У НААУ оцінили ідею збільшення строків відповідальності за ігнорування запитів

Неспроможність держави забезпечити відповідальність за порушення у сфері доступу до інформації, зокрема за несвоєчасне надання, ненадання або надання неповної чи недостовірної інформації у відповідь на адвокатський запит, є не лише питанням свободи слова, а й проблемою доступу до правосуддя.

Усуненню цих проблем можуть сприяти зміни, запропоновані проектом Закону № 13332 від 30.05.2025 «Про внесення змін до статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо уточнення строків притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення».

Сьогодні якщо посадова особа не відповіла на адвокатський запит, порушила чиєсь право на інформацію, право на звернення або ж не виконала законних вимог Уповноваженого ВР з прав людини, її можна покарати за статтею 212-3 чи 188-40 КУпАП. Але закон дає на це лише 3 місяці з моменту правопорушення, або з моменту його виявлення — якщо воно триваюче.

За цей час потрібно:

• подати скаргу;
• провести перевірку,
• скласти протокол,
• передати справу до суду,
• провести судове засідання.

На практиці пройти всі ці етапи за три місяці майже нереально, відзначають у Комітеті НААУ з питань адміністративного права та процесу. Тому дуже багато справ закриваються через закінчення строків, навіть не розглянувши по суті, — і винні не несуть відповідальності. Це створює ситуацію повної безкарності для посадових осіб-порушників та нівелює превентивну функцію адміністративної відповідальності, - пояснюють адвокати.

Тому проектом пропонується подовжити з трьох до шести місяців строк, протягом якого посадову особу можна притягнути до адміністративної відповідальності за порушення права на доступ до інформації чи невиконання вимог Омбудсмана.

У НААУ переконані, що запропоновані зміни повною мірою відповідають міжнародним стандартам у сфері прав людини, зокрема практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні у справі Társaság a Szabadságjogokért v. Hungary (2009) ЄСПЛ визнав, що відмова держави надати доступ до суспільно важливої інформації, якою вона володіє монопольно, може становити втручання у право, гарантоване ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. А у рішенні у справі Magyar Helsinki Bizottság v. Hungary (2016) встановив критерії, за наявності яких відмова у доступі до інформації розглядається як втручання у свободу вираження поглядів.

Крім того, ст. 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи було порушено, право на ефективний засіб правового захисту в національному органі. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що засіб правового захисту має бути ефективним не лише в теорії, але й на практиці. Його ефективність передбачає здатність запобігти порушенню або його продовженню, а також надати належне відшкодування. 

Водночас, механізм притягнення до відповідальності, який систематично не працює через надмірно короткі строки давності, є класичним прикладом «теоретичного та ілюзорного», а не «практичного та ефективного» засобу захисту. Відсутність реальної можливості покарати посадову особу за порушення права на інформацію (порушення ст. 10 Конвенції) означає відсутність ефективного засобу захисту від цього порушення (порушення ст. 13).  

Посадові особи, усвідомлюючи, що ризик притягнення до відповідальності за ст. 212-3 КУпАП є мінімальним, схильні частіше та безпідставно відмовляти або не надавати запитувану інформацію, особливо «незручну». Раціональний розрахунок ризиків для них очевидний: покарання за відмову є малоймовірним, тоді як надання інформації може призвести до негативних наслідків (невдоволення керівництва, викриття зловживань).

Тож законопроект суттєво підвищує ймовірність відповідальності та відновлює превентивну функцію закону, заохочуючи посадовців дотримуватися вимог законодавства про доступ до інформації.

Повний текст зауважень і пропозицій НААУ до проекту Закону №13332 можна переглянути за посиланням.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.