Рекодифікація сімейного права: новели, ризики і запобіжники

Позасудове розірвання шлюбу, сімейне житло, борги подружжя, майно дітей і права зниклих безвісти осіб — рекодифікація цивільного законодавства зачіпає практичні питання, з якими адвокати й нотаріуси працюють щодня.

У НААУ під час фахової дискусії, організованої Комітетом НААУ з питань сімейного права спільно з Комітетом НААУ з питань цивільного права та процесу та за участі Нотаріальної палати України, обговорили та поділилися думками, які новели проєкту ЦК можуть спростити процедури, а які ймовірно потребують додаткових запобіжників.

Розлучення без бар’єрів

Секретар Комітету НААУ з питань сімейного права Ірина Попіка проаналізувала положення законопроєктів № 14394, № 14394-1, № 14394-2 та № 15150 у частині розірвання шлюбу. Серед запропонованих змін вона виокремила розширення повноважень нотаріуса як суб’єкта позасудового розірвання шлюбу, спрощення процедури для подружжя, яке має дітей, а також запровадження нотаріального договору про юридичні наслідки розірвання шлюбу.

Водночас, за її аналізом, окремі законодавчі ініціативи поєднують модернізацію процедури з поверненням підходів, які вже були вилучені із сімейного законодавства. Зокрема, законопроєкти № 14394 та № 14394-2 пропонують відновити заборону задовольняти позов про розірвання шлюбу під час вагітності дружини та протягом року після народження дитини. Таку норму було вилучено із Сімейного кодексу у листопаді 2024 року, а її повернення може не узгоджуватися із зобов’язаннями України у сфері протидії домашньому насильству, зокрема за Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами.

Окрему увагу І.Попіка звернула на механізми примирення. На її думку, вони потребують додаткових запобіжників, аби не застосовуватися у справах, пов’язаних із домашнім насильством. Так само доопрацювання потребують положення щодо обмеження права на розірвання шлюбу під час вагітності, втручання в автономію особи, зокрема у питання зміни прізвища, а також загальна узгодженість запропонованого регулювання з принципами добровільності шлюбу, поваги до людської гідності, правової рівності та недискримінації.

Межа безспірності

На ролі позасудових процедур у сімейних правовідносинах зосередилася членкиня цього ж комітету Ярослава Анохіна. За її словами, такі механізми важливі не лише для оперативного вирішення сімейних питань, а й для врегулювання конфлікту без переходу у тривалий судовий процес, який може мати складні наслідки для сторін.

У межах рекодифікації запропоновано низку рішень, які загалом можуть свідчити про розвиток позасудових механізмів. Ідеться, зокрема, про можливість встановлення режиму окремого проживання подружжя у позасудовому порядку шляхом нотаріального посвідчення відповідного договору, договір про правові наслідки розірвання шлюбу, договір про розподіл батьківської відповідальності, а також механізм «сімейного житла».

Водночас, на думку Я.Анохіної, окремі пропозиції можуть створювати правову невизначеність. Проблема виникає тоді, коли на нотаріуса як суб’єкта, що за своєю природою діє у сфері безспірних правовідносин, фактично покладаються функції зі змістовної оцінки сімейного конфлікту та перевірки дотримання стандарту найкращих інтересів дитини.

Вона наголосила, що цей стандарт є обов’язковим для всіх органів і осіб, які приймають рішення у справах, що стосуються дитини. Однак питання полягає не в самому поширенні такого обов’язку на різних суб’єктів, а у способі його реалізації в межах конкретної процедури. Якщо розірвання шлюбу подружжя, яке має дітей, або встановлення режиму окремого проживання відбуватиметься через нотаріат і водночас поєднуватиметься з посвідченням договорів про правові наслідки розірвання шлюбу та батьківську відповідальність, саме нотаріус має перевіряти дотримання найкращих інтересів дитини.

З огляду на природу нотаріальної діяльності, яка ґрунтується на безспірності, визначеності предмета та документально підтверджених обставинах, залишається відкритим питання: за допомогою яких саме належних і достатніх документальних даних нотаріус може об’єктивно встановити дотримання такого стандарту.

У цьому контексті, за оцінкою адвокатки, відповідні ідеї можуть працювати лише в межах гібридної моделі. Нотаріальній процедурі має передувати або її має супроводжувати спеціальний захисний фільтр, зокрема висновок органу опіки та піклування, а також чітко визначений перелік документів, які підтверджують врахування інтересів дитини.

Якщо законодавець пропонує розширити нотаріальне посвідчення договорів у питаннях розірвання шлюбу, батьківської відповідальності, визначення сімейного житла чи інших суміжних сімейних правовідносин, він має прямо визначити межі такої процедури. Зокрема, у яких випадках нотаріус вправі посвідчувати такі договори, який пакет документів подається, як перевіряються відповідний статус, відсутність спору та дотримання найкращих інтересів дитини. Інакше оптимізація процедури може не зменшити конфліктність, а лише перенести проблему у площину подальших спорів щодо законності вже вчинених позасудових дій.

Майно в очікуванні

Увагу до нормативного забезпечення майнових прав осіб, місце перебування яких невідоме, привернула адвокатка Галина Парусова. Йдеться, зокрема, про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, осіб, визнаних безвісно відсутніми, а також про права їхніх родичів і членів сімей.

Вона зосередилася на застосуванні Закону «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», який визначає правовий статус таких осіб у контексті збройного конфлікту, воєнних дій, тимчасової окупації та інших надзвичайних обставин. Особа набуває відповідного статусу з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Водночас законодавство не виключає паралельного звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Це, за словами доповідачки, може створювати ризик накладання правових статусів.

Окремий блок виступу стосувався практичних проблем, які виникають у нотаріальній діяльності та цивільному обігу. Зростання кількості осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також осіб, визнаних безвісно відсутніми, ускладнює врегулювання майнових відносин, учасниками яких вони є. Йдеться про ситуації, коли особа повністю або частково виконала свої зобов’язання, але через її відсутність неможливо завершити оформлення прав чи встановити її волю щодо подальшого розпорядження майном.

Складнощі виникають і щодо правового режиму спільного майна подружжя, визнання права власності одного з подружжя у разі відсутності іншого, користування та утримання майна. Окремо Г.Парусова звернула увагу на неможливість або істотне ускладнення розпорядження майном, його набуття, а також участі у компенсаційних механізмах у разі пошкодження або знищення майна.

Такі проблеми безпосередньо впливають і на членів сім’ї зниклої особи. Вони можуть обмежувати доступ одного з подружжя до майна та фінансових ресурсів, ускладнювати управління майном, а також потребують належного представництва дитини і захисту її інтересів.

Г.Парусова наголосила на необхідності балансу між захистом прав особи, яка зникла безвісти, інтересами її родичів і членів сім’ї, стабільністю цивільного обороту та правовою визначеністю. В умовах воєнного стану чинне регулювання залишається недостатнім для вирішення комплексних практичних ситуацій, з якими стикаються нотаріуси. Тому питання реалізації майнових прав таких осіб потребує подальшого нормативного вдосконалення.

Голос дитини

Але чи здатна рекодифікація згідно із проєктом Цивільного кодексу №15150 подолати фрагментарність правового статусу дитини та забезпечити її реальну автономію? Відповідь на це питання шукала голова Комітету Лариса Гретченко. За її оцінкою, у проєкті зберігається підхід, за якого дитина часто сприймається передусім як об’єкт захисту, а не як повноцінний суб’єкт права.

Серед ключових проблем Л.Гретченко виокремила декларативний характер окремих гарантій, зокрема права на самозахист і права бути почутою, відсутність чітких механізмів реалізації автономії дитини, включаючи доступ до правничої та психологічної допомоги, а також невизначеність строків розгляду звернень дитини.

За її словами, формулювання «невідкладно» або «у розумний строк» фактично допускають ситуації, коли зволікання може завдати дитині більшої шкоди, ніж саме порушення її прав.

Л.Гретченко звернула увагу, що проєкт ЦК послідовно розвиває різні виміри автономії людини — тілесну, психічну, автономію волі. Водночас автономія дитини залишається поза цією системою: вона не сформульована як принцип і не забезпечена практичними механізмами реалізації.

Окремо доповідачка відзначила, що законодавець зробив важливий крок до конкретизації принципу найкращих інтересів дитини. Однак запропонований підхід не формує цілісної методології їх оцінки відповідно до міжнародних стандартів. За такого підходу зростає ризик, що звужений перелік критеріїв призводитиме до рішень, які відображають не інтереси дитини, а уявлення дорослих про них.

Передбачене у проєкті право дитини на самозахист, за словами Л.Гретченко, не підкріплене реальними інструментами його здійснення. У зв’язку з цим вона запропонувала розглядати модель «опосередкованого самозахисту» — через правничу та психологічну допомогу. Право дитини на таку допомогу, на її думку, слід розглядати як необхідну передумову реалізації принципу найкращих інтересів дитини, оскільки автономія дитини передбачає не лише її участь, а й здатність реально впливати на зміст прийнятих рішень.

За результатами аналізу очільниця профільного комітету НААУ сформулювала пропозиції щодо запровадження принципу автономії дитини та моделі її поступового розвитку, посилення ролі думки дитини у прийнятті рішень, забезпечення доступу до незалежної правничої та психологічної допомоги, а також конкретизації критеріїв найкращих інтересів дитини і строків розгляду відповідних справ.

«Важливо запобігти подвійним стандартам, інакше ми отримаємо сучасний кодекс для дорослих і декларативний — для дітей», — наголосила Л.Гретченко. Вона також підкреслила, що рекодифікація цивільного законодавства має стати не лише оновленням норм, а й переосмисленням ролі дитини у праві.

Житло з умовами

Питання захисту прав дітей під час вчинення правочинів щодо майна, право користування або право власності на яке мають діти, висвітлила віцепрезидентка Нотаріальної палати України Інна Бернацька. У фокусі її доповіді були попередній законодавчий досвід, чинна практика та прогалини, які слід врахувати під час рекодифікації.

Доповідачка нагадала про закони № 3265-IX від 14.07.2023 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що належать дітям та підопічним особам» та № 4824-IX від 25.03.2026 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку вчинення правочинів в інтересах малолітніх та неповнолітніх осіб».

Однією з важливих новел є можливість вчинення правочинів, визначених ст. 32 ЦК та ст. 177 СК, одним із батьків малолітньої дитини або неповнолітньою дитиною за нотаріально посвідченою згодою лише одного з батьків. Такий порядок передбачений для випадків, коли другий із батьків захоплений у полон або заручники, інтернований у нейтральній державі, зник безвісти за особливих обставин, визнаний безвісно відсутнім, проживає окремо від дитини не менше шести місяців поспіль і не бере участі у її вихованні та утриманні або якщо місце його проживання невідоме.

Також, згідно зі змінами, правочин, за яким малолітня дитина безоплатно набуває у власність майно, у тому числі нерухоме майно, користувачем якого вона є, вчиняється без дозволу органу опіки та піклування.

Окремо І.Бернацька проаналізувала положення проєкту ЦК № 15150, які стосуються цих питань і, на її думку, потребують ретельного опрацювання. Зокрема, йдеться про запропоноване у ст. 1582 проєкту поняття «сімейне житло». Ним пропонується визначати будинок, квартиру чи інше житлове приміщення, яке подружжя використовує для спільного постійного проживання та проживання їхніх дітей. Проблемність цієї конструкції полягає у тому, що подальше розпорядження таким житлом передбачається виключно за згодою другого з подружжя, а за наявності дітей — також із дозволу органу опіки та піклування. При цьому такий підхід застосовуватиметься незалежно від правового статусу, на якому житло було набуте у власність одним із подружжя.

Віцепрезидентка НПУ висловила позицію, що мінімізація державного контролю за правочинами, які укладаються неповнолітніми за згодою батьків, має бути поступовою і зваженою. Такий підхід має враховувати як правильність загального вектора на розвиток відповідального батьківства, так і нинішні реалії та ризики, які нотаріат бачить у практиці.

Боргова тріада

Голова Комітету НААУ з питань цивільного права та процесу Олег Простибоженко, який безпосередньо брав участь у підготовці проєкту ЦК, присвятив виступ боргам подружжя.

Він наголосив, що чинний стан правового регулювання не можна вважати задовільним. У практиці Верховного Суду фактично сформувався підхід, за яким усі борги подружжя визнаються солідарними. Це створює суттєвий дисбаланс між інтересами подружжя і, як зауважив доповідач, не ґрунтується на положеннях чинного Сімейного кодексу.

Проєкт ЦК пропонує більш збалансовану модель регулювання боргів подружжя. В її основі — поділ таких боргів на три види: особисті, солідарні та спільні.

За особистими боргами кожен із подружжя відповідає своїм особистим майном, а також часткою у спільному майні після її виділення в натурі. За солідарними боргами обоє з подружжя відповідають усім своїм майном — як спільним, так і особистим. Спільні борги пропонується виконувати за рахунок спільного майна подружжя, а той із подружжя, хто є стороною зобов’язання, відповідатиме також своїм особистим майном. При цьому другий із подружжя, який не є стороною зобов’язання, відповідатиме не більше ніж у межах половини розміру такого боргу.

На думку О.Простибоженка, запровадження такої тріади зобов’язань може мати позитивний ефект для економічних відносин, оскільки зробить режим боргів подружжя більш передбачуваним як для самих сторін сімейних правовідносин, так і для їхніх кредиторів.

Не лише права

На новому підході до особистих прав та обов’язків батьків і дітей у проєкті ЦК зосередилася заступниця голови комітету НААУ з питань сімейного права Світлана Савицька. Однією з ключових новел вона назвала поняття «батьківська відповідальність», яке раніше не було закріплене у національному законодавстві.

За її словами, поява такого поняття має сприяти більш відповідальному ставленню батьків до виконання обов’язків щодо дитини, сприйняттю дитини як суб’єкта сімейних правовідносин, а також уникненню тривалих спорів між батьками, зокрема щодо місця проживання дитини. Відповідна глава проєкту пропонує новий погляд на розподіл батьківської відповідальності у вихованні дитини.

У ч. 1 ст. 63 проєкту ЦК батьківська відповідальність визначається як сукупність прав та обов’язків батьків щодо виховання і розвитку дитини, її законного представництва, а також управління майном дитини. Водночас, на думку доповідачки, це поняття є ширшим і має охоплювати всі основні аспекти життя дитини: забезпечення її здоров’я, добробуту, безпеки та належних умов життя, прийняття рішень щодо освіти, лікування, розвитку здібностей, захисту прав дитини, а також відповідальність батьків за неправомірні дії дитини у випадках, визначених законом.

Окремо С.Савицька зупинилася на положенні ч. 2 ст. 63 проєкту, відповідно до якого батьківська відповідальність належить обом батькам з моменту народження дитини. На її думку, цю норму варто доповнити положенням про те, що така відповідальність здійснюється батьками спільно до досягнення дитиною повноліття.

Шлюбний баланс

Членкиня Комітету Анастасія Бєлікова висвітлила актуальні підходи до реформування правового режиму майна у сімейних відносинах. Основну увагу вона зосередила на співвідношенні презумпції спільності майна подружжя та свободи договору. У доповіді було проаналізовано ключові новели проєкту, зокрема запровадження базового режиму майна подружжя, особливості правового режиму сімейного житла, межі шлюбного договору, внески на потреби сім’ї, поділ окремих об’єктів майна, управління майном та обов’язок взаємного інформування.

А.Бєлікова наголосила, що запропоновані зміни відображають важливі орієнтири сучасного сімейного права: партнерство, сімейну солідарність, прозорість майнових відносин, правову визначеність і захист більш вразливого з подружжя.

Водночас, за її оцінкою, проєкт загалом посилює засади майнової спільності у сімейних відносинах та обмежує договірну свободу в частині, що стосується базових інтересів сім’ї. Для ефективного й передбачуваного застосування цих положень на практиці окремі норми потребують точнішого та більш узгодженого нормативного оформлення.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.