Адвокат VS патентний повірений: спільні і відмінні риси професійних статусів, виклики та практичні аспекти діяльності

До Всесвітнього дня інтелектуальної власності, який відзначається 26 квітня, у Національній асоціації адвокатів України провели тематичну робочу зустріч представників профільного комітету НААУ та Національної асоціації патентних повірених України НАПА.

Голова Комітету НААУ з питань інтелектуальної власності Юрій Романюк назвав захід як розмову про адвокатів у сфері інтелектуальної власності, патентних повірених та поєднання цих двох професійних статусів. Він назвав патентних повірених комунікаторами між правовласником і національним органом інтелектуальної власності і звернув увагу, що за його інформацією, понад 80% патентних повірених мають також статус адвоката.

Також Ю.Романюк відзначив, що минулий рік був насиченим у частині атестації, за підсумками якої 76 кандидатів стали патентними повіреними. Саме тому він закликав учасників заходу обговорити й кваліфікаційні вимоги, що висуваються до набуття цього статусу і як він поєднується зі статусом адвоката.

Голова ГО «Національна асоціація патентних повірених України» Дарʼя Каплуненко нагадала, що статус патентного повіреного визначається Положенням про представників у справах інтелектуальної власності, остання редакція якого діє з 2024 року. Цей акт регулює правовий статус і професійну діяльність патентних повірених, вимоги та процедуру атестації кандидатів, порядок ведення державного реєстру, права й обов’язки повірених, а також підстави і процедури зупинення чи припинення діяльності.

На різницю у статусах правничих професій звернув увагу член правління НАПА, адвокат, медіатор і патентний повірений Пилип Білицький. Він зазначив, що адвокати можуть представляти різних осіб, зокрема іноземців, на території України, однак не перед патентним відомством, де перевагу має патентний повірений. Водночас саме адвокати мають право представництва у кримінальному, цивільному, господарському й адміністративному провадженнях. На цій підставі експерт поставив питання, як патентний повірений може повноцінно здійснювати захист прав інтелектуальної власності, якщо судове представництво для нього закрите.

Окремо спікери порівняли доступ до професії адвоката і патентного повіреного. Так, за однією з можливих оцінок, шлях до статусу патентного повіреного є складнішим, оскільки передбачає спеціалізовану освіту, підтверджений п’ятирічний стаж, а для роботи з винаходами і корисними моделями — ще й технічну підготовку. Для адвоката необхідні повна вища юридична освіта, щонайменше два роки стажу, кваліфікаційний іспит і, за загальним правилом, шестимісячне стажування. У дискусії П. Білицький також заперечив зведення роботи патентного повіреного лише до технічних дій: патентний повірений працює з творчими клієнтами, готує описи винаходів, торговельних марок, промислових зразків, а за наявності кваліфікації з юридичних послуг — договори, заяви та інші юридичні документи.

Ще один практичний акцент було зроблено на інструментах професійної роботи. Зокрема, зазначено, що адвокат має право на адвокатський запит, за ненадання відповіді на який передбачена адміністративна відповідальність, тоді як патентний повірений такого інструменту не має і зазвичай користується запитами на підставі законодавства про інформацію. Коментуючи поєднання статусів, він пояснив, що багато патентних повірених отримали статус адвоката після запровадження адвокатської монополії на судове представництво, оскільки інакше не могли б продовжувати супроводжувати клієнтів у судах.

Не протиставляти статус адвоката і патентного повіреного за критерієм «краще — гірше» або «справедливо — несправедливо» закликав член Ради Комітету НААУ з питань інтелектуальної власності Олег Чернобай. Адвокат є фахівцем у галузі права, уповноваженим надавати правничу допомогу в різних сферах, тоді як статус патентного повіреного насамперед пов’язаний зі спеціальними технічними знаннями, досвідом і підготовкою у сфері патентування. У цьому контексті адвокат поставив питання доцільності окремої атестації патентних повірених за напрямом юридичних послуг: якщо особа атестується лише у цій сфері, виникає питання, чим такий статус відрізняється від адвокатського.

Під час дискусії О.Чернобай уточнив, що не зводить роботу патентного повіреного до суто технічної діяльності, але вважає її пов’язаною передусім зі специфікою патентування: правильним описом об’єкта, визначенням суттєвих ознак, підготовкою матеріалів заявки, вибором об’єкта правової охорони. Водночас він звернув увагу, що інша ситуація виникає тоді, коли йдеться про договори у сфері інтелектуальної власності, передачу прав, ліцензування чи виконання зобов’язань, де питання часто є суто юридичними. Окремо представник профільного комітету НААУ порушив проблему дисциплінарної відповідальності патентних повірених, зокрема відсутності процедури, подібної до адвокатської, коли скарги на представника професії розглядає орган професійного самоврядування.

Членкиня Атестаційної комісії, членкиня НАПУ Мирослава Коваль-Лавок звернула увагу на практичне застосування вимог до кандидатів у патентні повірені, які заявляють спеціалізацію щодо винаходів і корисних моделей. За її словами, досвід роботи із заявками на винаходи, корисні моделі не є досвідом у сфері технічних наук, а належить до досвіду у сфері інтелектуальної власності. Тому, якщо кандидат не має профільної технічної освіти і на підтвердження технічного досвіду подає лише досвід роботи з об’єктами інтелектуальної власності, такий досвід не буде релевантним для цієї вимоги.

Окремо М.Коваль-Лавок відреагувала на дискусію про межі юридичної роботи адвокатів і патентних повірених. Вона зазначила, що юридична спеціалізація патентного повіреного передбачає наявність вищої юридичної освіти, а тому така особа може складати договори, аналізувати юридично значимі документи і консультувати клієнтів щодо об’єктів права інтелектуальної власності. Водночас вона розмежувала це із процесуальними правами адвоката, наголосивши, що не всі юристи в Україні є адвокатами, але це не означає, що вони не можуть виконувати юридичну роботу поза межами судового представництва.

Наприкінці зустрічі Д.Каплуненко зазначила, що перша дискусія про поєднання статусів адвоката і патентного повіреного висвітлила багато тем для подальшого обговорення. Серед них — доцільність нинішньої моделі, за якої фахівець для повної роботи у сфері інтелектуальної власності фактично змушений окремо набувати і статус адвоката, і статус патентного повіреного, а також питання конфлікту інтересів, яке потребує окремої практичної розмови.

Ю.Романюк назвав круглий стіл першою зустріччю, яка виявила проблемні і дискусійні питання. За його словами, адвокатура і патентні повірені тісно пов’язані між собою у питаннях захисту прав інтелектуальної власності, тому обговорення може бути продовжене, зокрема у форматі майбутніх спільних заходів.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.