10 тем великої приватизації обговорили адвокати з очільницею Фонду держмайна

Велика приватизація — тема, яка рідко стає предметом публічної дискусії, хоча саме від неї значною мірою залежить економічне майбутнє країни. Як саме держава обирає, що продавати, на яких умовах і якими механізмами захищає себе й інвестора? Як працює з проблемними активами, санкційним майном та міжнародними покупцями?

Під час спеціального заходу, організованого Комітетом НААУ з питань інвестиційної діяльності та приватизації, адвокати отримали змогу поставити прямі запитання в.о. голови Фонду державного майна Іванні Смачило. Відкритий діалог дав змогу не лише оцінити підсумки приватизації за 2024 рік, а й заглянути в плани на 2025-й. Модераторами заходу виступили голова Комітету Андрій Шабельніков та його заступник Віталій Жадобін.

Як Prozorro змінило правила гри у великій приватизації

Запуск великої приватизації через електронну систему Prozorro в минулому році ознаменував початок нової фази у розпорядженні державним майном. На відміну від попередніх процедур, тепер жоден з учасників процесу — включно з Фондом держмайна — не знає заздалегідь, хто саме братиме участь в аукціоні. Інформація про наявність заявників стає доступною лише за кілька годин до торгів, а про особи учасників стає відомо вже після завершення аукціону. Такий підхід практично унеможливлює неформальний вплив і мінімізує ризики маніпуляцій — як для держави, так і для потенційних покупців.

За словами І.Смачило, цей технічний, на перший погляд, крок суттєво змінив довіру до процесу: інвестори почали активніше брати участь, бачачи, що умови є рівними для всіх. Попередній досвід роботи Prozorro в малій приватизації підтвердив ефективність такого інструменту, однак саме у 2024 році його масштабували на великі об'єкти. Як наслідок — позитивна динаміка торгів, зростання конкуренції та готовність бізнесу вкладати кошти навіть під час воєнного стану.

Чому держава погоджується на міжнародний арбітраж у спорах із інвесторами

Один із практичних сигналів зміни приватизаційної політики — готовність держави погоджуватись на розгляд потенційних спорів у міжнародній юрисдикції, якщо цього бажає інвестор. Очільниця ФДМ наголосила: такий підхід — результат усвідомлення нових переговорних реалій. Якщо держава зацікавлена в залученні іноземного капіталу, вона повинна враховувати очікування інвестора і демонструвати гнучкість.

Раніше Фонд державного майна не передбачав у договорах можливості міжнародного арбітражу. Вперше його було реалізовано під час нової хвилі великої приватизації. Угоди стали передбачати опцію для покупця — у разі спору звертатися не до українських судів, а до визначеної міжнародної установи. Такий компроміс є вимушеним, але виправданим, оскільки знижує бар’єри входу для великого капіталу й зміцнює довіру до всього приватизаційного процесу.

Санкційні активи: нові джерела надходжень у бюджет

Одним із найпомітніших результатів 2024 року стало повноцінне включення до приватизації так званих санкційних активів — майна, яке раніше належало особам, що потрапили під санкції. За словами І.Смачило, можливість продажу таких об’єктів з’явилася після завершення тривалих нормативних узгоджень у 2023 році. З того часу ці активи переводяться у державну власність на підставі судових рішень і, залежно від вартості, включаються до програм малої або великої приватизації.

Особливістю є те, що кошти від таких продажів спрямовуються не до загального бюджету, а на спеціальний код фінансування — Фонд ліквідації наслідків збройної агресії. Використання вже відпрацьованих приватизаційних процедур (замість створення нових механізмів під санкційне майно) дозволяє не лише зекономити час і ресурси, а й забезпечити правову захищеність нового власника.

У 2024 році було реалізовано низку успішних кейсів, зокрема продаж підприємства «АЕРОК» — 100% корпоративних прав якого були виставлені зі стартовою ціною 800 млн грн і продані за 1,89 млрд. Цей приклад, як наголосила І.Смачило, спростовує поширений міф про те, що продавати під час війни означає продавати дешево.

Що держава виставляє на продаж і як формується «приватизаційна упаковка»

На сьогодні у Фонду державного майна в управлінні перебуває понад 2,1 тис. державних підприємств та ще понад півтори тисячі об’єктів, повʼязаних із санкціями. Значна частина цього майна — занедбана, без документації, облікованих активів чи взагалі персоналу. Лише близько 5,5% державних підприємств по країні, за даними Фонду, є прибутковими — йдеться не лише про установи під управлінням ФДМУ, а про весь сектор.

Тому, за словами очільниці Фонду, більшість підприємств підлягають або приватизації, або оренді, або ліквідації. Ще до передачі підприємства у власність Фонду, воно повинне пройти підготовку: інвентаризацію, оцінку, виявлення правових та бухгалтерських проблем. У реальності, як визнає Фонд, це трапляється вкрай рідко — більшість обʼєктів надходять у вкрай недоглянутому стані, що потребує місяців відновлення документації, прав на майно тощо.

Під час дискусії адвокати порушили питання «передприватизаційного пакування»: чи можуть обʼєкти передаватися Фонду вже в стані, придатному для швидкої передачі в оренду чи на продаж. І хоча така модель виглядає ідеальною, учасники заходу дійшли згоди: сьогодні Фонд змушений самостійно проводити повний цикл підготовки, бо інакше майно роками залишатиметься без руху й лише накопичуватиме борги.

Приватизаційні умови і зловживання: що слід знати адвокатам

Адвокати звернули увагу на один із ключових аспектів великої приватизації — умови, за яких держава передає об'єкти у приватну власність. Саме формулювання таких умов нерідко стає джерелом правової невизначеності або, навпаки, можливостей для маніпуляцій. Як пояснила І.Смачило, умови визначаються аукціонною комісією, до складу якої входять не лише представники Фонду, а й підприємства, правоохоронних органів, а у випадку великої приватизації — затверджуються рішенням уряду.

Найпоширеніші типові зобов’язання — це погашення заборгованості із зарплати та податків, а також гарантії збереження персоналу протягом визначеного часу. Крім того, для окремих об'єктів встановлюються інвестиційні зобов’язання — наприклад, збереження профілю діяльності, вкладення певної суми коштів або реалізація бізнес-плану. Водночас важливо, щоб умови були конкретними і зрозумілими. Інакше з’являється ризик подвійного трактування виконання — як з боку покупця, так і з боку Фонду.

Окрема увага — забороні погашення боргів перед санкційними особами. Такі умови прямо включаються до рішень уряду, а суми таких боргів, як було зазначено, іноді формуються штучно. Це один із превентивних механізмів захисту державного інтересу при продажу чутливих активів.

Чи можлива прозора приватизація в умовах змови учасників аукціону

Одне з практичних запитань, що викликало активну дискусію, стосувалося ситуацій, коли Антимонопольний комітет виявляє змову учасників вже після завершення аукціону та підписання договору купівлі-продажу. Учасники обговорення звернули увагу на серйозну прогалину: на сьогодні законодавство не передбачає механізму автоматичного повернення майна у державну власність у разі такого порушення.

Як пояснила І.Смачило, наразі єдиний можливий шлях — через судове оскарження і повернення об'єкта до держави, а відтак — новий аукціон. Учасники заходу припустили, що в умовах змови інвестор, чию участь визнано незаконною, може затягувати судовий розгляд, що фактично унеможливить повторний продаж на роки.

На думку присутніх, потребує обговорення ідея внесення змін до законодавства: наприклад, надати Фонду право автоматично анулювати результати аукціону і скасувати право власності на підставі рішення АМКУ. Водночас очільниця Фонду застерегла від надмірної дискреції: у разі, якщо такі повноваження будуть реалізовані без належних запобіжників, зросте ризик зловживань і тиску на інвесторів. Ключовий принцип, якого має дотримуватися держава — баланс інтересів.

Військові ризики: чому інвестори досі без гарантій

Попри активізацію приватизаційного процесу, питання страхування воєнних ризиків залишається відкритим. Як визнала в.о. голови ФДМ, наразі не існує ефективного механізму, який би гарантував інвестору компенсацію у разі знищення майна внаслідок бойових дій. Це проблема, яку обговорюють вже понад два роки, зокрема і з міжнародними партнерами. Проте жодна зі схем, у тому числі напрацьованих за підтримки USAID, поки не реалізована на практиці.

За словами І.Смачило, найближчими до вирішення питання є Польща: там запроваджено модель страхування воєнних ризиків, однак вона поширюється лише на польські компанії, які заходять в Україну. І навіть вони поки що не поспішають інвестувати в державний сектор, зосереджуючись переважно на приватних активах.

Відтак кожен інвестор самостійно несе ризики і, в разі потреби, використовує власні неформальні способи перестрахування. Ідеальна модель, на думку учасників обговорення, — це або система страхування через міжнародні компанії, або створення державного чи наднаціонального компенсаційного фонду. Однак така модель потребує значних коштів, і наразі реальних перспектив її запуску немає.

Ocean Plaza: як державі вдалося отримати 1,6 млрд ще до продажу

Як один із найпоказовіших кейсів роботи Фонду з проблемними, але прибутковими активами І.Смачило навела приклад з Ocean Plaza. Йдеться про частку в столичному ТРЦ, яка перейшла у власність держави за рішенням суду у справі про санкційне майно. Стартова оцінка цієї частки становила близько 1,6 млрд грн, однак основною проблемою був тягар — близько 9 млрд грн зобов’язань, які лягли б на нового власника після продажу.

Щоб підвищити привабливість об’єкта, Фонд домовився з чинним менеджментом Ocean Plaza про дострокове обслуговування боргу. В результаті, починаючи з лютого 2025 року, підприємство розпочало поступове погашення кредиту з валового прибутку. На момент виступу вже було сплачено понад 1,6 млрд грн — суму, еквівалентну стартовій ціні державної частки.

Цей підхід дозволяє не лише зменшити навантаження на потенційного інвестора, а й забезпечити реальні надходження до бюджету ще до проведення приватизації. За словами очільниці Фонду, це один із рідкісних прикладів, коли державі вдалося змусити чинного власника не лише обслуговувати актив, а й виконувати фінансові зобов’язання на користь бюджету в повному обсязі.

Чому іноді активи продають дешево і чи є альтернатива приватизації

Питання так званого продажу за безцінь неодноразово порушувалося у публічному просторі. Як пояснила І.Смачило під час заходу, у більшості випадків низька стартова ціна об’єкта обумовлена не його реальною вартістю, а великим обсягом боргів і проблем, які інвестор зобов’язаний буде взяти на себе. Це не лише податкові та зарплатні зобов’язання, а й судові спори, необхідність модернізації, повернення втрачених активів тощо. За її словами, в деяких випадках борги перевищують вартість активу у кілька разів, і держава лише позбувається хронічно збиткового підприємства, яке щодня генерує нові втрати.

Попри це, Фонд не обмежується виключно прямим продажем. Як зазначила очільниця установи, законодавство дозволяє й інші механізми, зокрема передачу майна в оренду або використання моделі державно-приватного партнерства (ДПП). У 2024 році було ухвалено нову редакцію закону про ДПП, яка має потенціал створити реальний інструмент для тих випадків, коли об’єкт має соціальну чи іншу значущість, але його приватизація не є бажаною.

Проте в минулому ДПП в Україні часто асоціювалося з непрозорістю, і лише незначна частина проєктів показала позитивний результат. Тож у Фонді обережно ставляться до цієї моделі, однак не відкидають її застосування.

Суди, довіра і юрисдикція: чи можна втримати інвестора в Україні

Одне із запитань, яке порушили адвокати, стосувалося того, чому держава не наполягає на розгляді спорів із приватизації у вітчизняних судах. Адже, з огляду на професійну позицію адвокатської спільноти, іноземний арбітраж — це втрата довіри до національної юрисдикції та упущена можливість для розвитку української правничої системи.

І.Смачило визнала проблему, проте наголосила: попри бажання Фонду забезпечити максимальну правову визначеність всередині країни, реальні переговори з великим бізнесом свідчать про інше. Інвестори самі ініціюють включення до договорів положень про міжнародну юрисдикцію — і держава погоджується на це, бо інакше ризикує не залучити капітал. Водночас, за її словами, така практика — сигнал для інших потенційних учасників, що держава готова до прозорого і передбачуваного діалогу.

Очільниця Фонду наголосила: кожен має займатися своєю справою. Фонд має забезпечити належну приватизацію, а реформування судової системи — це завдання інших інституцій. Утім, питання довіри до українських судів все одно залишається елементом загального середовища, яке впливає на інвестиційну привабливість країни.

Коментуючи підсумки заходу, А.Шабельніков відзначив, що питання великої приватизації залишаються складними як з юридичного, так і з політичного погляду. Проте саме від відкритого діалогу між державою, бізнесом і правничою спільнотою залежить, чи стане цей інструмент ефективним для відновлення економіки.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.