Кваліфоцінювання суддів – каша із присмаком тунця

Іноді складається враження, що законотворці у процесі своєї діяльності хочуть викласти абсолютно доречну думку у форматі норми права, але не завжди виходить. Як у анекдоті про казахських фізиків – ядерщиків…Задум про конкурс на посаду судді і державного службовця, беззаперечно, позитивний, але що робити із тими, хто ці посади уже зайняв, і як перехідні положення нових законопроектів кореспондуються із Конституцією та трудовими правами? Питання риторичне…

Давайте будемо мислити логічно. У новому Законі «Про судоустрій та статус суддів» вживаються наступні правові терміни: кандидат на посаду судді, суддя, конкурс на посаду судді у конкретному суді, є порядок припинення повноважень судді та звільнення судді з роботи, є порядок підтвердження його кваліфікаційного рівня.

Структура закону побудована так, що імперативні та дискреційні повноваження органів суддівського самоврядування чітко врегульовані. Закон встановлює порядок, а дискреція дозволяє процедуру.

Але увесь цей рай демократії стосується виключно тих, хто обраний на посаду судді за конкурсом після набрання чинності новим Законом «Про судоустрій та статус суддів».

А як же бути тим, хто обраний на посаду судді до набрання чинності цим законом, бо дискримінація, ходять чутки, у нас заборонена.

Цих суддів Закон відправляє до його прикінцевих і перехідних положень (розділ ХІІ ), де процедура набирає чинності з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", крім пунктів 39 та 48 цього розділу, які набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону. Тобто, на даний час Закон чинний.

Пункт 17 Перехідних положень каже, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п’ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв’язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

Але тут виникає наступне питання: людина, обрана на посаду судді до набрання чинності цим законом на певний строк, не звільнена із посади, то чому їй треба підтверджувати свою кваліфікацію? У неї лише припинені повноваження у спосіб, який даним законом не передбачено.

І...у черговий раз Перехідні положення вводять у інтелектуально-правовий шок, бо кажуть у пункті 20 наступне: « Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.»

У новому законі немає порядку про визначення відповідності судді займаній посаді, окрім як відкриття дисциплінарного провадження щодо нього. Цей шлях кореспондується і з ст. 40 КЗПП України. Порядок, на який посилається законотворець, не стосується осіб, яких уже обрано суддею, а лише кандидатів на посаду судді. Бо, вочевидь, як можна обрати на посаду, куди ти уже обраний, хоча і на певний строк. Останнє, до речі, новим законом заборонено, і у цій частині закон має зворотну силу.

А тепер, як кажуть, слідкуйте за руками.

Повноваження ВККС щодо кваліфоцінювання є імперативними, і стосуються кандидатів на посаду судді або судді, щодо якого відкрите дисциплінарне провадження. Ніякої дискреції, яка іноді згадується суддями касаційної інстанції, стосовно кваліфоцінювавння судді, який уже призначений на посаду, чинний закон не передбачає.

Підтвердження суддею, тобто особою, що призначена на вказану посаду, своєї кваліфікації здійснюється у спосіб, визначений ст. 89, 90 та главою 4 Закону.

І ще дуже важливе визначення у ст. Стаття 52 Закону:

1. Суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

2. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Хіба судді, яких без достатніх підстав примусово заганяють у пастку кваліфоцінювання, не обрані відповідно до Конституції? Якщо вони були допущені до вчинення правосуддя державою, то чому вони у черговий раз повинні проходити перекваліфікацію у органі – ВККС – який діє поза своїх повноважень? Діючий суддя не є кандидатом на посаду судді, а інший спосіб переоцінки його кваліфікації законом не передбачено. Ну добре, візьмемо за основу низький рівень довіри суспільства до суддів, але в силу цього чи змінився рівень правосуддя? Бо якщо грати в темну, бачте, у нас дискреція, яка висмоктана із пальця, то закон перетворюється у кашу…із присмаком тухлого тунця..

Автор публікації: Ганна Боряк

Ганна Боряк

Голова комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності