Обовʼязкова евакуація дітей: про що забув Кабмін

Евакуація у примусовий спосіб дітей за рішенням адміністрацій з населених пунктів, які розташовані на територіях активних та можливих воєнних (бойових) дій, ускладнена негативним ставленням до цього батьків.

Аби усунути цю проблему Кабінет Міністрів України подав до Верховної Ради проект Закону №12353 від 23.12.2024 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питання проведення обов’язкової евакуації».

В Уряді зазначають що існує необхідність уточнення завдань та конкретизації повноважень органів державної влади при проведенні заходів з евакуації у примусовий спосіб дітей в умовах правового режиму воєнного стану. Також реалізація заходів правового режиму воєнного стану висвітлила правову прогалину в законодавстві щодо заборони або обмеження в умовах воєнного стану, в’їзду (входу), перебування населення у населених пунктах, з яких проводиться обов’язкова евакуація.

Пропонується, що обов’язкова евакуація може бути як загальною, так і частковою для окремих категорій населення та інших категорій населення за рішенням державних (військових) адміністрацій.

У Комітеті Національної асоціації адвокатів України з питань захисту прав людини, де проаналізували проект, звернули увагу, що поняття часткової евакуації не є новим та згадується в чинній ст. 33 Кодексу цивільного захисту як вид евакуації, що проводиться для вивезення категорій населення, які за віком чи станом здоров’я у разі виникнення надзвичайної ситуації не здатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя або здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення за рішенням органів і посадових осіб, зазначених у частині третій зазначеної статті.

Але, на думку адвокатів, застосування такого виду (часткової) евакуації в розрізі обов’язкової евакуації дітей у примусовому порядку може призвести до загрози локального запровадження вказаних заходів на місцях відносно дітей, коли той чи інший орган наділений подекуди надмірними повноваженнями в умовах воєнного стану та браку часу, до прикладу, помилково прийме рішення про  часткову обов’язкову евакуацію дітей одразу у примусовому порядку. Це матиме критичні наслідки в умовах обмеженого доступу до правосуддя та правничої допомоги в районі (зоні) евакуації.

Законопроєкт не містить критеріїв і строків для завчасного запровадження обов’язкової евакуації на території можливих бойових дій, що породжує невизначеність у цьому питанні та відкриває шлях для ймовірних зловживань при його застосуванні.

Стосовно обов’язкової евакуації дітей пропонується, з одного боку, доповнення до ст. 33 Кодексу цивільного захисту та до ст. 15 Закону «Про правовий режим воєнного стану»,  а з іншого – зміни до ст. 170 Сімейного кодексу та доповнення до ст. 14 Закону «Про охорону дитинства».

У першому випадку зазначається, що обов’язкова евакуація населення проводиться із населених пунктів, які розташовані як на територіях активних, так і можливих бойових дій, які включені відповідного переліку. У другому випадку покладається обов’язок на одного з батьків  або інших законних представників особисто забезпечити супровід дітей до безпечних районів у разі прийняття уповноваженим органом під час дії воєнного стану рішення про проведення обов’язкової евакуації в примусовий спосіб дітей із населених пунктів, які розташовані на територіях активних воєнних (бойових) дій.

Таким чином виникає прогалина, у результаті якої дитина супроводжується батьками (особами, що їх замінюють) або іншими законними представниками у разі обов’язкової евакуації дітей у примусовому порядку з території активних бойових дій.  А щодо проведення такої евакуації з місцевості, де бойові дії можливі, такого не передбачається.

Водночас у першому випадку зазначається, що обов’язкова евакуація в примусовий спосіб дітей проводиться органами опіки та піклування із залученням Національної поліції для забезпечення охорони публічної безпеки і порядку, а з території активних бойових дій – тільки  поліцейськими, уповноваженими  рішенням керівника відповідного органу або підрозділу Національної поліції, без супроводження батьків (осіб, що їх замінюють) або інших законних представників. Присутності батьків (осіб, що їх замінюють) або інших законних представників в жодному із цих випадків  не передбачається.

У випадку обов’язкової евакуації в примусовий спосіб дітей з території активних бойових дій передбачається передання дітей в безпечних районах органам виключно опіки та піклування, а з території можливих бойових передача дітей надалі взагалі не передбачається.

Отже, проектом не передбачається передача дітей батькам чи родичам після евакуації з території бойових дій та не встановлюється механізму повернення дітей до їхніх сімей.

У комітеті НААУ переконані, що примусова евакуація дітей може спричинити негативну реакцію з боку батьків або опікунів, особливо у разі відсутності належного правового контролю або через недовіру до органів влади. Крім того, якщо евакуація дітей не буде організована належним чином, це може спричинити порушення прав дитини на психічне та емоційне благополуччя. А відсутність належного контролю та недостатня правова регламентація щодо евакуації можуть призвести до порушення прав дитини на безпеку та захист. Неналежна регламентація процесу примусової евакуації може призвести до юридичних помилок і правових наслідків, які поставлять під сумнів правомірність таких дій.

Повністю зауваження і пропозиції до проекту Закону №12353 можна переглянути за посиланням.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.