Визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуном особи, яка проходить військову службу

Проблема визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, яким є військовий і несе військову службу є актуальною, оскільки потребує з’ясування, чи є зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню для виконання особою обов’язків як опікуна.

Відповідно до положень ст. 3 Сімейного кодексу України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За ч. 1 ст. 39 Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України (ч. 2 ст. 39 ЦК). Згідно з ч. 1 ст. 40 ЦК фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Так, над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочин від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (ч. 1-3 ст. 41 ЦК).

Опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки (ст. 55 ЦК).

Отже, за змістом ст. 55 ЦК, опіка встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 58 ЦК).

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст. 59 ЦК).

Таким чином, цивільним законодавством диференційовані як суб’єкти, так і правові наслідки встановлення над особою опіки або піклування.

Відповідно до ч. 1ст. 60 ЦК суд установлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

При призначенні опікуна важливі й обов’язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються Органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Виходячи з аналізу ч. 1 ст. 60 ЦК та ч. 1 ст. 300 ЦПК, обов’язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання Органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.

Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за  поданням органу опіки та  піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подане в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка.

Недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов’язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод (абз. 3 п.п. 2.2 п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 01.06.2016 № 2-рп/2016).

У частинах 2 — 5 ст. 63 ЦК визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах із підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ЦК опікун зобов’язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом і лікуванням. При призначенні опікуна важливі й обов’язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і  підопічним, що  забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна. Тлумачення зазначених норм права дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов’язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння.

Розглянемо приклад судової практики щодо визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, яким є військовий і несе військову службу.

08.02.2024 заявник звернувся із  заявою до  Івано-Франківського міського суду, в якій просить: визнати ОСОБА_2 недієздатною особою, встановити над ним опіку і призначити опікуном ОСОБА_1.

В обґрунтування заяви зазначено, що він є онуком ОСОБА_2. Дідусь хворіє та страждає ІЧС, стенокардією, гіпертонічною хворобою. У 2011 році переніс ішемічний інсульт. Перші психічні розлади ОСОБА_2 розпочалися більше 10 років тому, коли він ще працював, адже ходив на роботу з валізою, набитою старими газетами і журналами. Відколи звільнився з роботи — зносив додому сміття зі смітників. Кожні пів року вони вантажівками вивозили з дому та подвір’я мотлох, але з часом дідусь знову все захаращував. Надалі, коли дідусь ішов, то не міг повернутися, відтак вони закривали ворота, але він викрадав ключі та втікав. Неодноразово вони та сусіди розшукували його, щоб повернути додому. Згодом дідусь став безпорадний у побуті, перестав впізнавати родичів, не міг самостійно взяти їжу, одягнутися, вночі включив газ на газовій плиті, поставив на вогонь пустий чайник і палив одяг.

Унаслідок хронічного, стійкого психічного розладу ОСОБА_2 не здатен усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Згідно із висновком ЛКК № 217 від 27.09.2023 ОСОБА_2 установлено діагноз «судинна деменція з галюцинаторними поведінковими розладами та мнестичною дезорієнтацією. Наслідки ішемічного інсульту». Рішення ЛКК — потребує постійного стороннього догляду.

За висновком судово-психіатричного експерта № 433/2023 від 07.12.2023 ОСОБА_2 не здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Згідно з витягом із протоколу № 1 засідання опікунської ради від 18.01.2024 має місце рекомендація про можливість призначення ОСОБА_1 опікуном над дідусем за умови визнання його недієздатним, який може самостійно надавати соціальні послуги та бути опікуном. У судовому засіданні заявник і його представник вимоги заяви підтримали та дали пояснення, які за суттю та змістом відповідають викладеному в заяві. Заяву просили задовольнити. Додали, що інших родичів, які б могли бути опікунами, немає.

Представник органу опіки та піклування — ОСОБА_3 стосовно задоволення заяви поклалася на думку суду. Зазначила, що до органу опіки та піклування із приводу можливості встановлення опікунства зверталася мати заявника в його інтересах.

Адвокат, діючи в інтересах та у присутності ОСОБА_2, підтримала зазначену заяву. Зазначила, що задоволення такої заяви відповідатиме його інтересам.

Вислухавши пояснення учасників розгляду, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 по батьковій лінії (ОСОБА_4).

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 186/2024 від 23.05.2024, наданого на виконання ухвали суду, ОСОБА_2 страждає стійким хронічним психічним розладом, судинною деменцією згідно з МКХ-10 F01.1. Унаслідок зазначеного підекспертний не здатен усвідомлювати свої дії та керувати ними.

У зазначеній справі із заявою про визнання фізичної особи недієздатною звернувся онук особи, щодо якої розглядається питання про визнання її недієздатною, який є її близьким родичем.

Ураховуючи те, що в матеріалах справи наявний висновок судово-психіатричної експертизи про те, що ОСОБА_2 страждає стійким, хронічним психічним розладом, суд дійшов висновку, що наявні підстави для визнання його недієздатним.

Разом із тим згідно з витягом із протоколу № 1 засідання опікунської ради виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 18.01.2024 відбувся розгляд заяви ОСОБА_1 щодо надання суду подання про призначення його опікуном над дідусем ОСОБА_5 за умови визнання його недієздатним у судовому порядку та було рекомендовано департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради подати до суду відповідне подання. З подання вбачається, що «ОСОБА_1, військовий (зазначено відповідний наказ), може постійно надавати соціальні послуги та бути опікуном (висновок ЛКК МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР від  28.11.2023 за  №  238. За  амбулаторною та медичною допомогою до спеціалізованих закладів не звертався (довідка від 27.11.2023 за № 15893)).

В особи, що визнається недієздатною, з числа близьких родичів є: дружина ОСОБА_6, онук ОСОБА_7, які не заперечують, щоб опікуном ОСОБА_2 був ОСОБА_1.Син особи, що визнається недієздатною, ОСОБА_4, помер.

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов від 13.12.2023 умови проживання в будинку — «задовільні». Під час складання акта обстеження матеріально-побутових умов заявник був відсутній.

Як установлено, подання не  відповідає вимогам закону щодо його обґрунтованості, оскільки жодних мотивів доцільності за  встановлених обставин про призначення відповідальним органом опікуном саме заявника ОСОБА_1 не  містить. Натомість таким поданням установлено наявність інших близьких осіб, без обґрунтування неможливості бути опікунами з формальним посиланням на відсутність заперечень з їхнього боку. Разом із тим суду не надано достатніх і належних доказів неможливості виконання функцій опікуна зазначеними близькими родичами.

Крім того, саме відповідним органом установлено, що ОСОБА_1 — проходить військову службу, за актами обстеження матеріально-побутових умов заявник був відсутній при проведенні обстежень за місцем проживання дідуся. Відтак, ураховуючи, що ОСОБА_1 несе військову службу, ця обставина унеможливлює фактичне виконання ним обов’язків як опікуна.

Так, «Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов’язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб’єкти, чиї права безпосередньо пов’язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб’єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); ураховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і  як їх учасник має уявлення не  лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не  вперше перебуває у  цих правовідносинах або  ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

Крім того, суд також звертає увагу на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №  545/1691/16-п (провадження №  61- 4475св18), відповідно до  якого законодавством не  передбачено обов’язку того, що  визнання особи недієздатною і призначення опікуна в обов’язковому порядку має відбуватися в єдиному судовому процесі.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що зібрані у справі докази вказують лише на наявність підстав для задоволення вимог заяви в частині визнання ОСОБА_2 недієздатним, тоді як у задоволенні подання опікунської ради слід відмовити у зв’язку з його необґрунтованістю.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24.07.2024 заяву задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 недієздатною особою. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Визначено строк дії рішення тривалістю два роки з моменту набрання ним законної сили.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24.07.2024 у частині відмови призначення опікуном ОСОБА_1, ухвалити в цій частині нове рішення, яким призначити його опікуном ОСОБА_1.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в судовому засіданні заявник підтвердив суду, що має намір здійснювати догляд та опіку при визнанні дідуся недієздатним. Скаржник у судовому засіданні також підтвердив, що бажає, щоб онук, якому він довіряє, опікувався ним.

Відповідно до  подання опікунської ради виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 24.01.2024 можливо призначити ОСОБА_1 опікуном над дідусем ОСОБА_2. Інших осіб із числа близьких родичів, які б могли бути опікуном над хворим, немає. Заяви про встановлення опіки над ОСОБА_2 в орган опіки та піклування іншими особами не подавалися.

Колегія суддів погоджується з  таким висновком суду першої інстанції. Орган опіки та піклування при направленні подання до суду не з’ясував можливість заявника здійснювати повноваження опікуна з огляду на те, що він перебуває у лавах ЗСУ і фізично не має можливості виконувати такі функції. Колегія суддів зазначає, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, проте без доведення передбачених законом умов воно не може бути підставою для призначення опікуна в судовому порядку. Оскільки ОСОБА_1 з 03.09.2022 призваний за мобілізацією та проходить військову службу, ця обставина унеможливлює фактичне виконання ним обов’язків як опікуна ОСОБА_2.

Ураховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви в цій частині є правильним. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом не враховано, що інші близькі родичі (дружина ОСОБА_2 і його брат ОСОБА_3) з поважних причин не можуть стати опікунами його дідуся, не заслуговують на увагу, оскільки подання органу опіки та піклування не містить висновків щодо неможливості здійснення опіки вказаними особами, а лише зазначено, що ці особи не заперечують, щоб опікуном ОСОБА_2 був призначений ОСОБА_1. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що дружина дідуся за станом здоров’я не може бути опікуном свого чоловіка. Вирішуючи справу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви про призначення опікуна.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08.10.2024 апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 залишено без задоволення.

05.11.2024 ОСОБА_1 подав до ВС касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточненої касаційної скарги просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24.07.2024 у частині відмови в установленні опіки та призначенні опікуна і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08.10.2024 та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити.

Позиція Верховного Суду

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24.07.2024 у частині визнання ОСОБА_2 недієздатною особою в касаційному порядку не оскаржується, тому судом касаційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 400 ЦПК не перевіряється.

Перевіривши доводи касаційної скарги, ВС дійшов висновку, що  касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з  таких підстав. ВС погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій із таких підстав.

Установивши, що ОСОБА_2 має тяжкий психічний розлад, який позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, у зв’язку з чим він потребує постійного стороннього догляду та нагляду, тобто потребує опіки, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання його недієздатним. Рішення суду першої інстанції в цій частині в апеляційному порядку не переглядалося.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Установивши, що  в ОСОБА_2 є  інші близькі особи, які можуть бути його опікунами, а  ОСОБА_1 з 09.09.2022 призваний за мобілізацією та проходить військову службу (на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), що унеможливлює фактичне виконання ним обов’язків опікуна ОСОБА_2, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні заяви про призначення опікуна із  зазначених підстав. Аргументи заявника про те, що у зв’язку з відмовою в задоволенні заяви про призначення опікуна обов’язки опікуна ні на кого не  покладено, є  безпідставними, оскільки відмова в задоволенні таких вимог не позбавляє орган опіки та піклування можливості вирішити питання опіки над недієздатним ОСОБА_2 відповідно до законодавства.

З огляду на викладене ВС дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів і вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Суд касаційної інстанції є судом права, а не судом факту і згідно з процесуальним законом не здійснює переоцінки доказів, адже це перебуває поза межами його повноважень.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24.07.2024 в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення опіки та призначення опікуна і постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 08.10.2024 — без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

Таким чином, робимо висновки:

— законодавством не передбачено обов’язку того, що визнання особи недієздатною та призначення опікуна в обов’язковому порядку має відбуватися в єдиному судовому процесі;

— якщо буде встановлено, що стосовно особи, над якою планується встановлення опіки, особа (як потенційний опікун) через проходження військової служби не може фактично виконувати свої обов’язки опікуна, то в задоволенні заяви про призначення опікуна такій особі буде відмовлено. Але це не означатиме, що у зв’язку з такою відмовою обов’язки опікуна ні на кого не покладатимуться, оскільки відмова в задоволенні таких вимог не позбавляє орган опіки та піклування можливості вирішити питання опіки над недієздатним відповідно до законодавства.

ВІСНИК НААУ № 9 (114)

Автор публікації: Ольга Розгон

Ольга Розгон

доц., к. ю. н.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.