення від Солотвинської територіальної громади навели конкретний випадок із практики. До громади звернувся батько повнолітньої особи з інвалідністю з дитинства. Він виїхав з дитиною за кордон на лікування, після чого дитина залишилася там із сестрою, яка проживає за кордоном, а сам батько повернувся в Україну. Коли згодом він захотів поїхати, щоб забрати дитину, його через кордон не випустили. Представниця громади пояснила, що за чинними умовами, якщо батько і дитина не повернулися одночасно, надалі виникає проблема з повторним виїздом супроводжуючого.

Ще один практичний аспект навела декан факультету міжнародної торгівлі та права Державного торговельно-економічного університету Юлія Гончарова. Вона зазначила, що влітку багато дітей виїжджатимуть на відпочинок або реабілітацію, а отже, потрапити до посольства чи консульства у спеку буде ще складніше. За її словами, очікування кілька годин у черзі з дитиною в іншій державі, без знання мови та без упевненості, чи всі документи оформлені правильно, створює для родини окрему складність.

Про спроможність держави гарантувати верховенство права на практиці нагадала представниця ГО «Ліга справедливості України» Софія Копач, яка пов’язала обговорювану проблему з євроінтеграційними процесами. За її словами, постанова Кабміну має бути механізмом реалізації закону і не може створювати додаткові фільтри для окремих категорій громадян. Такий підхід, як зазначила спікерка, суперечить Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю та Хартії основних прав ЄС.

У цьому контексті вимога консульського обліку для дітей з інвалідністю та важкохворих дітей ставить питання про її пропорційність і відповідність принципу правової визначеності, а також найкращим інтересам дитини.

У ширшому контексті цю проблему запропонував розглядати член Комітету НААУ Віктор Вовнюк — як на підхід держави до дітей з інвалідністю. За його словами, держава може надавати певне право чи можливість, але одночасно вимагати для його реалізації десятки документів. У результаті дитина фактично не може скористатися таким правом або батьки відмовляються від можливостей. В.Вовнюк наголосив, що для дітей з інвалідністю користування реабілітацією, лікуванням, виїздом за кордон чи перебуванням у таборах має бути простішим, ніж для інших громадян, а не навпаки. Окремо він провів аналогію з військовими з інвалідністю, які також не повинні збирати у кілька разів більше документів, ніж інші громадяни.

На завершення О.Вознюк запропонував учасникам надсилати ідеї, зауваження та пропозиції щодо порушених під час обговорення питань. Він зазначив, що організатори відкриті до подальшої комунікації, а подібні зустрічі проводитимуться й надалі. Окремо він подякував учасникам, які долучилися до дискусії, зокрема ветеранам, представникам громад, родин, опікунам та всім, хто працює з питаннями дітей і людей з інвалідністю.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.