Особливості захисту прав і законних інтересів футбольних клубів

Особливості захисту прав і законних інтересів футбольних клубів проявляються в можливості реалізації права на судовий захист (що більш характерно відносинам у сфері господарювання) і широкому інструментарії альтернативних способів вирішення спорів, характерних для сфери футболу: третейський суд (Спортивний арбітражний суд при Національному олімпійському комітеті України), квазіарбітражні органи футбольного правосуддя УАФ (Контрольно-дисциплінарний комітет; Апеляційний комітет; Палата з вирішення спорів) та Спортивний арбітражний суд у м. Лозанна, Швейцарія.

Українська асоціація футболу, а також низка футбольних клубів мають статус критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, що свідчить про важливість футбольного клубу не тільки для спортивних змагань, але й для функціонування економіки України. Футбольний клуб є юридичною особою зі статусом суб’єкта господарювання, створеною з метою участі в змаганнях з футболу під егідою або санкціонованих УАФ. Мета участі футбольного клубу у змаганнях та досягнення спортивних результатів є превалюючою, і все ж виникає питання співвідношення з метою діяльності «класичного» суб’єкта господарювання, для якого першочерговою метою є отримання прибутку. Подвійна мета не залишається декларативним положенням, а обумовлює особливості захисту прав і законних інтересів футбольних клубів, що проявляється в додатковому інструментарії способів вирішення спорів, не характерних «класичному» суб’єкту господарювання.

Футбольний клуб, зазвичай, сприймається лише в контексті його участі у спортивних змаганнях. Разом з тим аналіз інформації з офіційного вебсайту Відділу з атестації футбольних клубів УАФ підтверджує, що всі клуби є юридичними особами, які функціонують в організаційно-правовій формі, як правило, товариства з обмеженою відповідальністю. Подекуди можуть зустрічатися приватні акціонерні товариства. Вочевидь, усі з них є суб’єктами господарювання.

Л. І. Заїченко вважає, що діяльність спортивного клубу спрямовується на отримання спортивних досягнень, а  також використання майна, надання послуг та  виробництво товарів спортивного призначення з метою отримання прибутку або досягнення соціальних результатів без такої мети. О. В. Кантаєва та Н. М. Батищєва зазначили, що господарська діяльність футбольного клубу відображається у специфічній системі бухгалтерського обліку, основним об’єктом якого виступає людський капітал  — футболіст. Крім того, футбольний клуб може бути об’єктом купівлі-продажу, вартість якого буде залежати від спортивних здобутків, а не активів клубу як суб’єкта господарювання.

Отже, футбольні клуби створюються як для досягнення спортивних результатів у змаганнях з футболу й здійснення спортивної діяльності, так і для здійснення господарської (підприємницької) діяльності з метою отримання прибутку.

Оскільки футбольний клуб є  повноцінним учасником відносин у сфері господарювання, то слід зазначити, що традиційним способом захисту прав і законних інтересів таких суб’єктів прийнято вважати право на судовий захист, що залишається актуальним і реалізується на практиці. Наприклад, у випадку відкриття провадження у  справі про банкрутство ТОВ «Спортивний клуб «Дніпро-1» за заявою ініціюючого кредитора ТОВ «Футбольний клуб «Шахтар» (Донецьк)» (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2025 у справі № 904/937/25).

Проте варто детальніше зупинитися на особливостях захисту прав та інтересів футбольних клубів саме як учасників відносин у сфері футболу, що має чимало особливостей. Так, у сфері футболу практично повністю відсутня законодавча основа, яка компенсується наявністю актів локального (нормативного) саморегулювання в галузі. Ці акти, зі свого боку, передбачають широкі можливості для використання альтернативних способів вирішення спорів для захисту прав і законних інтересів.

Це обумовлює врахування: по-перше, актів локального (нормативного) саморегулювання (наприклад, Регламент Чемпіонату України з футболу серед команд клубів Української Прем’єр-Ліги сезону 2024/25 УАФ тощо); по-друге, напрацьованих практикою правил вирішення спорів.

Так, в  Україні утворений Спортивний арбітражний суд при Національному олімпійському комітеті України — постійно діючий третейський суд, якому підвідомчі справи щодо господарських та інших інтересів суб’єктів спорту та фізичної культури (зокрема, дисциплінарні спори, спори, пов’язані з порушенням спортсменами етичних норм та правил Fair Play; спори щодо спонсорських контрактів; спори, що виникають зі статутів, регламентів спортивних федерацій), у випадках, коли сторони вирішили передати відповідні спори на його розгляд. Проте О. М. Залізко та В. С. Данильченко стверджують, що цей третейський суд повноцінно не функціонує і спортивні спори, натомість, розглядаються квазіарбітражними органами спортивних організацій.

Щодо таких квазіарбітражних органів, то  відповідно до ст. 4 Дисциплінарних правил УАФ усі спори чи розбіжності, які виникають у межах дії цих правил, статутних і регламентних документів, рішень органів управління УАФ (членів УАФ) підлягають вирішенню виключно в органах здійснення футбольного правосуддя УАФ, органах здійснення футбольного правосуддя членів УАФ, уповноважених розглядати справи та приймати рішення стосовно порушень норм статутних і  регламентних документів та  застосовувати дисциплінарні санкції відповідно до Дисциплінарних правил УАФ), а також у Спортивному арбітражному суді (Court of Arbitration for Sport, САЅ) як останній інстанції. Органи здійснення футбольного правосуддя членів УАФ у межах делегованих УАФ повноважень розглядають справи, не пов’язані з діяльністю у професіональному футболі (ч. 3 ст.  27 Дисциплінарних правил УАФ), а тому такі органи детальніше не розглядаються в цій статті.

Органами здійснення футбольного правосуддя УАФ є: 1) контрольно-дисциплінарний комітет (КДК) як орган першої інстанції та 2) апеляційний комітет (АК) як орган другої інстанції (ч. 2 ст. 27 Дисциплінарних правил УАФ).

Так, у ч. 3 ст. 29 Дисциплінарних правил УАФ визначено, що до виключної компетенції КДК як органу першої інстанції належать питання щодо: вирішення справ щодо порушення статутних, регламентних документів, Правил гри IFAB та цих Правил, якщо це не належить до  юрисдикції іншого органу; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відкриття та розгляду за власною ініціативою дисциплінарних проваджень і застосування дисциплінарних санкцій за порушення, не помічені офіційними особами матчу, про які стало відомо КДК УАФ із загальнодоступних джерел; перегляду правових наслідків рішення арбітра, прийнятого з очевидною помилкою, за умови надання висновку Комітетом арбітрів УАФ (Комісією); подовження відсторонення на матч, автоматично обумовленого вилученням з поля; застосування додаткових дисциплінарних санкцій (крім  персонального покарання, що  застосовується арбітром); затвердження мирових угод, укладених сторонами з метою врегулювання спору; поширення санкцій, прийнятих органами здійснення футбольного правосуддя членів УАФ на всі змагання під егідою УАФ.

Розгляд апеляційних скарг на рішення КДК, як це передбачено у  ст.  31 Дисциплінарних правил УАФ, здійснює АК.

Крім  того, серед квазіарбітражних органів вирішення спорів потрібно звернути увагу на орган, який прямо не належить до органів здійснення футбольного правосуддя, але розглядає спори в цій сфері і в Статуті УАФ його діяльність регламентується у розділі ХІ «Здійснення футбольного правосуддя», — Палату з вирішення спорів УАФ.

Згідно зі ст. 1 відповідного регламенту Палата з вирішення спорів УАФ  — незалежна, утворена згідно з вимогами ФІФА (прим. Міжнародна федерація футболу (Fédération internationale de football association, FIFA)) інстанція з розгляду та вирішення спорів, що виникають між суб’єктами футболу. Палата має виключну компетенцію щодо вирішення спорів між футболістами, тренерами, які стосуються питань працевлаштування і контрактних спорів, що виникають із трудових правовідносин; спорів між клубами з  питань виконання трансферних зобов’язань; питань визначення розміру та виплати компенсації за підготовку футболістів та  за механізмом солідарності; спорів, що виникають із договорів на спортивну підготовку футболіста; спорів за участю посередників (агентів), як це визначено регламентними нормами УАФ тощо (ч. 2 ст. 33 Дисциплінарних правил УАФ). Наприклад, між ГО «Футбольний клуб «Каскад» і ТОВ «Футбольний клуб «Динамо» Київ» був спір стосовно виплати компенсації за підготовку футболіста, в якому Палата з вирішення спорів УАФ прийняла на користь відповідача рішення від 30.10.2024 у справі № 371/07/2024.

Рішення, прийняті АК та Палатою з вирішення спорів, можуть бути оскаржені після вичерпання всіх внутрішніх засобів правового захисту до CAS у м. Лозанна, Швейцарія (ч. 2, 3 ст. 34 Дисциплінарних правил УАФ). Як зазначають О. Попов та співавтори, положення міжнародних договорів та угод, на підставі яких національні федерації спорту інтегруються в міжнародні спортивні організації (МОК, ФІФА, УЄФА, ФІБА, АТП, ВТА й інші), визначають обов’язок таких федерацій закріплювати у своїх статутах та регламентах правила про спеціальних порядок вирішення спортивних спорів і визнавати юрисдикцію CAS як останньої інстанції.

На практику CAS слід звертати особливу увагу, адже трапляються випадки, коли в умовах дотримання норм українського законодавства і  відсутності претензій з боку УАФ клуби можуть допускати порушення з позиції ФІФА й порушувати практику CAS.

Серед таких питань можливо навести приклад концепції спортивного правонаступництва, наприклад, у справі № 2023/A/9809 Футбольний клуб «Карпати» проти ФІФА, Cristóbal Márquez Crespo та Футбольного клубу «Карпати Галич», яка слухалася у CAS, де встановлювався факт спортивного правонаступництва Футбольного клубу «Карпати» з міста Львова з однойменним клубом, який раніше виступав в Українській Прем’єр-Лізі та  фактично припинив участь у  спортивних змаганнях через неможливість виконати свої фінансові зобов’язання. У  вищезгаданій справі CAS підтвердив, що новий клуб публічно позиціонує себе як «Карпати Львів» і перейняв логотип та командні кольори первісного клубу. Крім того, за допомогою своїх акаунтів на різних соціальних платформах та офіційного вебсайту новий клуб привласнив спортивну історію та досягнення первісного клубу, які тепер подаються як частина історії нового клубу, незважаючи на те, що останній був створений лише нещодавно. До того ж було встановлено, що новий клуб використовує той самий стадіон і працевлаштував сім осіб, які раніше працювали на первісний клуб. З огляду на вищезазначене CAS підтвердив, що новий клуб перейняв всі елементи, які вказують на безперервність діяльності футбольного клубу «Карпати Львів», визнавши факт спортивного правонаступництва.

Таким чином, відсутність юридичного оформлення правонаступництва між первісним і новим клубом чи навіть відсутність будь-якого формального зв’язку між ними взагалі ще не  означає, що  надалі не  буде визнаний факт спортивного правонаступництва, і тоді до нового футбольного клубу перейдуть усі зобов’язання його попередника. Наведене свідчить про важливість організації господарської діяльності футбольного клубу на належному рівні, адже створення нової юридичної особи, що містить аналогічні відмінні риси з попередньою юридичною особою — футбольним клубом з великою ймовірністю буде визнано спортивним правонаступництвом і CAS перекладе на новий клуб увесь фінансовий тягар попереднього.

Отже, футбольний клуб створюється як для досягнення спортивних результатів у змаганнях із футболу і здійснення спортивної діяльності, так і для здійснення господарської (підприємницької) діяльності з метою отримання прибутку. Тому особливості захисту прав та інтересів футбольного клубу проявляються в можливості реалізації права на судовий захист (що більш характерно відносинам у сфері господарювання) і широкому інструментарії альтернативних способів вирішення спорів, характерних для сфери футболу: третейський суд (Спортивний арбітражний суд при Національному олімпійському комітеті України), квазіарбітражні органи футбольного правосуддя УАФ (Контрольно-дисциплінарний комітет; Апеляційний комітет; Палата з вирішення спорів) та Спортивний арбітражний суд у м. Лозанна, Швейцарія. Крім того, слід враховувати практично повну відсутність законодавчої основи у сфері футболу, яка компенсується актами локального (нормативного) саморегулювання в галузі — насамперед правилами і регламентами УАФ та ФІФА.

ВІСНИК НААУ № 7-8 (113)

Автор публікації: Олег Кулик

Олег Кулик

секретар Комітету НААУ з питань господарського права та процесу

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.