Зміни до КПК про безальтернативне тримання під вартою суперечать Конституції, - Комітет НААУ

Безальтернативне тримання під вартою для підозрюваних у правопорушеннях проти власності, у сфері господарської та службової діяльності суперечить положенням Конституції України, рішенням Конституційного Суду, а також практиці Європейського Суду з прав людини.

Такий висновок зробили в Комітеті з питань антикорупційної політики та комплаєнсу за підсумками аналізу проекту Закону від 07.08.2024 №11466 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей застосування заходів забезпечення у корупційних і пов'язаних із корупцією кримінальних провадженнях у період воєнного стану».

Автор законодавчої ініціативи пропонує доповнити КПК нормою про те, що під час дії воєнного стану та протягом року після його завершення застосовувати до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні деяких тяжких та особливо тяжких злочинів, лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Йдеться про такі кримінальні правопорушення як:

• Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК);
• Протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації (ст. 206-2);
• Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 209);
• Нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням (ст. 210);
• Видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону (ст. 211);
• Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364);
• Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368);
• Незаконне збагачення (ст. 368-5);
• Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369);
• Зловживання впливом (ст. 369-2).

У НААУ нагадали рішення Конституційного Суду від 25.06.2019 №7-р/2019 у справі щодо конституційності положення частини п’ятої статті 176 КПК. Ця норма передбачала неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні окремих злочинів. Іншими словами, встановлювалася презумпція тримання під вартою без права на обрання іншого запобіжного заходу.

У КС виходили з того, що безальтернативність застосування тримання під вартою обґрунтовано на законодавчому рівні лише кваліфікацією злочину, у вчиненні якого особи підозрюються чи обвинувачуються. Тобто слідчий суддя, суд позбавлені можливості винести вмотивоване судове рішення та надати належне обґрунтування тримання під вартою, а це не узгоджується з міжнародною практикою.

Так, у рішенні у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів. У рішенні у справі «Хайредінов проти України» від 14 жовтня 2010 року суд дійшов висновку, що національні суди порушили пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки при ухваленні рішень не було розглянуто можливості застосування менш суворих запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.

Із аналізу частини другої статті 29 Конституції вбачається, що винятків стосовно підстав застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, пов’язаних із тяжкістю вчиненого нею злочину, немає. Тобто, навіть коли йдеться про злочини, що посягають на національну безпеку України чи громадську безпеку, наявність вмотивованого судового рішення для тримання особи під вартою, яка підозрюється чи обвинувачується у їх вчиненні, є обов’язковою.

Водночас підставою для правомірного обмеження права на свободу через застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є, зокрема, рішення, яке не просто формально ухвалює суд, а воно має бути обґрунтованим, справедливим. Формальне судове рішення нівелює мету та суть правосуддя, яке визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

З цих підстав норма КПК про безальтернативне тримання під вартою була визнана такою, що не відповідає Конституції України.

У проекті Закону №11466 пропонується впровадити положення про безальтернативне тримання під вартою, стосовно якого Конституційний Суд у 2019 році фактично вже зробив негативний висновок. Відтак, цей проект, на думку НААУ, має бути відхилений Верховною Радою. Відповідні зауваження і пропозиції направлені до Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.