Висновок органу опіки та піклування як доказ при оспорюванні позбавлення батьківських прав

Проблема оспорювання позбавлення батьківських прав є актуальною, оскільки потребує з’ясування значення і характеру висновку органу опіки та піклування для суду.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За змістом ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або  законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття  9 Конвенції про права дитини зобов’язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в  якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до  частин  1, 2 ст. 12 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства» виховання у сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для  розвитку її  природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов’язані брати участь у її вихованні та мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч. 2 ст. 15 Закону № 2402).

У ч. 5, 6 ст. 19 Сімейного кодексу України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з  дитиною, брати участь у  її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За положенням ч. 6 ст. 19 СК суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Статтею 150 СК на батьків покладено обов’язок виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У ч. 1 ст. 151 СК закріплено переважне право батьків перед іншими особами на особисте виховання дитини. Права батьків щодо виховання дитини розцінюються як засіб виконання ними своїх обов’язків щодо неї.

Положеннями ч. 2 ст. 151 СК передбачене право батьків залучати до  виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Ухилення батьків від  виконання батьківських обов’язків є  підставою для  покладення на  них відповідальності, встановленої законом (ч. 4 ст. 155 СК), у тому числі позбавлення батьківських прав із підстав і в порядку, що визначені ст. 164 СК.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона / він ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини.

Тлумачення наведених положень ст. 164 СК свідчить, що ухилення від виконання обов’язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не  піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до  самостійного життя, зокрема: не  забезпечують необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в  обсязі, необхідному для  її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не  виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

За ухилення батьків від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та  виховання неповнолітніх дітей передбачена адміністративна відповідальність (ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Розглянемо приклад судової практики щодо позовних вимог про оспорювання позбавлення батьківських прав.

21.03.2024 позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просить позбавити відповідача батьківських прав стосовно його доньки ОСОБА_2.

В  обґрунтування позовних вимог зазначає, що у сторін є спільна донька ОСОБА_2, яка після розірвання шлюбу проживає з позивачкою. ОСОБА_1 без жодної участі відповідача виховує їхню дитину і створює належні умови для її навчання та розвитку. Дитина своїм батьком вважає свого вітчима, який має намір усиновити її після позбавлення батьківських прав відповідача. Відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов’язків, не цікавиться життям спільної дитини, не спілкується з нею, не турбується про її фізичний і духовний розвиток, не цікавиться її здоров’ям, не знає як вона виглядає, бо протягом 12 років її не бачив і не намагався цього зробити. Оскільки відповідач не бере будь-якої участі у вихованні та житті їхньої дитини, то, на переконання позивачки, повинен бути позбавлений батьківських прав, у зв’язку з чим вона звернулася до суду.

У судовому засіданні допитана як свідок позивачка ОСОБА_1 пред’явлений позов підтримала, додатково пояснила, що відповідач протягом 12 років не брав жодної участі у вихованні доньки ОСОБА_5. Від виконання батьківських обов’язків самоусунувся. Дитину ігнорує. Зазначила, що єдиним його мотивом зберегти своє формальне батьківство стосовно доньки ОСОБА_5 є можливість для його виїзду під час війни за кордон на роботу. Від другого шлюбу на нього записано двох малолітніх дітей і разом з ОСОБА_5 він юридично вважається багатодітним батьком. Із цією метою під час розмови 22.05.2024  пропонував для  позивачки гроші. Жодного разу ОСОБА_4 не виявив будь-якого бажання спілкуватися з донькою.

У  відзиві на  позовну заяву відповідач ОСОБА_4 пред’явлений позов не визнав. Відзив мотивований тим, що після розірвання шлюбу позивачка ОСОБА_1 створює перешкоди у спілкуванні з дитиною. Під час візитів ОСОБА_4 за  місцем проживання дитини позивачка навмисно створювала конфліктні ситуації, що унеможливлювали їх зустрічі з донькою. Протягом тривалого періоду він безрезультатно намагався домовитися з позивачкою щодо можливості бачити свою доньку та спілкуватися з нею.

У  судове засідання належним чином повідомлений ОСОБА_4 повторно не з’явився. Викладені ним у клопотанні причини неявки у судове засідання через зайнятість його представника в іншому судовому засіданні визнані судом неповажними, оскільки прикладена ним повістка про виклик до суду його адвоката на 28.05.2024 в іншій справі спростовується відомостями з офіційного вебсайту судової влади України, за якими розгляд тієї справи відбувся 23.05.2024.

У судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_3 пред’явлений позов вважає підставним. Суду пояснила, що органом опіки та піклування прийнято висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав стосовно його малолітньої доньки ОСОБА_2.

Малолітня ОСОБА_2 у судовому засіданні висловила бажання жити з матір’ю та своїм вітчимом, якого вона вважає своїм батьком. Наміру вступати в будь-які відносини з  ОСОБА_4 вона не  має. Протягом свого життя вона його вперше побачила на засіданні органу опіки та піклування у травні 2024 року, під час якого ОСОБА_4 привселюдно сказав, що він її біологічний батько, на цьому розмова була закінчена. Запевнила, що не хоче знати ОСОБА_4 як свого батька.

Заслухавши учасників справи, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з таких підстав.

Судом установлено, що сторони по справі є батьками малолітньої ОСОБА_2, що  стверджується дослідженою судом копією свідоцтва про народження серії. Шлюб між сторонами розірвано рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 23.09.2013. Позивачці після реєстрації нового шлюбу 19.07.2018 присвоєно прізвище ОСОБА_6.

Відповідач ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх обов’язків стосовно виховання своєї малолітньої доньки ОСОБА_2, що  стверджується дослідженими під час судового розгляду доказами.

Так, із довідки Зарічненської селищної ради від 03.03.2024 № 320 видно, що малолітня ОСОБА_2 проживає з  матір’ю ОСОБА_1 в  АДРЕСА_1. Батько дитини ОСОБА_4 не бере участі у вихованні доньки, не цікавиться її життям взагалі.

Із довідки Перекальської гімназії від 19.03.2024 вбачається, що  ОСОБА_4 за  час навчання своєї доньки в 1 — 4 класах з 01.09.2017 до 25.05.2021 не був присутній на жодних батьківських зборах, не брав участі в дитячих ранках, не був під час проведення випускного балу після закінчення початкової школи. За чотири роки навчання ОСОБА_4 жодного разу не з’явився у школу.

У характеристиці Кухітсько-Вільського ліцею стверджується, що ОСОБА_2 навчається в цьому ліцеї з 5 класу, з 2021 по 2024 роки батько ніколи не цікавився навчанням доньки і не підтримував зв’язок із класним керівником.

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини від  16.05.2024 №  14 затверджено висновок органу опіки та  піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_2.

Рішенням виконавчого комітету Зарічненської селищної ради від 20.05.2024 № 161 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав.

Опираючись на  цей висновок, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4 стосовно малолітньої доньки ОСОБА_2.

Висновок органу опіки та піклування є мотивованим, обґрунтованим, винесеним на підставі відомостей і документів, які стосуються справи, тому приймається судом як належний доказ ухилення відповідача від виконання батьківських обов’язків щодо своєї малолітньої доньки.

Під час судового розгляду знайшло своє підтвердження умисне ухилення відповідача ОСОБА_4 від покладених на нього законом обов’язків щодо виховання та розвитку малолітньої доньки ОСОБА_2.

Установлені судом обставини дають ґрунтовні підстави для висновку, що відповідач починаючи з моменту народження дитини проживав окремо від неї, не виконував своїх батьківських обов’язків з її виховання протягом 12 років, не спілкувався з донькою, не звертався до компетентних органів чи суду з приводу здійснення йому перешкод у  вихованні доньки, тобто фактично батько самоусунувся (ухилився) від виховання доньки, не піклувався про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, що позбавляє відповідача можливості підставно заперечувати задоволення позову.

Викладені у  відзиві доводи відповідача про те, що до моменту розірвання шлюбу він мав вільне право спілкуватися з донькою, є надуманими, оскільки малолітня ОСОБА_2 на  той час була віком близько одного року, що виключає можливість вербального спілкування.

Також позиція відповідача про створювані йому позивачкою перешкоди у спілкуванні з донькою не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду і спростована показами свідків.

Ініційована ОСОБА_4 09.04.2024 перед органом опіки та піклування процедура визначення порядку і способів у вихованні та спілкуванні з донькою мала місце після відкриття провадження у  цій справі та, на переконання суду, має формальний характер і не свідчить про його інтерес до дитини.

Лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще, а позбавлення батьківських прав не тягне за собою невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу можливості спілкуватися з  дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Такий правовий висновок викладений у  постанові Верховного Суду від  29.09.2021 № 459/3411/18.

У цій справі склалися виняткові обставини, що виправдовують позбавлення відповідача батьківських прав із метою забезпечення найкращих інтересів дитини.

Рішенням Заріченського районного суду Рівненської області від 28.05.2024 позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від  виконання батьківських обов’язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Під час розгляду справи в суді ОСОБА_2 повідомив, що вчиняє відповідні дії, спрямовані на участь у житті малолітньої дитини, проте позивачка і члени її сім’ї створюють перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до  належного виконання своїх батьківських обов’язків) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв’язків означає позбавлення дитини її  коріння, а  це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України», п. 49). Наявність таких обставин у цій справі не доведена.

Покладений в основу рішення суду першої інстанції Висновок органу опіки та піклування Зарічненської селищної ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_4 є неналежно обґрунтованим, зробленим без наведення достатніх доказів ухилення відповідача від батьківських обов’язків, не містить даних, які об’єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов’язків.

Зазначений висновок, оцінений судом апеляційної інстанцій у сукупності з іншими доказами, сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу — позбавлення батьківських прав.

Водночас апеляційний суд наголошує на наявності підстав для попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов’язків, налагодити контакт із дитиною, брати участь у вихованні, розвитку та піклуванні про неї.

Ураховуючи встановлені по справі обставини, беручи до уваги інтереси дитини, приписи вищезазначених норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги.

Оскільки судом першої інстанції неповно з’ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, ухвалене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2.

Постановою Рівненського апеляційного суду від  12.09.2024 рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 28.05.2024 скасовано.

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 12.09.2024 і залишити в силі рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 28.05.2024.

У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне — за наявності достатніх і переконливих доказів, що характеризують особливості батька чи матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров’я та психічного розвитку. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону (бік) неможливо і лише за наявності вини в діях батьків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07.12. 2006 (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що  оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що  може спричинити розрив сімейних зв’язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів і залежно від  обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам’ятати, що  основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини в  кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або  явно неблагополучною; по-друге, в якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному і стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015, заява № 10383/09; рішення ЄСПЛ у справі «М. С. проти України» від  11.07.2017, заява № 2091/13).

Рівність прав батьків щодо дитини є  похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з  об’єктивних обставин спору, і  лише потім права батьків.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Необґрунтоване (за  відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов’язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що  відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв’язку.

Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не в достатній мірі, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.

У висновку Органу опіки та піклування Зарічненської селищної ради, що  затверджений рішенням виконавчого комітету Зарічненської селищної ради від 20.05.2024 № 161, який суд першої інстанції взяв до уваги, визначено доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов’язків, тобто не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, лікування, не цікавиться навчанням, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання.

Водночас апеляційний суд, оцінивши покладений в основу рішення суду першої інстанції зазначений висновок Органу опіки та піклування Зарічненської селищної ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його доньки ОСОБА_3 у сукупності з іншими доказами, зазначив, що висновок належно не обґрунтований, зроблений без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від  здійснення батьківських обов’язків, не містить даних, які об’єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов’язків, тому не є правовою підставою для застосування крайнього заходу — позбавлення батьківських прав.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що висновок Органу опіки та піклування Зарічненської селищної ради має рекомендаційний характер і не містить доказів того, що відповідач ухиляється від здійснення батьківських обов’язків, тому сам по собі не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Доводи заявниці про те, що суд апеляційної інстанції не з’ясував думку дитини, є безпідставними, оскільки озвучена в судовому засіданні місцевого суду думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав.

Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, Верховний Суд вважає, що неврахування апеляційним судом думки малолітньої ОСОБА_4 щодо позбавлення її батька батьківських прав є виправданим з огляду на її вік і нерозуміння в силу цього правових наслідків позбавлення відповідача батьківських прав стосовно неї.

Крім того, колегія суддів зазначає, що  з аудіозапису судового засідання суду першої інстанції 28.05.2024 вбачається, що дитина не висловлювала власної ствердної думки щодо необхідності позбавлення батьківських прав її батька ОСОБА_2.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і  нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить із  того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд ураховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в  Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча п. 1 ст. 6 і зобов’язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення від 09.12.1994 у справі «RUIZ OF TORIJA v. SPAINE», заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на  кожен аргумент, використаний стороною; ба більше, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27.09.2001 № 49684/99, § 2).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а  також про те, що  сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не  лише щодо сторін, а й щодо національних судів (рішення у справі «DIYA 97 v. UKRAINE» від 21.10.2010, заява № 19164/04, п. 47).

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Таким чином, робимо висновки:

— оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, то суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особливості батька чи матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов’язків;

— позбавлення батьківських прав є виключним і надзвичайним способом впливу на недобросовісних батьків, тим заходом вирішення сімейних питань, на який суд іде лише у виняткових випадках;

— висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв’язку. Отже, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність або недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини;

— думка дитини не завжди може відповідати її інтересам і може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку не спроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Неврахування думки дитини може бути виправданим з огляду на її вік і нерозуміння в силу цього правових наслідків позбавлення відповідача батьківських прав стосовно неї.

ВІСНИК НААУ № 1-2 (108)

Автор публікації: Ольга Розгон

Ольга Розгон

доц., к. ю. н.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.