Вирок не остаточний, а людина за ґратами: прогалину у КПК дослідили за круглим столом

Застосування до людини безстрокового тримання під вартою під час оскарження вироку у справі є протиправним. Відповідні норми Кримінального процесуального кодексу, які допускають таку можливість, необхідно визнати такими, що не відповідають Конституції.

28 лютого відбувся круглий стіл на тему «Безстрокове тримання під вартою після винесення вироку». Участь у заході, організованому Комітетом НААУ з питань захисту прав людини, взяли адвокати, судді, представники Уповноваженого ВР з прав людини, Секретаріату Конституційного Суду і правозахисники.

Відкриваючи дискусію, член Комітету НААУ з питань захисту прав людини Богдан Глядик окреслив ключові проблеми застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили. Він зазначив, що КПК передбачає обов’язок суду вирішувати питання запобіжного заходу при винесенні вироку. Проте застосування або продовження такого заходу породжує двозначність у трактуванні строку його дії. У випадку неподання апеляційної скарги вирок набирає законної сили через 30 днів. Тобто строк тримання під вартою є визначеним. Однак у разі оскарження вироку запобіжний захід стає фактично безстроковим, що створює правову невизначеність.

Адвокат наголосив, що тримання під вартою не є фактичним відбуванням покарання, а застосовується виключно для забезпечення судового розгляду. Водночас, якщо особа утримується під вартою на стадії апеляції, це відбувається без обвинувального вироку, який набрав законної сили. Цю позицію неодноразово підтверджували як Верховний Суд, так і ЄСПЛ. Як приклад, було наведено рішення Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №180/746/16-к та рішення ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції» (заява № 12369/86).

Також Б.Глядик навів рішення КС № 1-р/2017 від 23.11.2017, яке вказує на необхідність періодичного перегляду підстав для тримання особи під вартою.

Він навів статистичні дані: у березні 2024 року в районних судах Києва було винесено 29 вироків із рішенням про застосування або продовження безстрокового тримання під вартою. У девʼяти випадках (31 %) апеляційний розгляд триває понад одинадцять місяців. А вісім проваджень досі не завершені. При цьому також відсутня єдина позиція суддів Вищого антикорупційного суду щодо цього питання. Зокрема, на практиці існують три підходи:

1. Тримання під вартою після ухвалення вироку не є запобіжним заходом, а отже, не потребує встановлення ризиків, визначених у статті 177 КПК.
2. При застосуванні запобіжного заходу суд має встановити хоча б один ризик, передбачений цією нормою.
3. Обґрунтування рішення щодо тримання під вартою може базуватися на загальних засадах кримінального провадження.

На підтвердження, адвокат назвав конкретні кейси, які демонструють різне трактування цієї проблеми в судовій практиці.

Член Комітету НААУ з питань кримінального права та процесу Олександр Кудрявцев акцентував увагу на суттєвій відмінності між КПК 1960 року та чинним КПК у питанні правового статусу особи після проголошення вироку. Зокрема, пояснив, що старий кодекс передбачав, що після оголошення вироку особа набувала статусу засудженого. Це автоматично змінювало правила застосування запобіжних заходів, адже до такої особи вже ставилися інші правові норми, ніж на попередніх стадіях кримінального провадження. Чинний КПК закріплює інший підхід: особа зберігає статус обвинуваченого аж до набрання вироком законної сили. Відповідно, логічним є те, що до неї мають застосовуватися ті ж самі правила щодо запобіжних заходів, які діяли до винесення вироку.

Ця відмінність, на думку О.Кудрявцева, має принципове значення для правозастосовчої практики та забезпечення процесуальних гарантій особи.

Заступник голови Комітету НААУ з питань захисту прав людини Сергій Старенький звернув увагу на важливий юридичний аспект, який стосується тримання особи під вартою після винесення вироку, але до набрання ним законної сили: фактично така особа позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили.

Це створює правові підстави для звернення до слідчого судді із заявою в порядку ст. 206 КПК – якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду перебуває особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, він зобов’язаний постановити ухвалу, якою має зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення свободи.

Суддя Касаційного кримінального суду ВС Сергій Фомін висловив думку, що однією з ключових проблем, що спричиняє безстрокове тримання під вартою, є нестача суддів, брак процесуального часу та велика завантаженість апеляційних судів. Також він звернув увагу, що станом на сьогодні питання незаконності вироків, у яких судді приймають рішення про застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, не постає, адже в чинному КПК прямо передбачено таку можливість.

Заступник голови Голосіївського районного суду міста Києва Наталія Дмитрук уважає, що єдиним і найбільш правильним способом вирішення проблеми видається внесення відповідних змін до законодавства. Однак більш швидким варіантом може стати вироблення єдиного судового підходу та формування сталої судової практики. Узгоджений підхід у судових рішеннях дозволить забезпечити передбачуваність правозастосування та уникнути неоднозначного тлумачення норм права. Це, зі свого боку, сприятиме підвищенню рівня правової визначеності та захисту прав осіб, які перебувають під вартою.

На диспропорцію у правовому регулюванні питання запобіжних заходів у вироках звернув увагу представник Уповноваженого ВР з прав людини в системі судоустрою з права на справедливе правосуддя та представництва в КС Андрій Овсієнко.

Він зауважив, що у чинному КПК з моменту його прийняття було передбачено норму щодо вирішення судом питання запобіжних заходів до набрання вироком законної сили у разі виправдувального вироку. Водночас аналогічна норма для обвинувального вироку з’явилася лише у 2022 році, що видається вкрай нелогічним. А.Овсієнко погодився з С.Фоміним, що проблемою, яка спричиняє безстрокове тримання під вартою, є системні недоліки судової системи. Однак, на його думку, викликає подив, що ці проблеми держави фактично перекладаються на особу, яка змушена залишатися під вартою на невизначений термін.

Експерт нагадав, що практика Європейського суду з прав людини вимагає від держави виконання її позитивного обов’язку щодо гарантування прав і свобод громадян. Тож вирішення цієї проблеми має стати пріоритетом саме для держави, а не лягати додатковим тягарем на окремих осіб.

Голова Комітету НААУ з питань захисту прав людини Ганна Колесник наголосила, що застосування тримання під вартою до набрання вироком законної сили суперечить нормам Конституції України. Ст. 29 Основного Закону прямо передбачає, що ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Г.Колесник підкреслила, що порядок застосування запобіжних заходів детально врегульований у главі 18 КПК. І жодна з її статей не передбачає можливості використання іншого порядку, ніж той, що прямо визначений законодавством. Враховуючи, що нормами цієї глави встановлено максимальний строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, такий строк має визначатися при кожному його застосуванні. Таким чином, правова невизначеність у питанні тримання під вартою після винесення вироку, але до набрання ним законної сили, створює ризики порушення конституційних прав особи та потребує належного врегулювання.

Рекомендаціями щодо звернення до Конституційного Суду з конституційною скаргою про визнання окремих норм КПК такими, що не відповідають Конституції, поділився завідувач відділу попередньої перевірки конституційних скарг Секретаріату КС Віталій Запорожець. Він навів низку рішень, які можуть стати правовим орієнтиром у таких зверненнях. Окрему увагу він звернув на важливі деталі, які необхідно враховувати при підготовці конституційної скарги, зокрема чіткість аргументації, відповідність змісту скарги критеріям прийнятності та необхідність обґрунтування неконституційності оскаржуваних положень.

За підсумком заходу адвокати, судді та правозахисники, що долучилися до обговорення, дійшли згоди, що немає чітких критеріїв, за якими суд ухвалює рішення про безстрокове тримання під вартою. Це створює правову невизначеність, ставить людей у нерівне становище перед законом і позбавляє їх ефективних механізмів захисту.

Якщо суд ухвалює таке рішення, людина може залишатися під вартою на невизначений строк, незалежно від того, чи визнає її вину апеляційний суд. Це фактично означає відбування покарання ще до остаточного рішення, що суперечить принципам справедливого судочинства та прав людини.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.