Застосування неустойки у світлі кардинальних законодавчих змін

Проблематика відповідальності за порушення зобов’язання, його забезпечення неустойкою була і залишається актуальною як для теорії, так і для юридичної практики. При цьому зміни чинного законодавства, нестабільність судової практики, мінливість позицій вищих судових інстанцій породжують підвищену увагу до аналізу питань, пов’язаних із відповідальністю за порушення зобов’язань.

Загальні положення про неустойку та її форми

Практичні аспекти відповідальності за порушення зобов’язання у формі неустойки є предметом численних судових справ і узагальнень.

Водночас останнім часом відбулися кардинальні зміни законодавства, які істотно вплинуть на застосування, обчислення і зниження неустойки.

Неустойка є забезпечувальною конструкцією зобов’язального права, але використовується законодавцем багатофункціонально, як вид забезпечення виконання зобов’язання (ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України), як один з правових наслідків його порушення (п. 3 ст. 611 ЦК), як форма відповідальності.

Неустойка встановлюється договором, який виступає підставою виникнення права на неустойку.

Відповідно до  ст.  550 ЦК підтверджує спрощений характер застосування неустойки, право на яку не пов’язується із збитками кредитора, що дозволяє кредитору заявити вимогу про стягнення неустойки лише за фактом порушення зобов’язання боржником. Стягнення кредитором неустойки означає покладення на боржника, крім обов’язку виконати порушене зобов’язання, додаткового майнового обов’язку  — сплатити на користь кредитора певну грошову суму або  передати певне майно (рухоме чи  нерухоме). Неустойка, будучи видом цивільно-правової відповідальності, стягується тільки за сам факт порушення зобов’язання. Така теоретична та законодавча модель підвищує попит на конструкцію неустойки у договірних відносинах.

Залежно від способу обчислення неустойка існує у формі штрафу й пені. Штрафом є неустойка, що обчислюється у твердій сумі, тобто відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання, нараховується періодично. За змістом ст. 549 ЦК неустойка існує не  як така, per se, а  лише у  формі штрафу чи пені. Це мають враховувати сторони при складанні договорів і включенні до їх змісту положень про неустойку.

Проблеми застосування неустойки у зв’язку із скасуванням Господарського кодексу України

Важливим етапом у розвитку і динаміці законодавства про неустойку, її правового регулювання є Закон України від  09.01.2025 №  4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у  перехідний період та  об’єднань юридичних осіб» (Закон №  4196-IX), яким Господарський кодекс України визнано таким, що втратив чинність.

Зокрема, втратили чинність норми ГК, що визначали розмір штрафних санкцій (ст. 231 ГК) і порядок їх застосування (ст. 232 ГК).

Відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у  перехідний період та об’єднань юридичних осіб» положення абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов’язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з  оборонних закупівель, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в  Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в  Україні» від  24.02.2022 № 2102-IX, та не завершені на день набрання чинності цим Законом.

Слід звернути увагу, що скасовано норму ч. 6 ст. 232 ГК, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Необхідно відмітити, що втратила чинність норма ст. 232 ГК про співвідношення неустойки і збитків, коли збитки застосовуються і відшкодовуються у частині, не покритій санкціями (пенею). На необґрунтованість такого підходу про співвідношення неустойки і збитків нами вже зверталася увага та було вказано на відсутність мотивів існування спеціальної норми ст. 232 ГК.

Цим же Законом обмеження у застосуванні розміру неустойки у формі пені перенесено із скасованого ГК до ЦК, частину третю статті 549 доповнено абзацом другим такого змісту:

«Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені».

За проведеними змінами, це обмеження стосується усіх договорів і грошових зобов’язань, незалежно від виду та суб’єктного складу. Тобто обмеження пені розміром подвійної облікової ставки Національного банку України стосується не тільки договорів і грошових зобов’язань господарського характеру, а й всіх інших, наприклад, кредитних договорів за участю фізичних осіб, зокрема споживчого кредитування.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК обмеження у нарахуванні стосується лише неустойки у формі пені, а не штрафу.

Закон виходить із диспозитивного характеру аналізованої норми, надавши сторонам можливість визначити у договорі розмір неустойки менший, ніж визначено законом. У випадку, коли у договорі розмір пені більший, ніж у ч. 3 ст. 549 ЦК, стягненню в судовому порядку підлягає пеня у розмірі, визначеному цією статтею.

Законодавець вказує на  обов’язок сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Це формулювання слід розуміти так, законом обмежується загальний розмір неустойки за відповідний період, а не розмір пені, яка нараховується за день чи місяць прострочення.

При застосуванні внесених змін до ЦК слід звернути увагу на істотні недоліки юридичної техніки Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб». Цим Законом внесені зміни не тільки до ст. 549 ЦК, а й до інших його статей. Однак як це узгоджується із ч. 2 ст. 4 ЦК, відповідно до вимог якої зміни до Кодексу можуть вноситися виключно законами про внесення змін до ЦК. Закон № 4196-IX не є таким законом, це не випливає ні з назви Закону, ні з його преамбули (де йдеться, що Закон визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб, а не вносить зміни до ЦК). Питання у площині належної якості Закону, його відповідності встановленим ним же процедурам постане перед судами та іншими органами при застосуванні відповідних цивільно-правових норм, і  повністю проігнорувати допущене законодавцем порушення навряд чи вийде.

Позовна давність за вимогами про стягнення неустойки

Cтрок нарахування неустойки, раніше встановлений відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК у шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, скасовано у  зв’язку із  втратою чинності ГК. Тому наразі існує обмеження у  стягненні неустойки лише за  строком позовної давності.

Для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено строк позовної давності в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК). Цей строк позовної давності поширюється на неустойку, незалежно від підстави її встановлення та порядку обчислення.

Відповідно до  Закону України від  08.11.2023 № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в  Україні» від  24.02.2022 №  2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Але наразі законодавцем передбачається поновити застосування позовної давності.

Відповідно до  Закону України від  14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення змін до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» із розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК виключено п. 19, згідно з яким «у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Як зазначається у супровідних матеріалах ВРУ, реалізація положень прийнятого Закону дозволить забезпечити юридичну визначеність та захист потенційних відповідачів від прострочених позовів та позбавить судову систему від навантаження, шляхом усунення прострочених спорів.

Але цей Закон набуває чинності лише 04.09.2025. Відповідно правова можливість посилатися на  застосування позовної давності за вимогами про стягнення неустойки виникає лише після вказаної дати. Темпоральний аспект застосування Закону України від  14.05.2025 №  4434-IX зумовлений п.  19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК. Виходячи з цього, як ЦК, так і норми про внесення змін і доповнень до нього, застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Таким чином, про застосування позовної давності є можливість заявити і тоді, коли до цього перебіг позовної давності, у період до 04.09.2025, було зупинено відповідно до закону.

Зниження розміру неустойки судом

Особливістю неустойки є наявність обмежувальних механізмів у її застосуванні, одним з яких є право суду зменшити розмір неустойки.

У ст. 551 ЦК закріплено дискреційне повноваження суду на зменшення розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зменшення розміру неустойки поширюється на всі її форми (штраф, пеня), усі випадки застосування неустойки, незалежно від підстави її встановлення, законна чи договірна неустойка.

Враховуючи, що норма про право на зменшення розміру неустойки розміщена у статті, яка має назву «Предмет неустойки», зниження неустойки слід розглядати як зміну у бік зменшення її предмета судом, у тому числі і за власною ініціативою.

Стаття 551 ЦК передбачає можливість зменшення розміру неустойки судом за наявності певних обставин. Причому це правило не тільки історично було присутнє у законодавстві України і до прийняття чинного ЦК, а  й притаманне в  тій чи  іншій формі багатьом цивільним кодексам країн Європи. Але на відміну від ГК, у ст. 233 якого було не тільки передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня), але й встановлено приблизний і невичерпний перелік підстав зменшення неустойки судом, ЦК навіть приблизного переліку підстав зменшення неустойки не  передбачає. Наслідком такого підходу законодавця може стати розширення меж суддівського розсуду і нестабільність судової практики.

При цьому Верховний Суд при застосуванні підстав зниження неустойки звернув увагу на достатність існування однієї підстави, без необхідності встановлення їх певної сукупності.

Зменшення розміру неустойки підпадає також під регулювання норм ч. 3 ст. 551 ЦК, яка передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто вказана норма передбачає умови як підстави для зменшення пені і не визначає вимог щодо обов’язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них безвідносно до майнового стану сторін, який в силу норми ст. 233 ГК підлягає врахуванню, проте не  завжди є  визначальною обставиною, яка впливає на рішення про можливість зменшення пені.

Слід назвати декілька спірних моментів, які виникають під час застосування права на зменшення розміру неустойки, зокрема доцільність існування цієї норми; ініціатива щодо зниження розміру неустойки; підстави зниження неустойки та обсяг такої можливості; межі розсуду суду щодо зменшення розміру неустойки; існування зниження неустойки як самостійної позовної вимоги, у тому числі й тоді, коли вже наявне рішення суду про стягнення неустойки.

Окреслене коло проблем у тій чи іншій мірі постійно аналізується у судовій практиці і опрацьовані висновки не завжди носять постійний характер.

Зокрема, обґрунтовуючи доцільність існування права на зменшення розміру неустойки, Верховний Суд вказав, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

В іншій справі КГС ВС наголосив, що зменшення неустойки (зокрема, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.

Таким чином, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК, ч. 1 ст. 233 ГК, а  також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

У судовій практиці це право суду набуло широкої сфери застосування, оскільки суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України.

Разом із  цим цей висновок є  досить спірним, не випадково в окремій думці 8 суддів ВП ВС вказано, що проценти річних не можуть бути зменшені за аналогією неустойки (пені) на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК. Також не може бути відмовлено в їх стягненні тільки з тих підстав, що їх розмір або загальний розмір заборгованості є неспівмірним до суми основного боргу, оскільки їх стягнення не залежить від задоволення вимог про стягнення основного боргу, який до дня ухвалення судового рішення може бути виплачено.

Згодом ВП ВС вказала, що виходячи з принципів розумності, справедливості та  пропорційності, суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку, але неможливим є зменшення визначеного (гарантованого) ст. 625 ЦК розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на  належне виконання зобов’язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов’язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.

Заявляти про наявність підстав для  зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), — це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов’язання боржником, не підлягає зменшенню судом.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов’язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Таким чином, у цій справі ВП ВС дійшла висновку про неможливість зменшення визначеного законом України (ст. 625 ЦК) розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат, відмовившись від попередньо сформованого нею підходу у  справі №  902/417/18 (провадження № 12-79гс19), хоча зазначила лише про його конкретизацію.

ВС неодноразово роз’яснював обставини, які мають братися до уваги при зменшенні судом неустойки.

ВС вказав, що системний аналіз приписів ст. 551 ЦК, свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов’язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, суд повинен з’ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об’єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначність прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов’язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для  зменшення розміру заявленої до  стягнення суми пені, покладається на  особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до  стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у  їх сукупності, на  власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК слід виходити із індивідуального характеру підстав зменшення судом розміру неустойки, на що наголошував ВС.

Так, у постанові Об’єднаної палати КГС ВС вказується, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов’язання), а  також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для  вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, Суд не вбачає підстав для  відступу від  аналогічної правової позиції ВС у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та  цінних паперів Касаційного господарського суду, викладеної в  постанові від  15.02.2023 у  справі № 920/437/22 щодо застосування, зокрема, положень ч. 3 ст. 551 ЦК із висновком, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99 % залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.

У судовій практиці сформульовано різні підстави зниження розміру неустойки на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК.

Так, суди зменшили належну до стягнення суму пені до 429 660,00 грн, тобто лише на 90 % від заявленого позивачем розміру неустойки, а  не на  98  %, як того просив відповідач. При цьому суди врахували ступінь виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань. Відповідач не міг вплинути на події, які зумовили порушення зобов’язань за договором, у тому числі, зниження обсягу закупівель зерна імпортерами внаслідок збільшення ціни зернових і низьку врожайність зернових культур в Україні у 2020 році. Сплата неустойки у сумі 1 530 046,00 грн нарахована АТ «Українська залізниця» за часткове невиконання замовлення. Тобто сплата значної суми неустойки за  позовом іншого кредитора.

Суди виходять із індивідуального характеру підстав зниження розміру неустойки. До підстав зменшення розміру неустойки ВС та  інші суди відносять наявність заборгованості контрагентів перед боржником або відсутність бюджетних асигнувань, неприбутковість організації боржника; вжиття боржником заходів по виконанню зобов’язання, фактичне виконання зобов’язання; складну ситуація у державі та негативне економічне становище загалом; значний розмір неустойки; тяжке фінансове становище боржника та значну кількість зобов’язань перед третіми особами; неспівмірність (непропорційність) або відсутність збитків, понесених позивачем (або відсутність доказів понесення таких збитків), а також відсутність доказів, що свідчили б про можливе погіршення фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності для кредитора.

Не викликає сумнівів, що практика може породжувати й інші підстави зниження розміру неустойки, які раніше не знаходили використання.

Як приклад непропорційності розміру неустойки, заявленої кредитором до стягнення, слід назвати її обчислення від усієї суми договору (хоч це і було передбачено сторонами), а не від суми простроченої заборгованості.

Наведені підстави не слід розглядати як універсальні, у судовій практиці вони застосовуються індивідуально, існують випадки, коли при оцінці посилань на такі ж самі підстави суди дійшли висновку про відмову у зниженні розміру неустойки.

Так, відповідач обґрунтував клопотання про зменшення розміру неустойки частковим виконанням, скрутним матеріальним становищем, воєнним станом в  Україні та  наявною дебіторською заборгованістю. Присудження завідомо непосильної суми пені до  стягнення може призвести до  ряду негативних економічних наслідків в діяльності відповідача.

Однак, на думку суду, відсутність коштів не може бути підставою для звільнення від виконання зобов’язань, а  заявлена до  стягнення у  цій справі сума пені становить лише 4,55 % від суми основного боргу у розмірі 34730610,06 грн, яка залишається не сплаченою відповідачем.

Отже, грошове зобов’язання у більший частині є не виконаним, Відповідачем не доведено відсутність своєї вини у порушенні зобов’язання або існування будь-яких інших виняткових обставин, які б слугували підставою для її зменшення. Заявлена до стягнення у цій справі пеня застосована у  розмірах, визначених чинним законодавством України та  є адекватною мірою й способом захисту майнового права та інтересу Позивача як кредитора і не має ознак його безпідставного збагачення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення клопотання про зменшення відсотків річних та пені, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.

Суди враховують також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, його викладено у постановах ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, КГС ВС від  23.09.2019 у  справі №  920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19.

Судами допускається врахування незначного періоду виникнення боргу, навпаки значного розміру інфляційних втрат, процентів річних та пені, поведінку боржника, який визнав суму основного боргу, і навпаки дії кредитора, який тривалий час не звертався за захистом свого порушеного права. Це у сукупності стало підставою для  зменшення розміру неустойки на  50 процентів.

Так, суд зазначив, що період виникнення боргу є незначним (2 місяці) та пеня, заявлена позивачем до стягнення, становить більше 14 % основного боргу, а сума інфляційних втрат, 3 % річних та пені в сукупності становлять більше половини суми основної заборгованості, що, на думку колегії суддів, нівелює характер заявленої до стягнення штрафних санкцій у цій справі як компенсаційних.

Слід зазначити, що суд враховує також поведінку відповідача у цьому спорі, який у першій поданій заяві по суті спору визнав основну суму боргу та заявив клопотання суду про зменшення штрафних санкцій, що сприяло процесуальній економії розгляду справи.

У  сучасних реаліях практика застосування ч.  3 ст. 551 ЦК вимагає більшої деталізації та обґрунтування підстав зниження неустойки.

Так, суд, зменшуючи розмір заявленого до стягнення штрафу на 50 % від заявленої суми, врахував доводи обох сторін та  загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК, а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін.

Та обставина, що зобов’язання з доставки вантажу відповідачем було виконано, хоча доставку і здійснено з простроченням термінів, визначених ст. 41 Статуту залізниць України та  Правилами обчислення термінів доставки вантажу, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, є окремою підставою для зменшення розміру неустойки, передбаченої ч. 1 ст. 233 ГК.

Істотне значення в контексті застосування ч. 3 ст. 551 ЦК має необхідність дотримання залізницею військовотранспортного обов’язку в умовах воєнного стану (виконання планів перевезення, надання рухомого складу для  військових залізничних перевезень, утримання рухомого складу у справному стані тощо), що  передбачає матеріально-технічне забезпечення і залежить від фінансового становища підприємства.

Ураховуючи те, що  відповідач має стратегічне значення для економіки та безпеки держави і на нього покладено обов’язок щодо утримання у справному стані рухомого складу для  забезпечення діяльності ЗСУ (згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», постановою КМУ від 04.03.2015 № 83), наявні обставини, які мають істотне значення у розумінні ч. 1 ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК.

Зазначена обставина не залежить від того, в який саме період відбувалися перевезення вантажів відповідачем (до початку чи після введення воєнного стану в Україні).

Право на зменшення неустойки за ч. 3 ст. 550 ЦК поширюється і на інші її види, визначені ЦК України, зокрема на неустойку, про яку йдеться у ч. 2 ст. 785 ЦК, хоч і з урахуванням специфіки останньої.

Як зазначив ВС, санкція, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК, є  різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі.

Отже, така неустойка, передбачена ч.  2 ст. 785 ЦК, може бути зменшена судом за правилами ч. 3 ст. 551 ЦК.

За таких обставин ВС у складі колегії суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за  необхідне відступити від  висновку колегій суддів Касаційного господарського суду у складі ВС, викладеного у постановах від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від  30.10.2019 у  справі №  924/80/19, стосовно того, що неустойка, заявлена на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення і не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою ст. 549 ЦК та ст. 230 ГК, до якої застосовуються приписи ч. 3 ст. 551 ЦК, а тому до неустойки у розмірі подвійної орендної плати, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК, приписи ч. 3 ст. 551 ЦК та ст. 233 ГК щодо можливості зменшення її розміру не застосовуються.

Однак до цього висновку висловлена окрема думка суддів, які відстоюють особливий характер неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК, що унеможливлює її зниження на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК.

Неустойка, передбачена ст.  785 ЦК, є  особливою мірою відповідальності, що визначена законодавцем за  правовою природою, як неустойка, яка має певну специфіку у  застосуванні в  порівнянні з  іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями ст.  230 ГК та  ст.  549 ЦК (підлягають сплаті боржником на користь кредитора у разі порушення договірних зобов’язань, а також мають на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов’язання).

Також, на відміну від приписів ст. 549 ЦК, обчислення неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК, не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов’язання (штраф) та/або  у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

У цьому аспекті необхідно зазначити, що положення наведеної норми також не передбачають можливості її зменшення.

Список використаної літератури:

• Цивільне право України (Частина Особлива): підручник / Л. М. Баранова, О. О. Біляєв, В. І. Борисова та ін.; за ред. проф. І. В. Спасибо-Фатєєвої. Харків: ЕКУС, 2025. С. 68-69.
• Цивільний і господарський кодекси: 2004-2014 р. р.: Монографія / І. В. Спасибо-Фатєєва, В. І. Крат, Ю. В. Мица та ін. За заг. ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. Х.: Право, 2014. С. 166.
• Дайджест судової практики Верховного Суду у справах, пов’язаних з війною. Рішення, внесені до ЄДРСР, з лютого 2022 року по вересень 2024 року / упоряд.: відділ аналітичної та правової роботи ВП ВС / відпов. за вип.: Секретар ВП ВС, д-р юрид. наук, професор, член-кореспондент НАПрН України В. Ю. Уркевич. Київ, 2024.

ВІСНИК НААУ № 7-8 (113)

Автор публікації: Олег Печений

Олег Печений

доцент кафедри цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, к. ю. н., член Науково-консультативної ради при Верховному Суді

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.