ВС спростив вимоги до обліку витрат на правничу допомогу

Верховний Суд уважає допустимим обґрунтоване зазначення в акті виконаних адвокатом робіт лише вартості всього обсягу виконаної ним роботи, без привʼязки такої роботи до її погодинної або фіксованої вартості.

Такий висновок зробив Касаційний адміністративний суд у постанові від 23.01.2025 у справі №240/32993/23, текст якої зʼявився у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Адміністративний суд задовольнив позов підприємства до Держпраці про скасування штрафу, втім відмовив у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу. У поданих документах не була визначена вартість однієї години роботи адвоката або вартість певного виду робіт. І це, на думку суду, унеможливлювало встановлення механізму обчислення гонорару адвоката.

Апеляція скасувала таку ухвалу та постановила стягнути на користь підприємства витрати на професійну правничу допомогу, постановивши, що заявлений розмір витрат є документально підтвердженими, співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Держорган звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду. У Держпраці наполягали, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. А у наданих підприємством документах відсутній порядок розрахунку за надану правничу допомогу, розмір та порядок обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру), що не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Високі судді виходили з того, що відповідно до ст. 134 КАС для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обовʼязок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у звʼязку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, обʼєму наданих послуг, ціни позову та значенню справи.

Водночас, відзначили у КАС, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ст. 134 КАС. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції адвокат виконував послуги з професійної правничої допомоги позивачу у розгляді цієї справи на підставі договору про надання правової допомоги.

Вимоги позивача щодо відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу ґрунтувалися на тому, що за виконання обовʼязків представника клієнт сплачує адвокату гонорар, розмір якого встановлюється відповідно до додаткової угоди, обсяг виконаної роботи зазначається в акті виконаних робіт.

У цій додатковій угоді сторони дійшли згоди, зокрема, про те, що клієнт сплачує адвокату гонорар успіху, обсяг робіт зазначається відповідно до акта виконаних робіт.

І на підтвердження фактичного надання послуг адвокатом та понесення у звʼязку з цим витрат підприємством було надано такий акт. Згідно з цим документом заявлена вартість послуг (8,5 тис. грн.) складалася з попереднього вивчення письмових матеріалів (6 тис.), участі у судовому засіданні (1,5 тис.) та подання процесуальних документів (1 тис.).

Колегія суддів зазначила, що Верховним Судом сформовано усталену практику з питань стягнення витрат на правничу допомогу: при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, обʼєму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Враховуючи обʼєм наданих послуг суд дійшов висновку, що зазначений розмір витрат є співмірним із складністю справи та наданою адвокатом правничою допомогою.

Водночас, колегія не погодилася з доводами відповідача про необхідність обовʼязкового зазначення в акті виконаних адвокатом робіт розрахунку вартості такої роботи в погодинній привʼязці або зазначення такої вартості у фіксованому розмірі.

Бо від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Враховуючи викладене, КАС погодився з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність стягнення з Держпраці на користь підприємства понесених ним витрат на правничу допомогу.

«Таке рішення зменшує «адміністративне» навантаження на адвокатів, - вважає заступник голови НААУ, РАУ Валентин Гвоздій, - адже Верховний Суд підтвердив, що потреби детально розписувати кожну витрачену годину або встановлювати фіксований розмір гонорару в акті виконаних робіт немає. Достатньо вказати загальну вартість послуг із коротким описом виконаних робіт».

Також, на його думку, висловлена позиція зменшує формальні причини для відмови у відшкодуванні витрат. «Верховний Суд засвідчив, що ключовим є обґрунтування співмірності гонорару зі складністю справи. Адвокатам стане простіше працювати з фіксованими гонорарами або гонораром успіху без ризику, що суд відмовиться компенсувати такі витрати через відсутність погодинного розрахунку», - пояснив В.Гвоздій.

Водночас, він зауважив, що адвокати повинні чітко прописувати в договорах із клієнтами умови оплати та спосіб визначення гонорару, щоб уникнути суперечок. «Оскільки суди все одно оцінюють співмірність витрат, можуть виникати ситуації, коли без детального обліку суд вважатиме витрати завищеними та скоригує їх у бік зменшення. Тож адвокатам у будь якому випадку необхідно обґрунтовувати розмір витрат, наприклад, через ринкові ставки або складність справи», - вважає заступник голови НААУ, РАУ.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.