Обмеження права на правничу допомогу у СІЗО неприпустиме – заява РАУ

Рада адвокатів України заявила про неприпустимість обмеження права на професійну правничу допомогу, гарантій адвокатської діяльності та конфіденційності спілкування адвоката з клієнтом у слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України.

Підставою для позачергового засідання та заяви РАУ став наказ Міністерства юстиції України від 11.05.2026 № 1209/5 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України», зареєстрований у Мін’юсті 11 травня 2026 року за № 647/46041.

Цим наказом внесено зміни до Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів ДКВС. За змістом змін, у період дії воєнного стану особам, які надають правничу допомогу ув’язненим і засудженим, що підозрюються або обвинувачуються у кримінальних правопорушеннях проти основ національної безпеки України, забороняється проносити комп’ютерну техніку. Для здійснення відповідних повноважень, а також для ознайомлення таких ув’язнених і засуджених із документами на електронних носіях передбачено використання комп’ютерної техніки, що перебуває на балансі СІЗО.

У РАУ наголосили, що забезпечення режиму безпеки у слідчих ізоляторах є законною метою держави, однак така мета не може досягатися шляхом звуження змісту права на захист, втручання у конфіденційність спілкування адвоката з клієнтом, створення ризиків доступу третіх осіб до адвокатської таємниці або встановлення меншого обсягу процесуальних гарантій для окремої категорії підозрюваних і обвинувачених.

Правнича допомога у кримінальному провадженні включає роботу з електронними матеріалами справи, аналіз доказів, підготовку процесуальних документів, систематизацію інформації та формування позиції захисту. Тому позбавлення адвоката можливості використовувати власну комп’ютерну техніку впливає на реальний обсяг, оперативність і якість правничої допомоги.

У заяві РАУ нагадала, що стаття 59 Конституції гарантує кожному право на професійну правничу допомогу, а стаття 64 Конституції не допускає обмеження цього права навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Також наведено позицію Конституційного Суду у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009, за якою право на правову допомогу є конституційним, невід’ємним правом людини і має загальний характер.

РАУ закликала Міністерство юстиції невідкладно переглянути наказ № 1209/5 у відповідній частині та відновити порядок, який дозволяє адвокату використовувати власну комп’ютерну техніку за умови режимного огляду без доступу до змісту документів і матеріалів. Також РАУ звернулася до Кабміну, профільних парламентських комітетів, Омбудсмана та Офісу Генпрокурора з проханням надати оцінку цим змінам і вжити заходів для недопущення звуження права на захист та гарантій адвокатської діяльності.

Наводимо повний текст документу:

ЗАЯВА

Ради адвокатів України

щодо неприпустимості обмеження права на професійну правничу допомогу та гарантій адвокатської діяльності у слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України

Рада адвокатів України, розглянувши наказ Міністерства юстиції України від 11.05.2026 № 1209/5 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 11 травня 2026 року за № 647/46041, вважає за необхідне публічно заявити про неприпустимість нормативного обмеження права на професійну правничу допомогу, гарантій адвокатської діяльності та конфіденційності спілкування адвоката з клієнтом у слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України.

Зазначеним наказом внесено зміни до Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України. За змістом цих змін, у період дії воєнного стану особам, які надають правничу допомогу ув’язненим і засудженим, що підозрюються або обвинувачуються у кримінальних правопорушеннях проти основ національної безпеки України, забороняється проносити комп’ютерну техніку. Для здійснення відповідних повноважень, а також для ознайомлення таких ув’язнених і засуджених із документами на електронних носіях, передбачено використання комп’ютерної техніки, що перебуває на балансі слідчого ізолятора. Фактично йдеться не про технічну деталізацію режиму доступу, а про зміну умов надання правничої допомоги окремій категорії осіб.

Рада адвокатів України виходить із того, що забезпечення режиму безпеки у слідчих ізоляторах є законною метою держави. Водночас така мета не може досягатися шляхом звуження змісту права на захист, втручання у конфіденційність спілкування адвоката з клієнтом, створення ризиків доступу третіх осіб до адвокатської таємниці або встановлення для окремої категорії підозрюваних і обвинувачених меншого обсягу процесуальних гарантій. Будь-яке обмеження у цій сфері має відповідати критеріям законності, необхідності, пропорційності та найменшого втручання у право на захист.

Рада адвокатів України наголошує, що обмеження, запроваджене Міністерством юстиції України, не можна сприймати як суто технічне правило внутрішнього режиму слідчого ізолятора. Воно безпосередньо стосується способу реалізації конституційного права на професійну правничу допомогу. У сучасному кримінальному провадженні така допомога включає роботу з електронними матеріалами кримінального провадження, аналіз доказів, підготовку процесуальних документів, систематизацію значного обсягу інформації, роботу з електронними копіями документів, правовими базами, матеріалами судової практики, висновками спеціалістів, експертними матеріалами та іншими даними, необхідними для формування позиції захисту. Позбавлення адвоката можливості використовувати власну комп’ютерну техніку безпосередньо впливає на реальний обсяг, оперативність і якість правничої допомоги.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу та свободу у виборі захисника своїх прав. Відповідно до статті 64 Конституції України це право не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Отже, воєнний стан як правовий режим сам по собі не може бути підставою для встановлення обмежень, які ускладнюють, звужують або роблять менш ефективною реалізацію права на професійну правничу допомогу.

Стаття 22 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина та гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами. Підзаконний акт органу виконавчої влади не може встановлювати додаткові обмеження щодо способу реалізації права на правничу допомогу, якщо наслідком таких обмежень є погіршення становища особи у кримінальному провадженні або звуження гарантій адвокатської діяльності.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначив, що право на правову допомогу є одним із конституційних, невід’ємних прав людини і має загальний характер. Це право охоплює всіх без винятку осіб - громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України. Його здійснення ґрунтується на дотриманні принципів рівності всіх перед законом та відсутності дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Конституційний Суд України вирішив, що положення частини першої статті 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань у тому обсязі та в тих формах, яких вона потребує. Такий підхід виключає встановлення вибіркових обмежень залежно від процесуального статусу особи або правової кваліфікації підозри чи обвинувачення.

Кримінальний процесуальний кодекс України відносить забезпечення права на захист, змагальність сторін, свободу в поданні доказів, таємницю спілкування і презумпцію невинуватості до загальних засад кримінального провадження (стаття 7). Зміст права на захист охоплює, зокрема, можливість збирати й подавати докази, користуватися правовою допомогою захисника та реалізовувати інші процесуальні права (стаття 20). Захисник користується процесуальними правами особи, захист якої здійснює, а його зустрічі з підозрюваним або обвинуваченим є конфіденційними (стаття 46). Реальність цих гарантій передбачає можливість адвоката самостійно користуватися законними інструментами професійної роботи, необхідними для належного захисту.

Стаття 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення» гарантує особі, взятій під варту, право на правову допомогу та конфіденційні юридичні консультації із захисником. Побачення особи, взятої під варту, із захисником та іншими визначеними законом особами є конфіденційним; аудіофіксація такого побачення забороняється; відеофіксація має здійснюватися у спосіб, що унеможливлює фіксацію змісту документів і розмови. Ці гарантії мають охоплювати не лише усне спілкування, а й роботу з документами та електронними матеріалами захисту.

Щодо засуджених, які перебувають у слідчому ізоляторі, аналогічні гарантії випливають із частини другої статті 8 Кримінально-виконавчого кодексу України, на яку також прямо посилаються Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів. Отже, статус особи не скасовує вимоги конфіденційності правничої допомоги.

Рада адвокатів України наголошує, що наведені гарантії несумісні з обов’язком адвоката користуватися комп’ютерною технікою, що перебуває на балансі слідчого ізолятора. Така техніка є майном установи, контрольованої адміністрацією СІЗО, тобто органом державної системи виконання кримінальних покарань. Використання адвокатом такої техніки для роботи з матеріалами захисту, електронними документами, проектами процесуальних документів або іншою інформацією клієнта створює ризик доступу сторонніх осіб до відомостей, що становлять адвокатську таємницю, у тому числі через тимчасові файли, журнали доступу, залишкові копії документів, налаштування програмного забезпечення чи адміністративний контроль за пристроєм. Для порушення гарантій адвокатської діяльності достатнім є вже сам факт створення ситуації, за якої конфіденційність залежить не від адвоката і клієнта, а від технічних та організаційних умов, визначених адміністрацією установи.

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає адвокатську діяльність як незалежну професійну діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту (стаття 1). Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності та конфіденційності (стаття 4). Адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом і необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема ознайомлюватися з необхідними документами та матеріалами, складати заяви, скарги, клопотання й інші правові документи (стаття 20). Технічні засоби, які адвокат використовує для такої роботи, є складовою організації незалежної професійної діяльності адвоката.

Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату про клієнта, зміст порад, консультацій, роз’яснень, складені адвокатом документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, а також інші документи і відомості, одержані під час здійснення адвокатської діяльності (стаття 22). Забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності. Також забороняється вимагати від адвоката відомості, що є адвокатською таємницею, проводити огляд, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов’язаних зі здійсненням адвокатської діяльності (стаття 23). До таких відомостей належать, зокрема, файли, чернетки, електронні копії документів, метадані та інша цифрова інформація, що виникає під час підготовки захисту.

Виходячи із системного тлумачення цих норм, Рада адвокатів України наголошує, що заборона адвокату використовувати власну комп’ютерну техніку і фактичне спрямування його на використання техніки слідчого ізолятора не узгоджуються з гарантіями незалежності адвокатської діяльності та адвокатської таємниці. Така модель створює ризик втручання у зміст правничої допомоги, оскільки матеріали захисту опрацьовуються через технічний засіб, який не перебуває під контролем адвоката і клієнта. Вона також перекладає на адвоката неприйнятний ризик розкриття інформації, за збереження якої адвокат несе професійний обов’язок.

Окремо Рада адвокатів України звертає увагу на те, що зміни стосуються осіб, які підозрюються або обвинувачуються у кримінальних правопорушеннях проти основ національної безпеки України. Такий підхід є особливо проблемним з огляду на презумпцію невинуватості. Сам факт правової кваліфікації підозри або обвинувачення не може бути підставою для зменшення процесуальних гарантій особи, яка ще не визнана винуватою обвинувальним вироком суду. Право на захист має однакову конституційну природу незалежно від тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, суспільного резонансу провадження або правового режиму, в умовах якого воно здійснюється. Інакший підхід фактично запроваджує презумпцію меншого обсягу захисту для окремої категорії осіб, що є несумісним із конституційними гарантіями.

До внесення змін Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів уже містили збалансоване регулювання: адвокатам та іншим визначеним законом особам дозволялося проносити портативні комп’ютери й портативні пристрої для друку, необхідні для здійснення повноважень, з обов’язковим оглядом на контрольно-пропускному пункті без ознайомлення зі змістом документів і матеріалів на носіях інформації. Саме така модель забезпечувала поєднання режимних вимог установи з гарантіями адвокатської таємниці та є менш обтяжливою альтернативою повній забороні використання власної комп’ютерної техніки адвоката.

Рада адвокатів України вважає, що спірні положення наказу Міністерства юстиції України від 11.05.2026 № 1209/5 у частині заборони проносити комп’ютерну техніку для надання правничої допомоги окремій категорії ув’язнених і засуджених не відповідають статтям 22, 59, 64, 92 Конституції України, принципам верховенства права, незалежності адвокатури, конфіденційності правничої допомоги та гарантіям адвокатської діяльності. Вони також створюють непропорційне втручання у право на захист і не забезпечують належного балансу між потребами безпеки та конституційними гарантіями особи.

У зв’язку з цим Рада адвокатів України закликає Міністерство юстиції України невідкладно переглянути наказ від 11.05.2026 № 1209/5 у відповідній частині та привести Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів ДКВС у відповідність до Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, Кримінально-виконавчого кодексу України, законів України «Про попереднє ув’язнення» та «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Необхідним є відновлення такого порядку, який дозволяє адвокату використовувати власну комп’ютерну техніку за умови режимного огляду без доступу до змісту документів і матеріалів.

Рада адвокатів України також звертається до Кабінету Міністрів України, Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Офісу Генерального прокурора з проханням надати оцінку зазначеним змінам у межах своїх повноважень і вжити заходів для недопущення звуження права на захист та гарантій адвокатської діяльності. Така оцінка має враховувати не лише формальну мету змін, а й їх реальний вплив на можливість особи отримати ефективну професійну правничу допомогу.

Рада адвокатів України наголошує, що будь-які зміни до нормативного регулювання доступу адвокатів до місць несвободи, порядку проведення конфіденційних побачень, використання документів, електронних носіїв і технічних засобів під час надання правничої допомоги мають готуватися із залученням органів адвокатського самоврядування. У питаннях, які безпосередньо стосуються права на захист, адвокатської таємниці та професійних гарантій адвокатів, держава повинна обирати такі рішення, які забезпечують реальне, а не декларативне здійснення конституційних прав. Безпекові заходи мають бути організовані так, щоб вони не підміняли собою обмеження захисту і не ставили адвокатську таємницю у залежність від адміністрації установи, в якій перебуває клієнт.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.