Дитина в суді: гарантії на папері й виклики на практиці

Як дитина може реалізувати свої права у суді? Попри наявність законодавчих гарантій, на практиці цьому заважають вік, статус, відсутність досвіду й представництва. Завжди існують ризики формального підходу, коли позиція дитини не враховується або її участь взагалі ігнорується.

Що каже закон? Як реагують суди? Якою є міжнародна практика? І що можуть зробити адвокати вже зараз, щоб захистити права дитини у суді? Ці питання стали предметом фахової дискусії «Доступ дитини до правосуддя для захисту сімейних прав та інтересів: правове регулювання і практичні виклики», яку 25 червня ініціював і провів Комітет Національної асоціації адвокатів України з питань сімейного права. Учасники заходу ділилися спостереженнями, досвідом і прикладами із практики.

Право бути почутою

Правовий статус дитини в цивільному процесі практичні аспекти її участі у справах, що стосуються сімейних прав, розглянула заступниця голови Комітету Світлана Савицька. Вона нагадала, що дитина є учасником сімейних правовідносин до повноліття. При цьому ще з 14 років особа може безпосередньо звертатися до суду — про це прямо зазначено у статтях 18, 152 та 165 Сімейного кодексу.

Окрему увагу спікерка приділила процесуальній дієздатності дітей у віці від 14 до 18 років, яка регламентована статтею 46 Цивільного процесуального кодексу. Така дитина має право самостійно здійснювати процесуальні права та обов’язки у справах, які випливають з правовідносин, у яких вона бере участь особисто, за винятком випадків, прямо передбачених законом. За ініціативою суду може бути залучений і законний представник.

Але сучасне розуміння прав дитини передбачає не лише наявність формального статусу, а й забезпечення реальної участі у процесі. Право дитини висловлювати свою думку у справах, що впливають на її життя, є базовим — це закріплено як у статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, так і в Керівних принципах щодо правосуддя, дружнього до дітей. Важливо не лише надати можливість висловитися, а й забезпечити належну увагу до цієї думки, з урахуванням рівня зрілості дитини.

С.Савицька також звернула увагу на відсутність єдності судової практики щодо процесуального статусу дитини як позивача у справах про визначення місця проживання. Так, у справі №761/19046/22 Касаційний цивільний суд ВС зазначив (постанова від 31.07.2023), що у спорах між батьками дитина віком до 14 років не може виступати позивачем або третьою особою з самостійними вимогами. Натомість у справі №645/5180/19 КЦС визнав дійсним договір про надання правничої допомоги, укладений малолітньою особою, який згодом був фактично схвалений її батьками (постанова від 31.01.2024).

Підсумовуючи, доповідачка процитувала позицію Верховного Суду про те, що «суд не є місцем для безцеремонної процесуальної гри» та що розумність — ключовий принцип у сфері приватного права. Ця засада, на її думку, має бути орієнтиром не лише для сторін, а й для самих судів при вирішенні справ за участю дітей.

Договір з дитиною

Особливості укладення адвокатом договору про надання правничої допомоги з дитиною проаналізувала секретар комітету Ірина Попіка. Дослідивши відповідні положення Цивільного процесуального кодексу, Закону «Про охорону дитинства», Закону «Про безоплатну правничу допомогу» та Європейської конвенції про здійснення прав дітей, вона наголосила: дитина має право мати представника, в тому числі адвоката, а відповідно — і бути стороною в договорі про надання правничої допомоги.

Особливу увагу спікерка приділила ситуаціям, коли адвокат укладає договір із самою дитиною. Це можливо у випадку досягнення нею 14-річного віку — за наявності згоди батьків або піклувальників. Водночас, відсутність такої згоди не означає автоматичну недійсність договору. Такий підхід підтверджений судовою практикою: Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі № 369/13467/20 зазначив, що наслідки укладення договору з адвокатом неповнолітньою особою зберігаються доти, доки такий договір не буде визнано недійсним у судовому порядку.

Що стосується можливості схвалення правочину, укладеного малолітньою особою (9 років), (згадувана постанова КЦС ВС у справі № 645/5180/19), то якщо протягом одного місяця з моменту дізнання про правочин законні представники не заявили претензій іншій стороні, вважається, що вони його схвалили. І це виключає кваліфікацію такого правочину як нікчемного.

Доповідачка також звернула увагу на п. 37 Правил адвокатської етики, який регламентує порядок дій адвоката у разі конфлікту інтересів між дитиною-клієнтом і її батьками. У такій ситуації адвокат має керуватись принципом дотримання найкращих інтересів дитини.

Так, згідно з ПАЕ, якщо клієнт є неповнолітнім й інтереси клієнта, відповідно, представляє законний представник (або опікун, піклувальник), який свідомо для адвоката діє на шкоду законним інтересам неповнолітнього (підопічного), адвокат повинен:

• відмовитись від прийняття (або, відповідно, продовження виконання) доручення, яке може завдати шкоди інтересам неповнолітнього (підопічного);
• вжити всіх доступних йому заходів для захисту законних інтересів клієнта;
• поставити органи опіки та піклування до відома щодо зазначених дій опікуна (піклувальника) або законних представників (опікуна) неповнолітнього.

Повноліття за рішенням суду

Правові підстави для надання неповнолітнім права на шлюб і повної цивільної дієздатності дослідила представниця комітету в Рівненській області Тетяна Водоп’ян. Вона нагадала, що відповідно до ст. 23 Сімейного кодексу, особа, яка досягла 16 років, може звернутися до суду з заявою про надання права на шлюб — за умови, що це відповідає її інтересам. Підставою можуть бути, зокрема, вагітність, народження дитини або спільне проживання.

Доповідачка уточнила: надання права на шлюб є індивідуальним і стосується конкретної особи. Якщо обоє з майбутнього подружжя — неповнолітні, кожен має подати окрему заяву до суду. Такий підхід відповідає як національним нормам, так і міжнародним стандартам. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ у справі «Z.H. and R.H. v. Switzerland» вказано, що право на шлюб регулюється національним законодавством, і кожна країна має забезпечувати дотримання принципу захисту прав дитини.

У національній практиці подібний підхід закріплено, зокрема, у постанові КЦС ВС від 20.09.2018 у справі № 601/1086/16-ц. Суд зазначив, що для надання права на шлюб має бути дотримано дві умови: досягнення 16-річного віку та відповідність заявленого інтересу особистим інтересам заявника. Втім, у згаданій справі особі було лише 14 років на момент звернення, що стало підставою для відмови.

Другий аспект доповіді стосувався надання повної цивільної дієздатності з 16 років. Таке право може бути надане, якщо неповнолітній працює за трудовим договором або зареєстрований як батько чи мати дитини. Правове регулювання міститься у ст. 35 Цивільного кодексу та ст.ст. 301–303 Цивільного процесуального кодексу.

Т.Водоп’ян також навела приклади з судової практики, що ілюструють, у яких життєвих обставинах суди надають повну дієздатність: працевлаштування з матеріальною відповідальністю; самостійне утримання себе без підтримки батьків; втрата одного чи обох батьків; проживання законних представників за кордоном або на тимчасово окупованих територіях. У кожному випадку суд враховує реальний рівень самостійності заявника та його потребу в здатності самостійно укладати правочини.

Докази в руках дитини

Голова комітету Лариса Гретченко зосередилася на темі збору доказів дитиною у цивільному процесі та на можливостях суду витребовувати докази з власної ініціативи. Вона наголосила: хоч цивільне судочинство в Україні базується на принципах змагальності та диспозитивності, їх реалізація дітьми у випадках самостійного звернення до суду значно ускладнена. За загальним правилом, кожна сторона зобов’язана довести обставини, на які посилається, а також несе ризик за наслідки недоведення. Однак це правило не завжди адаптоване до особливостей участі дитини.

Згідно зі статтею 43 ЦПК, подання доказів — водночас і право, і обов’язок учасника справи. До доказів висуваються вимоги щодо належності (ст. 77), допустимості (ст. 78), достовірності (ст. 79) та достатності (ст. 80). Проте практичне здійснення цих дій дитиною — виклик, зокрема через вікові обмеження доступу до певної інформації та документів.

Доповідачка навела приклади правових норм, що формально допускають звернення дитини, але на практиці вимагають підтвердження особи паспортом чи іншими документами, яких дитина може не мати. Наприклад, щоб отримати витяг про місце проживання, дублікат свідоцтва про народження чи довідку про нотаріальні дії, особа повинна пройти ідентифікацію пред'явленням паспорту, доступ до медичної інформації, відомостей про освіту, можливість реагування скаргою на захист власних прав законодавчо пов’язані повноліттям, що фактично недоступно для дітей без участі дорослих.

Також спікерка звернула увагу на суперечності у Сімейному кодексі. З одного боку, ч. 3 ст. 226 СК передбачає, що дитина з 14 років має право знати про факт усиновлення. З іншого — ст. 227 дозволяє усиновлювачам приховати цей факт навіть після досягнення дитиною повноліття, а ст. 228 ставить право на доступ до цієї інформації у залежність від згоди усиновлювачів.

Водночас Л.Гретченко наголосила: чинне процесуальне законодавство дає суду можливість втрутитися. Відповідно до ч. 2 ст. 13 та ч. 7 ст. 81 ЦПК, суд може витребовувати докази з власної ініціативи, коли йдеться про захист прав малолітніх або неповнолітніх осіб. Це положення відображає національну імплементацію принципів правосуддя, дружнього до дитини. (постанова КЦС ВС від 31.10.2024 по справі № 753/14640/23)

Окремо було порушено питання компенсації судових витрат. Спікерка навела приклади застосування п. 12 ч. 2 ст. 3 Закону «Про судовий збір», який передбачає звільнення дитини від сплати судового збору у справах про захист її прав.

Безоплатна допомога

Про те, як дитина може скористатися безоплатною правничою допомогою, розповіла головна юристка відділу забезпечення доступу до правничої допомоги Координаційного центру з надання правничої допомоги Інна Шеремета. Вона нагадала, що всі діти — незалежно від віку чи статусу — мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу. Це передбачає як захист і представництво в суді, так і складання процесуальних документів. Причому з 3 серпня 2023 року діти віком від 14 років можуть особисто звертатися за такою допомогою — не лише через батьків чи опікунів.

За її словами, з початку 2022 року центри БПД ухвалили понад 10 тис. рішень про надання допомоги дітям. Лише у 2024 році — 3 655 звернень:  з них 2 624 — у цивільних справах, 683 — у кримінальних провадженнях, у яких діти виступали потерпілими або свідками. У січні–травні 2025 року зафіксовано 1 374 звернення, з них 902 — цивільних, 347 — кримінальних.

Тенденція зростання найпомітніша саме у кримінальному блоці. Якщо у 2022 році представництво інтересів дітей як потерпілих чи свідків забезпечували в 166 справах, то у 2023 році — вже у 416, а в 2024-му — в 683 справах. Йдеться переважно про справи щодо злочинів проти життя, здоров’я, статевої свободи, а також злочинів, пов’язаних із війною.

Серед найпоширеніших запитів — допомога у справах щодо позбавлення батьківських прав (356 звернень), конфліктів у сім’ї та домашнього насильства (51), укладення шлюбу неповнолітніми (147), перетину кордону, отримання фінансової допомоги, захисту майнових та житлових прав, зокрема в ситуаціях боргових зобов’язань родини. Діти також зверталися щодо хуліганських дій, заміни або припинення повноважень опікуна, зміни прізвища, працевлаштування чи оформлення приписного посвідчення.

Зростає й кількість дзвінків на єдиний контактний номер системи БПД. У 2024 році було зареєстровано 71 звернення від дітей телефоном, у першій половині 2025 року — вже 61. Ці звернення стосувалися тих самих питань, що й письмові заяви: перетин кордону, насильство в сім’ї, спори з батьками, освіта, усиновлення, право на інформацію, житло, майно, працевлаштування, судові права та інше.

Окремо І.Шеремета згадала успішну справу №473/2316/24 про надання права на шлюб, яку супроводжував Вознесенський центр БПД. У цьому кейсі дівчина, що проживала у стійких стосунках та перебувала на ранньому терміні вагітності, звернулася до суду з клопотанням про надання права на шлюб. Завдяки підтримці фахівця БПД суд задовольнив її заяву.

Доповідачка підкреслила: зростання кількості звернень — не лише індикатор довіри, а й виклик для системи. Адже дитина має не просто право на захист, а реальну можливість ним скористатися — і саме на це спрямована робота мережі безоплатної правничої допомоги.

Коли потерпілий мовчить

Про труднощі розгляду справ про домашнє насильство щодо дітей як потерпілих розповіла членкиня Ради Комітету Ольга Семенюк. Вона звернула увагу на типові проблеми, які виникають під час розгляду адміністративних матеріалів щодо притягнення кривдників до відповідальності. Серед них — відсутність виклику дитини до суду, невизначеність із належним представництвом і неможливість дати власні пояснення. У таких умовах справи часто розглядаються без участі потерпілої особи, на підставі наявних матеріалів, які нерідко є неповними або неякісними.

О.Семенюк зауважила, що в межах обмежених строків розгляду потерпілі не завжди встигають залучити адвоката чи скористатися допомогою системи безоплатної правничої допомоги, що ускладнює реалізацію їхніх прав і знижує ефективність судового розгляду.

У зв’язку з цим адвокатка закликала колег бути активними у таких справах: витребовувати докази, знаходити свідків подій, подавати клопотання про їх допит та долучення письмових матеріалів. Окремо вона наголосила на важливості ставити перед судом питання про заслуховування дитини, якщо вона готова дати пояснення — з дотриманням усіх вимог безпечної та чутливої процедури.

Як це працює в інших країнах

Членкиня Ради Комітету Марина Вітліна розповіла про міжнародний досвід реалізації права дитини на звернення до суду. Це право закріплено в Конвенції ООН про права дитини та Європейській конвенції про здійснення прав дітей. Також його підтверджує практика Європейського суду з прав людини, яка наголошує на обов’язку держав забезпечити дитині доступ до правосуддя, особливо у справах, що стосуються її прав та інтересів.

У різних країнах застосовуються різні моделі: від безпосереднього звернення дітей до суду до участі через законних представників або спеціальні служби. Наприклад, у Франції, Німеччині, Польщі, Швейцарії та Румунії діти можуть самостійно звертатися до суду з певних питань (у більшості країн цей вік визначено з 14 років), а у Великій Британії — з 16 років. У Швеції, Данії та Франції така можливість надається вже з 12 років.

Поширені категорії справ — питання опіки, спілкування з батьками, захист від насильства, права на освіту, охорону здоров’я, спадщину. У деяких країнах діти можуть також звертатися щодо зміни імені, умов утримання чи навіть щодо власного усиновлення.

Багато країн запровадили спеціальні судові механізми: сімейні чи ювенальні суди, обов’язкову участь адвоката, залучення соціальних працівників або спеціальних представників. У Великій Британії діє служба CAFCASS, у Франції — суддя з питань дітей (juge des enfants), у Японії — система дитячих кімнат у судах. У Швеції адвокат призначається дитині безоплатно в усіх справах, де можуть бути порушені її права.

Доповідачка підсумувала, що провідні держави поступово знижують вікову межу звернення до суду, розвивають спеціалізовану інфраструктуру та гарантують дитині право бути почутою. Такий досвід може бути корисним і для вдосконалення національного законодавства України.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.