Релігійний шлюб і фактичний сімейний союз в книзі ЦК: що не так?

Проєкт книги 7 «Сімейне право» одночасно передбачає запровадження механізму вчинення релігійного обряду шлюбу з подальшою державною реєстрацією та введення поняття «фактичний сімейний союз» із поширенням на нього окремих правових наслідків, притаманних зареєстрованому шлюбу.

Обидві запропоновані моделі регулювання викликали застереження у двох комітетах НААУ: з питань цивільного права та процесу та з питань сімейного права, які висловилися щодо законодавчих ініціатив з рекодифікації Цивільного кодексу у цій галузі.

Адвокати вказали, що новела щодо релігійного обряду шлюбу потребує доопрацювання саме з позиції правової визначеності й конституційних гарантій. У зауваженнях звертається увага, що запропонована модель передбачає внесення актового запису про реєстрацію шлюбу до Державного реєстру актів цивільного стану на підставі повідомлення релігійної організації, а орган державної реєстрації при цьому перевіряє дотримання вимог щодо умов укладення шлюбу.

Водночас у разі вчинення релігійного обряду шлюбу умови його укладання фактично не перевіряються на етапі самого обряду, переконані в комітетах. А це може створити додаткові складнощі у правозастосуванні. Також пропонована конструкція може виглядати як наділення церкви владними повноваженнями, що потребує уважного співвіднесення з конституційними приписами про світський характер держави. Крім того, практичні аспекти розірвання таких шлюбів можуть також породжувати проблеми визначеності.

З іншого боку, не зовсім удалою є й пропозиція одночасно ввести поняття «фактичний сімейний союз» як проживання двох осіб протилежної статі однією сім’єю без реєстрації шлюбу (за умови, що вони не перебувають в іншому шлюбі). За проєктом на такі відносини пропонується поширити, зокрема, положення про правовий режим майна подружжя та утримання.

Комітети НААУ не підтримали цей підхід, вказуючи, що за таких положень шлюбний союз фактично нівелюється, а гарантії, які держава надає подружжю, не можуть безумовно підходити до відносин, обраних без реєстрації шлюбу.

Застосування до фактичного союзу режиму спільної сумісної власності також є недоречним і лише створюватиме підстави для складних судових спорів. Як альтернативний напрям можна розглядати розвиток договірного регулювання: якщо наречені та подружжя можуть укладати шлюбний договір, то й особи, які обирають спільне проживання без реєстрації шлюбу, мають отримати інструмент укладення відповідного договору, який визначатиме основні права та обов’язки партнерів і зменшуватиме потребу у судовому встановленні фактів проживання однією сім’єю.

Також у НААУ висловили зауваження щодо низки інших положень проєкту Книги, зокрема щодо зниження шлюбного віку, участі органу опіки та піклування у справах про захист прав дитини, регулювання заручин, норм про походження дитини та запровадження категорії «батьківська відповідальність», а також окремих правил щодо майна подружжя, «сімейного житла» і утримання (аліментні зобов’язання, підтвердження доходів за кордоном).

В цілому ж НААУ ще у 2021 році висловлювала позицію щодо Концепції оновлення ЦК, зокрема щодо доцільності включення до його структури книги 7 «Сімейне право». Тоді наголошувалося на значенні Сімейного кодексу як окремого нормативно-правового акта, що регулює сімейні правовідносини та спрямованого на зміцнення сім’ї як базового соціального інституту.

Вихід убачається у модернізації сімейного законодавства паралельно з рекодифікацією ЦК, зі збереженням самостійного статусу Сімейного кодексу як акта, який довів результативність у сфері правового регулювання сімейних відносин.

Повністю зауваження і пропозиції НААУ до проєкту можна переглянути за посиланням.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.