Очільниця Центру надання методичної допомоги та координації волонтерського руху адвокатів з правового захисту військовослужбовців, Голова Комітету з військового права НААУ Марія Островська взяла участь у круглому столі «Законодавче врегулювання легалізації та організації добровольчих формувань», організованому Комітетом ВРУ з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів.

На заході обговорювався законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо легалізації, організації, утворення та участі добровольчих формувань у захисті незалежності, суверенітету і територіальності цілісності України». Ним пропонується визначити поняття “добровольче формування”, механізм входження до складу Збройних Сил України, змінити низку положень Кримінального кодексу України тощо. Це пов’язано передусім із тими утвореннями, які самоорганізувалися і дали гідну відсіч збройному нападу РФ, але не входять до складу ЗСУ та не мають статусу ДФТГ. Вони досі воюють у районах ведення активних бойових дій і мотивовані надалі захищати Україну. Проте не отримали жодного правового визнання і відповідних соціальних гарантій.

Проти цього виступили представники державних органів –  МВС України, Офісу Генпрокурора, Мін’юсту тощо. У своїх письмових зауваженнях підкреслили непотрібність внесення змін до нормативно-правових актів, достатню урегульованість статусу та діяльності добровольчих формувань через участь громадян в охороні громадського порядку та кордонів, а також у територіальній обороні у військових частинах Сил ТРО ЗСУ та діяльності ДФТГ.

Марія Островська підтримала ідею та концепцію законопроєкту і зауважила, що поняття добровольчих формувань не буде новою та зайвою конструкцією, суперечливою Закону про основи національного спротиву. Адже запропоноване у законопроєкті визначення запозичене із Женевських конвенцій 1949 р. і має бути імплементоване у національне законодавство через визначені механізми комунікації таких формувань з органами державної влади, у т. ч. з військовим командуванням.

На думку Марії Островської, законопроєкт слід підтримати через очевидну відсутність будь-яких соціальних гарантій для загиблих, поранених, полонених нелегалізованих добробатів, що поклали життя та здоров’я на захист країни. Ідеться про грошове забезпечення, отримання статусу учасника бойових дій, матеріальної допомоги родинам внаслідок загибелі захисників під час відсічі збройної агресії тощо. На противагу позицій про достатню врегульованість статусу та діяльності ДФТГ, до яких вони можуть прагнути, зауважила, що законодавство щодо цих формувань не може слугувати зразковим прикладом. Незважаючи на прирівняння ДФТГ за соціальним і правовим статусом до військовослужбовців на рівні закону, питання їх грошового та іншого забезпечення з державного бюджету досі не реалізовано: відсутні процедури і політична воля оплачувати таку діяльність. Звідси проблема витоку кадрів серед членів ДФТГ, які належать до категорії самозайнятих осіб і мають забезпечувати родини. Механізму отримання інших соціальних гарантій так само досі немає. Тому при отриманні УБД чи ОГД вони стикнуться з перешкодами і відчують свою невизнаність і непотрібність.

Навіть якщо члени нелегалізованих добровольчих формувань увійдуть до складу ДФТГ, то без системних змін до законодавства це не легалізує їхню діяльність заднім числом, особливо починаючи з активної фази війни, що набула масштабного характеру з 24 лютого. До того ж, як зауважили інші учасники круглого столу, не всі самоорганізовані захисники країни готові вступати до лав ЗСУ в загальному порядку. Ішлося про їх медичну непридатність у воєнний час, ненаправлення під час мобілізації на посади відповідно до знань і вмінь, безкінечність перебування на військовій службі, зловживання командирами.

Стосовно змін до Кримінального кодексу України в частині звільнення цих суб’єктів від відповідальності за створення та участь у незаконних воєнізованих або збройних формуваннях відповідно до ст. 260 ККУ, то питання є спірним і потребує доопрацювання. Слід звернути увагу на ст. 43-1 ККУ, за якою не є кримінальним правопорушенням діяння, вчинене в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту та спрямоване на відсіч і стримування збройної агресії.

Стосовно змін до ст. 438 ККУ щодо відповідальності за жорстоке поводження з військовополоненими, то в ній немає сенсу через розповсюдження норм III Женевської конвенції на тільки на добробатів, а й на учасників вуличних боїв.

Проте норми про воєнні злочини обов’язково мають бути системно імплементовані до національного кримінального законодавства, адже всі чотири Женевські конвенції зобов'язують держави криміналізувати серйозні порушення міжнародного гуманітарного права у національному законодавстві. Це виконано завдяки законопроєкту № 2689 27.12.2019, який прийнятий як Закон ще 20.05.2000, але досі не підписаний. https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/112.

Оголошення РФ так званої спецоперації, а не війни проти України, жодним чином не заважає дії норм міжнародного гуманітарного права і зобов’язань за Женевськими конвенціями 1949 року.

Законопроєкт є доцільним та важливим, але потребує удосконалення за змістом. Центром надання методичної допомоги та координації волонтерського руху НААУ найближчим часом будуть направлені до Комітету ВРУ письмові пропозиції.

Текст і фото підготовлені командою координатора комітетів НААУ