Правила стягнення судом витрат на професійну правничу допомогу нагадав ВС

Однією з основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. До витрат, що пов`язані з розглядом справи, відносяться витрати на правничу допомогу.

Правила, за якими реалізується ця засада судочинства, розглянула колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду. Відповідна постанова від 28.09.2023 у справі 686/31892/19 нещодавно оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Підприємство, яке подало позов до суду, програло спір своїм працівникам. Оскільки їхні адвокати до закінчення судових дебатів зробили заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд додатковим рішенням стягнув з підприємства ці витрати.

Переглядаючи додаткове рішення за скаргою позивача, апеляця констатувала, що суду були надані документи щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, визначені ЦПК. Тому суд обґрунтовано поклав на позивача відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу, адже цей розмір доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Підприємство подало касаційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Зокрема скаржник посилався на те, що розрахунки витрат, які були подані адвокатами, не містять погодження сум судових витрат їхніми клієнтами, оскільки відсутні їхні підписи. У суду першої інстанції була відсутня об`єктивна можливість пересвідчитися у дійсній домовленості сторін щодо розміру гонорару одного з адвокатів. Також один з ордерів скаржник вважав неналежним (таким, що не посвідчує наявність у адвоката повноважень на представництво інтересів клієнта), оскільки у ньому зазначено, що правова допомога надається у «судах усіх інстанцій», замість окремо визначеного суду, у якому розглядається справа.

Колегія суддів КЦС нагадала критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Згідно з вимогами ст. 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Але обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат.

Статтею 141 ЦПК передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У справі, що розглядається, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, вважав, що заявниками надано належні, допустимі, достатні та достовірні докази щодо підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача на користь заявників, оскільки суд відмовив у задоволенні позову.

У Верховному Суді також погодилися з такими висновками. Там виходили з того, що відповідно до ст. 137 ЦПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити  з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такий же правовий висновок зробила Велика Палата ВС у справі № 755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020).

Наявність договірних відносин між адвокатами та їхніми клієнтами у справі, що розглядається, підтверджувався ордером, договорами про надання правничої допомоги. У матеріалах справи містилися орієнтовні розрахунки витрат на професійну правничу допомогу, акти здачі-приймання робіт, розрахункові квитанції.

Відтак, дійшов висновку Верховний Суд, особи довели надання їм послуг адвокатами, тож витрати на правову допомогу мають бути відшкодовані у розмірі, визначеному районним судом.

Доводи заявника про те, що ордер є неналежним доказом, колегія суддів відхилила.

Адже відповідно до пункту 4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 ордер, що видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням, повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

Зокрема, згідно з підпунктом 12.4 пункту 12 Положення ордер має містити назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом.

Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів, визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).

Враховуючи викладене, Верховний Суд зробив висновок, що вказівка в ордері у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» про те, що правова допомога надається у судах всіх інстанцій є достатнім та необхідним підтвердженням того, що адвокат уповноважений надавати правову допомогу клієнту та представляти його інтереси в будь-яких судах України а тому не вимагає уточнення/зазначення територіальної, інстанційної, предметної та суб`єктної юрисдикції судів.