Скарги, строки і прокурорські повноваження: які прогалини КПК бачать адвокати

На стадії досудового розслідування ефективність захисту значною мірою залежить від належної реалізації процесуальних гарантій: своєчасного розгляду скарг, доступу адвоката до інформації про рух провадження тощо.

Саме ці практичні питання стали однією із тем обговорення на круглому столі «Проблемні питання застосування норм КПК», який провів Комітет НААУ з питань адвокатської практики у співпраці з Радою адвокатів Івано-Франківської області та Навчально-науковим юридичним інститутом Карпатського національного університету імені Василя Стефаника.

До дискусії долучилися адвокати, судді, представники прокуратури, поліції та наукової спільноти.

У вітальному слові голова Комітету НААУ з питань адвокатської практики Богдан Кушнір зазначив, що напрацювання круглого столу мають отримати продовження у законодавчих ініціативах. За його словами, мета таких обговорень полягає в тому, щоб норми КПК реально застосовувалися в судовому процесі, а участь адвоката не зводилася до формальної умови проведення засідання.

Колегу підтримав заступник голови Комітету НААУ з питань адвокатської практики Володимир Мартиненко, закликавши присутніх надсилати пропозиції у форматі, придатному для законопроєктної роботи: поточна редакція, запропонована редакція, обґрунтування та порівняльні таблиці.

Зокрема В.Мартиненко звернув увагу на строки розгляду скарг у порядку 26-ї глави КПК. Передбачено 72 години для розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність дізнавача, слідчого або прокурора, однак у практиці, за словами адвоката, цей строк може тривати значно довше через відсутність матеріалів або очікування їх надходження.

На судовому контролі на стадії досудового розслідування зупинився член Комітету Андрій Ізовіта. Він зазначив, що вичерпний перелік рішень, які можуть бути оскаржені за статтею 303 КПК, забезпечує процесуальну визначеність. Однак усе ж виникають ситуації, коли рішення, що впливають на права учасників провадження, залишаються поза межами такого контролю.

Під час розгляду скарг увага часто зосереджується на формальних процесуальних порушеннях, тоді як суть підозри залишається поза розглядом. У цьому контексті спікер запропонував обговорити баланс між процесуальною дисципліною та ефективністю захисту прав під час розгляду скарг.

Також А.Ізовіта порушив питання строків. Для сторони захисту швидкість розгляду скарги має значення саме на досудовій стадії. Втім, трапляються випадки, коли ухвали постановляються через кілька місяців після надходження скарги до слідчого судді.

Ще один практичний блок стосувався доступу захисту до інформації, необхідної для обґрунтування скарг. Як приклад А.Ізовіта навів картку руху кримінального провадження, яка може допомогти перевірити законність дій слідчого або прокурора. За його словами, захист зазвичай отримує такий документ лише через слідчого суддю або на етапі підготовчого засідання, причому з істотними труднощами.

Дискусія щодо картки руху перейшла у питання зміни органу досудового розслідування та фактичного руху матеріалів. В.Мартиненко навів ситуації, коли прокурор змінює орган досудового розслідування, а в матеріалах справи виникає питання, хто фактично проводив слідчі дії. Якщо протоколи, клопотання до суду та інші процесуальні документи підписані прокурором, надалі постає питання допустимості доказів і меж функції процесуального керівництва.

Учасники дискусії також посилалися на статтю 36 КПК і обговорювали, у яких випадках прокурор може самостійно проводити слідчі дії. Членкиня Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Євгенія Мнишенко зазначила, що КПК передбачає таку можливість у виключних випадках, однак перелік цих випадків у законі не визначено.

В.Мартиненко підтримав потребу конкретизації цього питання. За його словами, відсутність визначення «особливих випадків» створює простір для різного тлумачення норми, що впливає на правову визначеність і подальшу оцінку доказів у суді.

Адвокати навели приклади, коли після визначення органу досудового розслідування матеріали тривалий час залишалися в прокурора, а важливі процесуальні дії проводилися до появи постанови про початок досудового розслідування відповідним органом. Учасники пов’язали такі ситуації з потребою чіткішого регулювання процесуальних наслідків для допустимості доказів.

Окремий блок стосувався відповіді на клопотання сторони захисту. Учасники навели приклад, коли детектив на клопотання про повернення вилучених коштів відповів листом, хоча сторона захисту очікувала процесуальне рішення у формі постанови. У такій ситуації слідчий суддя може вважати, що звернення розглянуто, хоча відсутність постанови ускладнює подальше оскарження.

У зв’язку з цим пролунала пропозиція внести зміни до КПК і передбачити можливість апеляційного оскарження ухвал слідчого судді за результатами розгляду таких скарг. Один з учасників дискусії зазначив, що якщо дія, бездіяльність або процесуальний документ оскаржується в суді першої інстанції, відповідне рішення має переглядатися і в апеляційному порядку.

Є.Мнишенко звернула увагу на дисциплінарну відповідальність прокурора як окремий механізм реагування на процесуальну поведінку. Для практики, за її словами, важливо розрізняти неналежну дію і бездіяльність, коли прокурор мав вчинити певну процесуальну дію.

Як приклад вона навела неявку прокурора в судове засідання. Верховний Суд допускає дисциплінарну відповідальність прокурора за неявку, яка кваліфікується як неналежне виконання обов’язків, однак у кожному випадку значення мають конкретні обставини. Для КДКП важливим є процесуальне рішення суду, яким встановлено факт неявки без поважної причини.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.