Номінальний чи ефективний? Критерії захисту нагадав ВС

Відповідно до практики Верховного Суду однією з умов допустимості результатів слідчої дії є забезпечення підозрюваної особи правовою допомогою адвоката. І така допомога має бути ефективною.

Нюанси реалізації права на ефективний захист дослідив Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у справі №754/2553/18. Текст відповідної постанови від 10.10.2023 нещодавно з’явився у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відсутність ефективного захисту під час слідчого експерименту на етапі досудового розслідування стала однією із підстав для оскарження у касаційному порядку вироку суду.

Сторона захисту наполягала, що хоча в ході цієї слідчої дії і була присутня адвокат, її участь була номінальною. Засуджений не мав можливості конфіденційно порадитися з адвокатом, отримати консультацію і обговорити важливі на той час дії в кримінальному провадженні.

У ВС виходили з того, що правова допомога має бути ефективною. Тому у цьому випадку необхідно було дослідити, чи відповідала правова допомога після затримання та під час проведення слідчого експерименту мінімальним вимогам ефективності.

У зв’язку із цим колегія ККС нагадала, що відповідно до частини 3 статті 42 КПК підозрюваний має право мати захисника і зустріч із ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування. Відповідно до частини 1 статті 48 КПК захисник залучається підозрюваним, обвинуваченим чи іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, або відповідно до частин 1 та 2 статті 49 КПК слідчим, прокурором через центр безоплатної правової допомоги.

Право на правову допомогу включає, як мінімум, право контактувати і консультуватися з адвокатом до допиту, та фізичну присутність адвоката під час первинного допиту в поліції да подальших допитах протягом провадження. Така присутність має забезпечувати ефективну і практичну правову допомогу (Beuze v. Belgium [GC], no. 71409/10, §§ 133-134, 9 November 2018). А саме по собі залучення адвоката не забезпечує ефективного захисту (Artico v. Italy, 13 May 1980, § 33, Series A no. 37; Vamvakas v. Greece (no. 2), no. 2870/11, § 36, 9 April 2015)

Засуджений у справі перебував під контролем представників правоохоронного органу з моменту затримання до моменту його взяття під варту без реєстрації. Відповідно до листа прокуратури, будь-які відомості про його перебування у райвідділі поліції відсутні. Таким чином, засуджений перебував у незареєстрованому затриманні, що, за визначенням ЄСПЛ, означає «повне заперечення фундаментально важливих гарантій у статті 5 Конвенції і становить найбільш тяжке порушення цього положення» (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia [GC], no. 39630/09, § 233, ECHR 2012; Al Nashiri v. Poland, no. 28761/11, § 529, 24 July 2014; Belozorov v. Russia and Ukraine, no. 43611/02, § 113, 15 October 2015). Як зазначав ЄСПЛ, відсутність записів про дату, час і місце затримання, ім`я затриманого, підстави для затримання та ім`я особи, що здійснила затримання, має вважатися несумісним із самою метою статті 5 Конвенції (Kurt v. Turkey, 25 May 1998, § 125, Reports of Judgments and Decisions 1998-III).

Тож ВС відзначив, що внаслідок порушення вимог статті 210 КПК про затримання не було відомо посадовій особі, що відповідає за перебування затриманого відповідно до статті 212 КПК. Таким чином, ця особа не могла проконтролювати належне поводження із затриманим та дотримання його прав, забезпечити запис усіх дій, що проводяться із залученням затриманого, час їх початку та закінчення, а також осіб, які проводили такі дії або були присутні при проведенні таких дій; забезпечити невідкладне надання належної медичної допомоги та фіксацію медичним працівником будь-яких тілесних ушкоджень або погіршення стану здоров`я затриманого. Засуджений опинився у ситуації, в якій його благополуччя цілком залежало від ставлення тих осіб, під контролем яких від фактично перебував.

Водночас, матеріали справи не містили відомостей, які дозволили б встановити, що адвокат, яка брала участь у слідчому експерименті, мала повноваження на представництво інтересів засудженого. В матеріалах справи також були відсутні відомості про те, що про затримання засудженого були повідомлені його родичі або інші особи та/або Центр БПД. Також відсутні будь-які підтвердження тому, що адвокат отримала повноваження від засудженого, іншої особи на прохання і за згодою засудженого, або від Центру БПД. Відповідно, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що адвокат мала повноваження захисника в процесі.

Також не існувало підтвердження тому, що засуджений мав конфіденційне побачення з адвокатом перед тим, як почав давати свої показання, в тому числі і під час слідчого експерименту.

І за таких обставин твердження засудженого про те, що він не отримав від адвоката, яка була присутня під час проведення слідчого експерименту, належної правової допомоги, не спростовуються доказами, представленими стороною обвинувачення.

Зрештою ККС визнав, що право на правову допомогу засудженого у зв`язку із його участю в слідчому експерименті не було забезпечено належним чином, і, відповідно, не виконана одна з обов`язкових умов допустимості результатів слідчого експерименту, визначених практикою Суду.

Виходячи з цього, у ВС дійшли висновку, що результати слідчого експерименту є недопустимим доказом.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.