Судова практика щодо відокремлення частини будинку із самостійним виходом

Проблема виділу об’єкта нерухомості, що перебуває у спільній частковій власності потребує з’ясування різниці між виділом частки та поділом майна співвласників і значення доказів у судовому провадженні, які будуть впливати на виділ об’єкта нерухомості, що перебуває у спільній частковій власності, який відповідатиме вимогам, що передбачені будівельними нормами, коли співвласнику, який виділяється, може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень ст. 181 Цивільного кодексу України належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на  земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення і зміни їх призначення.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК).

Майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а  також майнові права та обов’язки (ст. 190 ЦК).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За вимогами ч. 1 ст. 316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 ЦК).

Згідно з вимогами ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують права інших осіб та інтереси суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У ст. 321 ЦК закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами 1 і 2 цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 328 ЦК право власності набувається на  підставах, що  не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у  власності, не встановлені судом.

Набуття права власності на об’єкти незавершеного будівництва визначено у ст. 331 ЦК. За змістом ч. 2 цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з  моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно із ч. 1, 2 ст. 355 ЦК майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на  праві спільної часткової або спільної сумісної власності.

Частиною 1 ст. 356 ЦК визначено, що власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно зі ст. 358 ЦК право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно зі ст.  86 Земельного кодексу України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

За частинами 1, 3, 4 ст. 88 ЗК володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди — у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки — вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на  земельну ділянку має право на  отримання в  його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Відповідно до ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування і право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав, а  відповідно до ст. 126 того ж Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до  Закону України від  01.07.2004 р. №  1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Частиною 3 ст. 364 ЦК передбачено, що у разі виділу співвласником у натурі частки зі спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, й у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Виділ часток нерухомого майна, що  перебуває у  спільній частковій власності, є  можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Системний аналіз правових норм ст. 183, 358, 364 ЦК дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, яке перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, що за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

У ч. 2 ст. 372 ЦК зазначено, що в разі поділу майна, яке є  у спільній сумісній власності, вважається, що  частки співвласників у  праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

ЦК у ч. 1 ст. 376 ЦК визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 зазначеної статті).

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об’єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 № 55 (втратила чинність 11.12.2023), визначала порядок проведення робіт із  поділу, виділу та  розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, і застосовується суб’єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна при підготуванні проєктних документів щодо можливості проведення робіт із поділу, виділу та розрахунку часток об’єктів нерухомого майна.

Згідно з п. 2.3 зазначеної Інструкції не підлягали поділу об’єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об’єктів нерухомого майна може розглядатися лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Розглянемо приклад судової практики щодо позовних вимог про припинення спільної часткової власності на житловий будинок і земельну ділянку, виділ у натурі частки з майна.

30.08.2022 ОСОБА_1 (надалі також позивачка, ОСОБА_1) звернулася до Новосанжарського районного суду Полтавської області з  позовною заявою до ОСОБА_3 (надалі також відповідачка-1, ОСОБА_3), ОСОБА_4 (надалі також відповідачка-2, ОСОБА_4), за змістом якої просила:

— припинити спільну часткову власність між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та  ОСОБА_3 на  житловий будинок із  господарськими будівлями та  земельну ділянку площею  0,0871 га, кадастровий номер  5323455100:30:006:0183 (цільове призначення земельної ділянки  — для  будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд);

— виділити ОСОБА_1 в натурі частину житлового будинку з господарськими будівлями;

— виділити ОСОБА_1 в натурі частину земельної ділянки загальною площею 0,0871 га, кадастровий номер 5323455100:30:006:0183 (цільове призначення земельної ділянки — для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд).

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначала, що відповідно до свідоцтва про право власності від 27.12.2011, зареєстрованого в реєстрі за № 1-3192, виданого державним нотаріусом Новосанжарської державної нотаріальної контори Полтавської області, їй на праві приватної спільної часткової власності належить частина житлового будинку з господарськими прибудовами.

Крім цього, позивачка зазначила, що  відповідно до свідоцтва про право власності від 27.12.2011, зареєстрованого в  реєстрі за  №  1-3195, виданого державним нотаріусом Новосанжарської державної нотаріальної контори Полтавської області, їй на  праві приватної спільної часткової власності належить частина земельної ділянки, кадастровий номер 5323455100:30:006:0183 (цільове призначення — для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд).

Позивачка акцентувала увагу на тому, що вона разом із відповідачами є співвласницею як зазначеного житлового будинку, так і вказаної земельної ділянки. Відповідачам, у свою чергу, належать частки у праві спільної часткової власності на кожний об’єкт нерухомості.

ОСОБА_1 зазначила, що оскільки між співвласниками відсутня згода стосовно добровільного поділу земельної ділянки та житлового будинку в частинах, які відповідають їх часткам, вона з  метою вільного користування та  розпорядження такою земельною ділянкою, враховуючи приписи ст. 364 ЦК, звернулася до суду з позовом про припинення спільної часткової власності на земельну ділянку та виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності.

21.10.2022 від представника відповідачки-2, ОСОБА_4, до  суду надійшов відзив на  позовну заяву (а. с. 87-88 т. 1), за змістом якого представник відповідачки-2 зазначив, що позовна заява не підлягає задоволенню. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідачки-2 посилався на те, що не відповідає дійсності викладена позивачкою у позові інформація про залишення без розгляду відповідачами пропозиції позивачки укласти договір про поділ майна. Зокрема зазначено, що відповідачка ОСОБА_4 надала відповідь, зазначивши, що пропозиція позивачки не містила істотної умови щодо варіантів поділу майна, вказала на незаконність пропозиції про сплату грошових коштів у валюті, відсутність будь-якого обґрунтування для сплати «грошової компенсації у розмірі 8000 доларів» та запропонувала звернутися до компетентних установ для усунення зазначених перешкод.

Також у відзиві була висловлена незгода відповідачки-2 щодо доручення експертизи експерту, запропоновано доручити провести експертизу експертам ХНІДІСЕ ім. М. С. Бокаріуса.

14.11.2022 від позивачки до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги, акцентувавши увагу на відсутності взаєморозуміння між сторонами щодо добровільного поділу майна.

Правом подати заперечення на відповідь на відзив відповідачка-2 не скористалася.

Суд установив таке.

Спірний житловий будинок із господарськими побудовами належить сторонам на праві спільної часткової власності, а саме: позивачці 1/2 частини та відповідачам по 1/4 частини кожному.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 27.12.2011, виданим державним нотаріусом Новосанжарської державної нотаріальної контори Полтавської області, що  зареєстроване в  реєстрі за № 1-3195, ОСОБА_1 як дружині ОСОБА_7, що його пережила, належить частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, — приватизовану земельну ділянку площею 0,0871 га, кадастровий номер 5323455100:30:006:0183, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до  витягу з  Державного реєстру речових прав на  нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу  9068485 від  06.09.2013, за  ОСОБА_1 зареєстроване право власності (спільна часткова) на  1/2 частки об’єкта нерухомого майна земельної ділянки, кадастровий номер  5323455100:30:006:0183, площею  0,0871 га, для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і  споруд, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 5664243 від 06.09.2013, відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 27.12.2011.

Крім цього, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомості від  23.08.2022 №  308062692 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 5323455100:30:006:0183, зареєстроване за ОСОБА_1, право власності на  1/4 частину зазначеної земельної ділянки зареєстроване за ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право на спадщину № 1-3214 від 27.12.2011, а також право власності на 1/4 частину цієї земельної ділянки зареєстроване за ОСОБА_3 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину № 1-3204 від 27.12.2011.

Отже, встановлено, що  спірна земельна ділянка, належить сторонам на праві спільної часткової власності, а саме: позивачці 1/2 частини та відповідачам по 1/4 частини кожному.

За клопотанням позивачки для визначення варіантів поділу житлового будинку з господарськими будівлями, спорудами та земельної ділянки судом було призначено експертизу.

Згідно з  висновком експерта за  результатами проведення судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та  земельно-технічної експертизи №  2 від 29.05.2023 на розгляд суду запропоновано варіант поділу спірного житлового будинку на частину житлового будинку і спільно на частину.

Частки співвласників після такого виділу складатимуть: у І (умовного) співвласника 13/25; у ІІ (умовного) співвласника 12/25.

Згідно із  проведеними розрахунками грошову компенсацію за наданим варіантом розподілу житлового будинку з господарськими будівлями у розмірі 11172 грн 35 коп. І співвласник має сплатити на користь ІІ співвласника.

Для здійснення запропонованого варіанта виділу необхідно виконати такі переобладнання в житловому будинку:

— закласти двірний отвір із сіней 1-1 площею 12,7 кв. м, у передпокій 1-2 площею 11,3 кв. м, улаштувати новий на місці віконного отвору;

— у передпокої 1-2 площею 11,3 кв. м улаштувати перегородку, розділивши це приміщення на два площею 5,5 кв. м та 5,8 кв. м;

— у сінях 1-1 площею 12,7 кв. м улаштувати перегородку із дверним отвором. Частину приміщення 1-1 використовувати як санвузол площею 4,9 кв. м, а іншу частину використовувати як кухню площею 7,8 кв. м;

— розібрати дверний отвір із частиною перегородки між частиною приміщення 1-2 площею 5,8 кв. м та кімнатою 1-3 площею 8,8 кв. м;

— кімнату 1-4 площею 8,8 кв. м переобладнати під кухню;

— улаштувати дверний отвір на місці віконного отвору на вулицю з кімнати 1-3 площею 17,9 кв. м зі встановленням подвійних дверей.

Також висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та  земельно-технічної експертизи №  2 від 29.05.2023 запропоновано варіант поділу спірної земельної ділянки на частину та спільно на частину. Зокрема, першому співвласнику пропонується виділити земельну ділянку (на плані зафарбована в червоний колір). Земельна ділянка описується такими межами: з боку земельної ділянки селищної ради довжина межової лінії складає 7,63 м, з боку земельної ділянки (гр. ОСОБА_8) довжина межової лінії складає 33,22 м, з боку земельної ділянки (гр. ОСОБА_5) довжина межової лінії складає 17,07 м, з боку земельної ділянки, що пропонується другому співвласнику, довжина межової лінії складає 6,22 м, 1,0 м, 3,84 м, 1,0 м, 5,5 м, 4,29 м, 4,0 м, 4,6 м, 1,0 м, 7,21 м.

Площа безпосередньої відокремленої частини земельної ділянки складає 436 кв. м. У  володіння першому співвласнику пропонується земельна ділянка площею 436 кв. м, або 0,0436 га, що відповідає частині.

Другому співвласнику пропонується виділити земельну ділянку (на плані зафарбована у синій колір). Земельна ділянка складається та описується такими межами: з боку земельної ділянки селищної ради довжина межової лінії складає 31,40 м, 7,86 м, 12,89 м; з боку земельної ділянки, що пропонується виділити першому співвласнику, довжина межової лінії складає 7,21 м, 1,0 м, 4,6 м, 4,0 м, 4,29 м, 1,0 м, 5,5 м, 1,0 м, 3,84 м, 1,0 м, 6,22 м, з боку земельної ділянки (гр. ОСОБА_5) довжина межової лінії складає 7,10 м.

Площа безпосередньо відокремленої частини земельної ділянки складає 435 кв. м. У володіння другого співвласника пропонується земельна ділянка площею  435 кв. м, або  0,0435 га, що відповідає частині. Частки співвласників при цьому складатимуть площу:

— у І співвласника — 0,0436 га (436 кв. м);

— у ІІ співвласника — 0,0435 га (435 кв. м).

Ураховуючи викладене, а також зважаючи на недосягнення згоди між сторонами про добровільний поділ/ виділ спірного нерухомого майна, позивачка звернулася до суду з відповідним позовом, просила припинити право спільної часткової власності на житловий будинок та земельну ділянку і здійснити виділ своєї частки з нерухомого майна відповідно до варіанта, запропонованого експертом у висновку № 2 від 29.05.2023, як ІІ (умовному) співвласнику.

Надаючи оцінку правовідносинам, що  склалися, суд виходить із такого.

Із матеріалів справи вбачається, що спірний житловий будинок із  господарськими будівлями належить сторонам на  праві спільної часткової власності, зокрема позивачка має право власності на  1/2 частини будинку, відповідачці ОСОБА_4 належить право власності на 1/4 частини будинку, відповідачці ОСОБА_3 — на 1/4 частини будинку.

Також установлено і  підтверджено матеріалами справи, що земельна ділянка площею 0,0871 га, кадастровий номер 5323455100:30:006:0183, для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, належить сторонам на праві спільної часткової власності, а саме: позивачці — 1/2 частини та відповідачам по 1/4 частини кожному.

Відповідно до положень ст. 355, 356 ЦК суд зазначає, що вказані житловий будинок із господарськими будівлями та земельна ділянка є такими, що належать сторонам на праві спільної часткової власності.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають право на зазначене майно пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи виділ частки зі спільного майна, повинен виділити його співвласнику таку частину майна, яка відповідає розміру та вартості його частки.

Отже, позивачка як співвласник земельної ділянки та житлового будинку має право на виділ майна в натурі пропорційно своїй частці.

Із  матеріалів справи вбачається, що  позивачка просила виділити їй у  власність житловий будинок із господарськими будівлями та земельну ділянку відповідно до висновку судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 2 від 29.05.2023 — як II (умовному) співвласнику.

Водночас відповідачі щодо зазначеного виділу частини житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки заперечень не надали, свого варіанта виділу не запропонували.

Із висновку судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та  земельно-технічної експертизи №  2 від 29.05.2023 вбачається, що  об’єкти самочинного будівництва (літня кухня літ. «Б1», сарай літ. «б1», гараж літ. «Г») експертом не досліджувалися.

Відповідна обставина була також підтверджена поясненнями судового експерта Авдєєвої Н. М. у судовому засіданні 10.10.2023, в яке вона викликалася за клопотанням представника відповідачки-2.

Суд зазначає, що  самочинно збудовані об’єкти експертом не враховувалися і вони не є предметом виділу. Питання щодо поділу / виділу таких об’єктів самочинного будівництва також не  ставилося і  не є предметом позову.

Суд зазначає, що у постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22) Велика Палата Верховного Суду підтвердила сталу і послідовну судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об’єктом права власності, тому не може бути предметом поділу.

Усі заперечення відповідачки-2, ОСОБА_4, та  її представника стосовно позовної заяви були викладені в єдиній поданій до суду заяві по суті та обґрунтовувалися лише зазначенням, що не відповідає дійсності викладена позивачем у позові інформація про залишення без розгляду відповідачами пропозиції позивачки укласти договір про поділ майна. Також у відзиві була висловлена незгода відповідачки-2 з дорученням проведення експертизи експерту, запропоновано доручити провести експертизу експертам ХНІДІСЕ ім. М. С. Бокаріуса.

На зазначені аргументи відповідачки-2 та її представника суд зауважує, що листування учасників справи щодо можливого добровільного виділу майна, як вбачається з його змісту, не мало своїм наслідком урегулювання всіх спірних питань, з огляду на що у позивачки наявне право на звернення до суду із зазначеним позовом для врегулювання спору в судовому порядку. Обов’язковий досудовий порядок урегулювання цієї категорії спорів нормами чинного законодавства не передбачений.

Оцінка питання щодо вибору експерта (експертної установи) для проведення експертизи у відповідній справі здійсненна судом в ухвалі від 13.12.2022, яка набрала законної сили та відповідачами не оскаржувалася.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про можливість виділу позивачці спірного нерухомого майна згідно з висновком експерта судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 2 від 29.05.2023 р. як II (умовному) співвласнику.

Суд установив, що спірне майно належить на праві спільної часткової власності трьом співвласникам, у зв’язку з чим виділ частки в цьому майні для позивачки є можливим, унаслідок чого право спільної часткової власності на нього припиняється лише для ОСОБА_1, водночас право спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно у визначених частках зберігається.

З  огляду на  викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1  мають бути задоволені шляхом припинення її  права спільної часткової власності на  житловий будинок із  господарськими будівлями та  на земельну ділянку з  виділенням у самостійний об’єкт нерухомого майна у приватну власність ОСОБА_1 12/25 частини житлового будинку з господарськими будівлями відповідно до висновку судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 2 від 29.05.2023.

З огляду на висновки зазначеної експертизи необхідним також є зобов’язати ОСОБА_1 за власний рахунок виконати переобладнання у житловому будинку.

Ураховуючи те, що під час виділу частки майна, яке належить ОСОБА_1, має місце відхилення від ідеальних часток, зважаючи на висновок експерта і сформовані позивачем вимоги у частині компенсації відхилення, необхідно також стягнути зі співвласників ОСОБА_4 та  ОСОБА_3 на  користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у  зв’язку з  відхиленням від  ідеальних часток співвласників у розмірі 8 437 грн.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 02.11.2023 позов ОСОБА_1 задоволено.

Представник ОСОБА_1 (адвокат) подав апеляційну скаргу на рішення суду, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові в повному обсязі.

Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Спірна земельна ділянка належить сторонам на праві спільної часткової власності, а саме: позивачу ОСОБА_2 — 1/2 частина та відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/4 частині кожному.

Згідно з  висновком експерта за  результатами проведення судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та  земельно-технічної експертизи №  2 від 29.05.2023 на розгляд суду запропоновано варіанти поділу спірного житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки.

Спірне домоволодіння має об’єкти самочинного будівництва — літню кухню літ. «Б1», сарай літ. «б1», гараж літ. «Г». Проте, незважаючи на  встановлену обставину щодо наявності у спірному домоволодінні об’єктів самочинного будівництва, суд першої інстанції, ігноруючи чинне законодавство і сталу судову практику, дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Згідно з постановою ВС від  14.06.2023 у  справі № 215/4928/20, з урахуванням викладених вище норм матеріального права, сталої та  сформованої судової практики ВСУ, ВП ВС та ВС, самочинно збудоване нерухоме майно не є об’єктом права власності, тому не може бути предметом поділу. Питання щодо поділу об’єктів нерухомого майна може розглядатися лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами ст. 364, 367 ЦК.

Як вбачається із плану земельної ділянки варіанту поділу згідно з висновком судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 2 від 29.05.2023, самочинні гараж літ. «Г» та літня кухня літ. «Б1» знаходяться на земельній ділянці, яка виділена позивачці ОСОБА_2.Самочинний сарай літ. «б1» знаходиться на земельній ділянці, яка виділена відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_1.

По справі не вбачається і судом першої інстанції не  було встановлено, хто саме з  учасників справи здійснив самочинне будівництво та  коли саме його було здійснено.

Також поза увагою суду першої інстанції залишилася обставина, що згідно з висновком судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та  земельно-технічної експертизи № 2 від 29.05.2023 відповідно до  характеристик житлового будинку літ. «А-1,а,а1» площа складає 99,5 кв. м, в т. ч.: основна частина будинку літ. «А-1» площею 69,5 кв. м, прибудова літ. «а» площею 20,7 кв. м; ганок із козирьком літ. «а1» площею 9,3 кв. м.

Згідно з висновком судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 2 від 29.05.2023 прибудова літ. «а» площею 20,7 кв. м; ганок із козирьком літ. «а1» площею 9,3 кв. м виділені позивачці ОСОБА_2.

Відповідно до  свідоцтва про право власності від 27.12.2011 житловий будинок літ. «А-1» значиться загальною площею 68,9 кв. м. У цьому свідоцтві прибудова літ. «а» площею 20,7 кв. м і ганок із козирьком літ. «а1» площею 9,3 кв. м відсутні.

Згідно з даними технічного паспорта на житловий будинок, виготовленого станом на 04.11.2011 ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор», загальна площа всього будинку становить 68,9 кв. м.

При вирішенні спору суд першої інстанції не встановив, коли і ким були здійснені прибудова літ. «а» площею 20,7 кв. м і ганок із козирьком літ. «а1» площею 9,3 кв. м, що  фактично вплинуло на  збільшення площі житлового будинку літ. «А-1» за  висновком судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 2 від 29.05.2023.

Крім цього, колегія суддів звертає особливу увагу на  ту обставину, що  кожен зі співвласників спірного домоволодіння та земельної ділянки на праві спільної часткової власності має визначену частку у праві приватної власності (1/2, 1/4, 1/4), проте, за висновком судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 2 від 29.05.2023, співвласникам ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виділяється 13/25 частин спірного домоволодіння у спільне користування. За справою не вбачається їх згода на такий поділ, який викривляє частку кожної, якою є, що,  по суті, є  зміною частки кожної, проте не  вбачається, який розмір становитиме частка кожного зі співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після поділу.

Крім  цього, колегія суддів звертає увагу на  висновок суду першої інстанції в  частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації у зв’язку з відхиленням від ідеальних часток співвласників у  розмірі  8437  грн, оскільки, якщо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 згідно із правовстановлюючими документами належить по частці спірного домоволодіння, тобто вони є рівними, то який розмір кожної частки становитиме після поділу, отже, при вирішенні питання про стягнення зазначеної компенсації з двох відповідачів, суд першої інстанції повинен був зазначити порядок стягнення солідарно чи у певній частці, що ним залишено поза увагою.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у складі колегії суддів доходить висновку про те, що суд першої інстанції: припустився недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав установленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушив норми процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, та  дійшов помилкового висновку про задоволення позову; позов є необґрунтованим, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22.04.2024 апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 (адвоката) задоволено. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 02.11.2023 та додаткове рішення цього ж суду від 07.03.2024 скасовано й ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у спірному будинку наявні самочинно збудовані, реконструйовані, переплановані будівлі та приміщення у кожній із частин, які знаходяться у користуванні співвласників. Самочинно збудоване нерухоме майно не є об’єктом права власності, тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами ст. 364, 367 ЦК.

Позиція Верховного Суду

У травні 2024 р. ОСОБА_1 звернулася до ВС з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 22.04.2024, в якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об’єктом права власності, тому не може бути предметом поділу, зробив і Верховний Суд України у постановах від 16.02.2022 у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 09.03.2023 у справі №  127/28862/21 (провадження №  61-9283св22) та інших.

Послідовна і судова практика ВП ВС стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Апеляційний суд, установивши наявність самочинного будівництва, відмовив у позові про його виділ.

Верховний Суд не погоджується з такими висновкам апеляційного суду з огляду на наступне.

Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22) дійшов висновку про можливість виділу частки майна в натурі, що є у спільній частковій власності та до якого входили самочинно збудовані об’єкти нерухомого майна, оскільки такі об’єкти експертом не враховувалися і вони не були предметом поділу.

Висновком експерта установлено, що спірне будинковолодіння має об’єкти самочинного будівництва, а саме: літню кухню літ. «Б1», сарай літ. «б1», гараж літ. «Г», які експертом при визначенні варіанта виділу частки зі спірного майна не враховувалися.

У справі, що  переглядається Верховним Судом, установлено, що у зазначеному вище висновку експертизи від 29.05.2023 експертом не включалися самочинно збудовані приміщення.

За таких обставин помилковим є висновок апеляційного суду про неможливість виділу позивачці належної їй частини спірного будинку та земельної ділянки.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ в натурі частки нерухомого майна, належного на праві спільної часткової власності.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про виділ у натурі частки житлового будинку та земельної ділянки, які перебувають у  спільній частковій власності сторін, суд першої інстанції виходив із того, що виділ частки будинку та земельної ділянки технічно можливий, що встановлено висновком експертизи від 29.05.2023, наданим позивачкою.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, ураховуючи вищезазначені норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та  подані ними докази, обґрунтовано виходив із того, що висновком судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 2 від 29.05.2023 виділ у приватну власність позивачці частини житлового будинку, прибудов, господарських приміщень і  земельної ділянки є технічно можливим.

Виходячи з розміру частки у праві власності на домоволодіння та земельну ділянку, експерт запропонував один оптимальний варіант їх виділу з незначним відхиленням від рівності часток, а також здійсненням будівельних робіт із перепланування та переобладнання житлового будинку.

Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували висновок експерта або  підтверджували, що  спірні об’єкти нерухомості не  можна виділити в натурі.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки завданням суду при розгляді такої категорії справ є встановлення можливості виділу об’єкта нерухомості, що перебуває у спільній частковій власності, який відповідатиме вимогам, що передбачені будівельними нормами, коли співвласнику, який виділяється, може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру).

Разом із тим місцевий суд, ухвалюючи додаткове рішення про виділ у самостійний об’єкт нерухомого майна у спільну часткову власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 13/25 частини житлового будинку з господарськими будівлями та 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 5323455100:30:006:0183, фактично здійснив поділ спірних об’єктів нерухомого майна, про що позов заявлено не було.

Суд апеляційної інстанції правильно скасував додаткове рішення суду першої інстанції, але з  інших мотивів, тому мотивувальну частину постанови апеляційного суду в цій частині належить змінити. Верховний Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Таким чином, робимо висновки:

— поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні такою ознакою — у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється;

— визначальним для  виділу частки або  поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є  не порядок користування майном, а розмір часток співвласників і технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників;

— питання щодо поділу об’єктів нерухомого майна може розглядатися лише після введення самочинного будівництва до експлуатації та визнання права власності на такі об’єкти відповідно до закону. Факт того, що  здійснення поділу майна є  технічно можливим із незначним відхиленням від будівельних норм, але в умовах існуючої забудови не змінює той факт, що до складу спірного майна входить самочинне будівництво, яке не може бути предметом поділу (виділу);

— до  прийняття новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об’єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані у процесі цього будівництва (створення майна). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за  сторонами спору на  будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

ВІСНИК НААУ № 7-8 (113)

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.