Захист прав професійних спортсменів у спорах про порушення антидопінгових правил

За останні роки значно зросла кількість справ, у яких українські спортсмени стали учасниками дисциплінарних проваджень з питань допінгу. Метою цієї публікації є окреслення ключових аспектів правового захисту спортсмена в антидопінговій справі: від особливостей доказування і стандартів вини — до практики розгляду та ролі адвоката. Матеріал ґрунтується як на нормах Всесвітнього антидопінгового кодексу, так і на положеннях чинного українського законодавства, а також на практичному досвіді авторки як членкині Апеляційної антидопінгової комісії Національного антидопінгового центру України.

Законодавче визначення допінгу та його видів

У чинному законодавстві України поняття допінгу в спорті має чітке нормативне визначення, закріплене у  Законі України від  13.12.2022 «Про антидопінгову діяльність у спорті». Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону допінг у спорті — це випадок порушення одного або кількох антидопінгових правил.

Види порушень антидопінгових правил законодавчо визначені у Законі про антидопінгову діяльність. Він охоплює як фактичне вживання або наявність заборонених речовин в організмі спортсмена, так і ширший спектр дій, що можуть впливати на доброчесність допінг-контролю. До  порушень належать, зокрема, використання заборонених методів, втручання у процедури тестування, розповсюдження, володіння, співучасть, а також порушення обов’язків щодо надання інформації чи співпраці з відстороненими особами.

Такий підхід узгоджується з  положеннями Всесвітнього антидопінгового кодексу ВАДА (редакція 2021 р.), згідно з яким допінг трактується як вчинення одного або кількох порушень антидопінгових правил, визначених у ст. 2.1 — 2.11 Кодексу. Зміст цих статей охоплює ті самі ключові аспекти, що й українське законодавство, забезпечуючи відповідність національного підходу міжнародним стандартам.

Таким чином, як на національному, так і на міжнародному рівнях поняття допінгу виходить за межі виключно вживання заборонених речовин. Воно включає широкий спектр дій — від ухилення від тестування до перешкоджання реалізації антидопінгової політики.

Організаційно-правова структура антидопінгової системи в Україні

На міжнародному рівні координацію боротьби із допінгом здійснює Всесвітнє антидопінгове агентство, яке встановлює глобальні стандарти у  сфері протидії допінгу, включно з прийняттям Кодексу ВАДА, щорічним оновленням переліків заборонених речовин і методів, а також акредитацією антидопінгових лабораторій і моніторингом діяльності національних антидопінгових організацій.

В Україні відповідно до Закону України «Про антидопінгову діяльність у спорті» функції національної антидопінгової організації виконує Національний антидопінговий центр, який уповноважений реалізовувати антидопінгову політику відповідно до вимог ВАДА.

У межах НАДЦ діють кілька спеціалізованих органів, які забезпечують реалізацію прав спортсменів та інших осіб, залучених до спорту, у випадках порушення антидопінгових правил:

Дисциплінарна антидопінгова комісія та Апеляційна антидопінгова комісія

Ці комісії створюються Номінаційним комітетом з метою забезпечення об’єктивного та неупередженого розгляду справ про порушення антидопінгових правил. Вони функціонують як незалежні органи першої (далі — ДАК) та апеляційної (далі — ААК) інстанції.

Члени ДАК та ААК обирають зі свого складу голову комісії, який формує колегії з розгляду конкретних справ. Колегія проводить засідання, які можуть бути відкритими або закритими залежно від волевиявлення спортсмена та антидопінгової організації. Рішення колегії ухвалюються більшістю голосів і можуть бути оприлюднені з урахуванням вимог щодо захисту персональних даних.

Такий підхід дозволяє забезпечити реалізацію права на справедливий розгляд справи, як це передбачено Кодексом ВАДА, і гарантує ефективний правовий механізм для оскарження або захисту в межах національної юрисдикції.

Комітет з терапевтичного використання

Окрему функцію у системі НАДЦ виконує Комітет з  терапевтичного використання, який відповідає за  розгляд заяв спортсменів про надання дозволу на  застосування заборонених речовин або  методів з медичних підстав.

Комітет складається з п’яти фахівців у галузі охорони здоров’я, які мають досвід лікування спортсменів та глибокі знання в клінічній, спортивній і практичній медицині. Рішення Комітету ухвалюються більшістю голосів на засіданнях, які є правомочними за участю щонайменше двох третин складу.

У цілому, організаційна модель антидопінгової системи в Україні відповідає вимогам Кодексу ВАДА та побудована на  принципах незалежності, спеціалізації та забезпечення процесуальних гарантій для спортсменів.

З правової точки зору, це дозволяє говорити про наявність ефективної квазісудової структури з повноваженнями щодо розгляду дисциплінарних справ, яка має подібні риси до органів спортивного арбітражу.

Роль Спортивного арбітражного суду у вирішенні антидопінгових спорів

У  контексті міжнародного спорту ключову роль у вирішенні спорів, пов’язаних із порушенням антидопінгових правил, відіграє Спортивний арбітражний суд (CAS, м. Лозанна, Швейцарія). До CAS можуть звертатися як спортсмени, так і національні чи міжнародні федерації, антидопінгові організації, а також ВАДА здебільшого після завершення національного процесу оскарження (зокрема, після рішень апеляційної антидопінгової комісії).

Рішення CAS є  остаточними та  обов’язковими до виконання, а його практика має прецедентне значення, оскільки часто використовується як орієнтир у національних справах, у тому числі в діяльності антидопінгових органів в Україні.

Окремі рішення ДАК НАДЦ можуть бути безпосередньо оскаржені до CAS, тоді як усі рішення ААК НАДЦ підлягають оскарженню до CAS у встановленому порядку.

Саме CAS напрацьовує ключові підходи до оцінки добросовісності спортсмена, рівня його провини, належності доказів та пропорційності санкцій, формуючи тим самим єдину правову позицію у сфері антидопінгової відповідальності.

Особливості процесу доказування  у спорах щодо порушення антидопінгових правил

У спорах про порушення антидопінгових правил діє ключовий принцип, визнаний у  міжнародному праві, — принцип суворої відповідальності (Strict Liability). В антидопінговому законодавстві суть вказаного принципу полягає в тому, що спортсмен несе особисту відповідальність за наявність забороненої речовини у його організмі, незалежно від вини, наміру, недбалості чи джерела потрапляння такої речовини.

Цей підхід прямо закріплено у Кодексі ВАДА та неодноразово підтверджений у рішеннях CAS, зокрема у справі Puerta v. ITF (CAS 2006/A/1025) і Knauss v. FIS (CAS 2005/A/847). Визнання факту порушення не залежить від суб’єктивної оцінки поведінки спортсмена, що суттєво відрізняє такі справи від кримінального чи цивільного провадження.

Розподіл доказового тягаря

Процесуальне навантаження сторін у справах щодо порушення антидопінгових правил є асиметричним, оскільки кожна сторона доводить різні аспекти правової позиції та застосовує різні стандарти доказування:

1.Антидопінгова організація (АДО), зокрема НАДЦ або відповідна міжнародна федерація, зобов’язана довести сам факт порушення (наприклад, наявність забороненої речовини у пробі, факт відмови від тестування, порушення порядку надання інформації про місцезнаходження тощо) до рівня «комфортного переконання» (comfortable satisfaction).

Цей стандарт є вищим за «баланс імовірностей» (balance of probabilities), притаманний цивільному процесу, але нижчим за «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt), який застосовується у кримінальному судочинстві.

2.Спортсмен, у  разі встановлення факту порушення, має право представити свої докази на захист, доводячи:

— відсутність вини або  суттєву необережність (для пом’якшення або уникнення санкції);

— або доводячи право на терапевтичне використання відповідної речовини.

У цьому випадку застосовується стандарт «балансу імовірностей», тобто спортсмен повинен переконати трибунал або CAS, що його версія більш імовірна, ніж протилежна.

Таким чином, наявність у  пробі забороненої речовини автоматично запускає юридичний механізм презумпції порушення, а обов’язок спростування покладається на спортсмена.

Алгоритм захисту спортсмена у справах про порушення антидопінгових правил

Захист спортсмена у спорах щодо порушення антидопінгових правил — це комплексна правова діяльність, що поєднує елементи спортивного, медичного та міжнародного права. Важливою є участь адвоката вже на ранніх етапах — починаючи із моменту повідомлення про потенційне порушення. Від своєчасної та професійної побудови захисної стратегії часто залежить не лише обсяг санкцій, а й можливість уникнення відповідальності у виняткових випадках.

Конкретна тактика захисту визначається залежно від обставин справи: характеру порушення, доказової бази, стадії провадження та статусу спортсмена. Водночас практичний досвід дозволяє виокремити типові етапи реагування, які повторюються у більшості дисциплінарних процедур.

Після отримання повідомлення про несприятливий аналітичний результат (Adverse Analytical Finding) адвокату доцільно:

— перевірити дотримання процедур відбору проб відповідно до Міжнародного стандарту для тестування і розслідувань (ISTI) та Міжнародного стандарту для лабораторій (ISL), зокрема: чи була правильна ідентифікація спортсмена; чи не було порушень при транспортуванні, зберіганні чи пломбуванні проби; чи не було конфлікту інтересів у персоналу, що здійснював відбір;

— наполягати на  отриманні повного лабораторного пакета документів проби А, зокрема ланцюга зберігання проб, хроматограм, аналітичних висновків, які дозволяють оцінити надійність аналізу.

— оцінити наявність або можливість оформлення TUE (дозволу на терапевтичне використання), якщо вживання речовини було зумовлено медичними показаннями;

— започаткувати незалежне розслідування джерела речовини, у тому числі аналіз: медикаментів, які вживав спортсмен, БАДів, потенційного харчового чи контактного забруднення, хвороб тощо.

Після отримання результатів аналізу проби A спортсмен має право подати запит на  відкриття проби B. Однак доцільність такого кроку залежить від  загальної стратегії захисту, тому на  цьому етапі рекомендовано спочатку визначити правову позицію, оцінити можливі ризики та лише після цього ухвалювати рішення щодо відкриття проби B.

Окрім того, спортсмен має право подати письмові пояснення та  докази, які можуть стати основою для формування подальшої процесуальної позиції.

На цьому етапі доцільно:

— підготувати узгоджені з медичними фахівцями письмові пояснення спортсмена щодо обставин виявлення забороненої речовини;

— зібрати та систематизувати відповідні докази (медичні довідки, рецепти, виписки, упаковки або інструкції до  препаратів, експертні висновки лікарів або токсикологів тощо).

Саме на цьому етапі часто формується підґрунтя для подальшої кваліфікації порушення як ненавмисного (без вини) або вчиненого внаслідок незначної необережності.

Ефективна правова позиція вимагає не лише знання антидопінгових процедур та стандартів доказування, а й здатності інтегрувати медичні, наукові й регуляторні аспекти в єдину стратегію. Юридичний супровід у таких справах часто є вирішальним для мінімізації наслідків або уникнення санкцій.

ВІСНИК НААУ № 7-8 (113)

Автор публікації: Ганна Гніздовська

Ганна Гніздовська

адвокатка, к. ю. н., заступниця голови Апеляційної антидопінгової комісії НАДЦ, членкиня Палати з вирішення спорів УАФ, членкиня Комітету зі спортивного права Ради адвокатів Одеської області

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.