Кримінальний кодекс в частині необхідної оборони потрібно значно оновити – підсумки дискусії 2 комітетів НААУ

25 червня Комітет з міжнародного права спільно з Комітетом з кримінального права та процесу провели спільний захід "Фахове обговорення правових проблем необхідної оборони в Україні" за підтримки молодіжного комітету НААУ NextGen.

Поняття необхідної оборони та перебування особи в таких обставинах, коли вона має законне право на її застосування, є досить складним для встановлення незважаючи на те, що законом, а саме статтею 36 Кримінального кодексу України, досить чітко визначено дане поняття. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у ст.ст. 118, 124 ККУ.

В ході обговорення змісту цієї статті та практики судів першої інстанції, учасники обговорення дійшли спільної думки про те, що поняття необхідної оборони застосовується у досить звуженій інтерпретації і, як правило, не на користь особи, яка зазнала нападу і була змушена захищатися. Фактично, судова практика зводиться до дилеми «сісти або померти» для того, хто вчинив самостійний опір нападнику або групі таких осіб.

За словами Наталії Ярмиш, доктора юридичних наук, професора, старшого викладача відділу кримінально-правових дисциплін Національної академії прокуратури, суди допускають 4 типові помилки у подібних справах. Так, найчастіше суди не вказують, у чому полягає перевищення меж оборони, при чому часто насправді такого перевищення не відбулося. Також суди встановлюють застосування засобів, які були невідповідними – хоча у Кримінальному кодексі ідеться про відповідність небезпеці або шкоді. Крім того, суди ігнорують положення кодексу, за яким особа у стані сильного емоційного збудження не може оцінити, яку шкоду їй могло бути завдано, і звільняється від кримінальної відповідальності. Типовою помилкою є і те, коли суди встановлюють перевищення меж необхідної оборони у випадках, коли особа могла звернутися до сторонніх за допомогою. Насправді, ККУ надає кожному право на самооборону незалежно від можливості звернутися за допомогою до інших осіб або органів влади (п.2 ст 36 ККУ).

Судова практика свідчить, що навіть у разі статевих злочинів або озброєних нападів на помешкання особа не може оборонятися будь-якими засобами, в тому числі і тими, що можуть призвести до загибелі нападників. Приклади навела Наталія Ярмиш, вказавши на поширеність помилкового застосування ст. 36 ККУ судами усіх рівнів та правоохоронними органами, коли суди замість визнання права на самооборону притягали людей до кримінальної відповідальності. 

Заступник Голови Комітету НААУ з кримінального права і процесу Юрій Бауман для порівняння навів прецеденти судової практики США. Американське законодавство визнає за особою широкі можливості для самозахисту в разі вторгнення у її помешкання. При цьому в США володіння короткоствольною зброєю дозволяється законом. У випадку проникнення у житло власник може застосовувати всі доступні засоби захисту, і не перевищить самооборону, якщо застосує зброю навіть проти потенційного нападника.

Дискусія викликала запитання від учасників про оцінку перспектив справи проти Сергія Стерненка, але в фаховій дискусії поза політикою конкретно цю справу було вирішено не обговорювати, надто без ознайомлення з матеріалами. Проте, наразі можна обмежитися  такими зауваженнями: 1) чинна редакція статті 36 ККУ не дозволяє враховувати такі обставини, як попередні напади 2) оборона повинна бути обороною, тобто, завдання нападнику смертельного удару на значній дистанції та через суттєвий проміжок часу не може вважатися необхідною обороною в розумінні чинної редакції ст. 36 ККУ.

При цьому голова Комітету НААУ з міжнародного права Віталій Власюк додатково доповів порівняльні матеріали по теоріі та практиці самооборони в кримінальному праві інших країн, й окремі моменти варто запозичити. Наприклад, у Німеччині виділяють два види перевищення необхідної оборони, в тому числі і порушення принципу наявності посягання (якщо воно передчасне чи запізніле). Тобто, при застосуванні цієї статті німецьке законодавство вважає важливим визначити часові межі, коли особа перебувала під загрозою нападу і мала захищати себе.

На думку Віталія Власюка, в українському кримінальному законодавстві при визначенні меж самооборони також варто передбачити випадок, коли вчинено напад на особу, яка уже піддавалася нападам або очікувала на них. Чинне законодавство наразі не враховує особливості, коли особа стає об’єктом повторних або очікуваних нападів.

Микола Писанчин, заступник генерального директора ДП "Сетам" з юридичних питань, запропонував деталізувати і значно модернізувати статтю 36 Кримінального кодексу, оскільки практика її застосування і зміст розходяться. «У нас фарисейська правова система, яка не дає засоби для захисту, тому що не відомо, як людина має оборонятися і невідомо чим», - наголосив він. Такі зміни до Кодексу актуалізують і законодавче вирішення надання права на володіння зброєю, яке забезпечує можливості самозахисту в інших країнах.

При обговоренні практики Верховного суду суддя Голосіївського районного суду м.Києва Іларіон Рудик нагадав про постанову Касаційного Кримінального суду ВС від 19 квітня 2018 року. Зокрема, у постанові  визначено 6 умов, за яких виникає право на необхідну оборону, серед них – своєчасність (право на необхідну оборону втрачається після того, як посягання було припинено або закінчено, і необхідність застосування засобів захисту відпала).

На думку учасників дискусії, стаття 36 ККУ застаріла і потребує змін і деталізації з урахуванням наявних недоліків у практичному застосуванні. Як відомо, над концепцією нового Кримінального кодексу працює робоча група з питань розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи при Президентові України. До її складу входить представник Національної асоціації адвокатів України Олексій Горох, у діалозі з яким можуть бути запропоновані і зміни до згаданої статті ККУ.

Крім майбутніх змін до Кримінального кодексу, право громадян на самооборону мають закріпити відповідна практика Верховного суду або рішення Конституційного суду. Також важливо проводити підвищення кваліфікації працівників прокуратури та суддів, аби уникати судових помилок, а українські громадяни могли реалізувати своє законне право на самозахист в ситуаціях загрози їхньому життю, здоров’ю і власності.

Підсумково, доповідачі визначили необхідність подальшого обговорення низки новацій до статті, зокрема: 

1) враховувати такі фактори, як попередні напади або погрози ними

2) додати конкретні винятки до кримінального законодавства, які виправдовують заподіяння смерті в рамках самооборони, зокрема в разі спроби зґвалтування, викрадення людини, проникнення до її житла (принагідно розширити поняття житла у відповідному винятку) 

3) розширити поняття зброї нападу (наприклад, включити до нього сокиру або інші подібні предмети, які часто застосовуються як зброя в таких випадках).

У заході взяли участь понад 20 осіб. Спікерами заходу виступили Голова Комітету НААУ з міжнародного права Віталій Власюк,  заступник Голови Комітету НААУ з кримінального права та процесу Юрій Бауман, доктор юридичних наук, професор, старший викладач відділу кримінально-правових дисциплін Національної академії прокуратури України
Наталія Ярмиш,  суддя Голосіївського районного суду м.Києва Іларіон Рудик, доктор юридичних наук, завідувач кафедри кримінального права та кримінології Інституту права КНУ ім. Шевченка Павло Берзін, заступник генерального директора ДП "Сетам" з юридичних питань Микола Писанчин, член Комітету UNBA NextGen Валентин Рижак,.