Адвокати розкритикували ідею формалізувати визначення місця проживання дитини

Уточнення положень Сімейного кодексу щодо самочинної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків звужує можливості для добровільного врегулювання цього питання та зводить оцінку обставин до формальностей, що не відповідає найкращим інтересам дитини.

Такого висновку дійшли у Комітеті Національної асоціації адвокатів України за наслідками аналізу проекту Закону № 13282 від 14.05.2025 «Про внесення змін до статті 162 Сімейного кодексу України щодо уточнення питань зміни місця проживання дитини».

Чинна редакція ст. 162 СК визначає правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини. Так, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Водночас, дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Законопроектом пропонується доповнити цю статтю положенням про те, що «не вважається самочинною зміною місця проживання дитини одним з батьків, якщо таке проживання не було встановлено рішенням суду або органом опіки».

У НААУ нагадали, що при наявності потреби визначення місця проживання дитини чи його зміни за ініціативою одного з батьків або інших осіб суди керуються пріоритетом найкращих інтересів дитини, об’єктивними чинниками та уникають застосування поверхневої оцінки життєвих ситуацій.

Саме визначення місця проживання дитини чи його зміна не може носити суто формальний характер, навпаки мусить відображати сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан, оскільки сімейні відносини характеризуються множинністю та різноманіттям, що унеможливлює приведення кожної окремої ситуації до загального правила.

У статті 162 СК України встановлено презумпцію правомірності поведінки того з батьків, з ким проживає дитина. А тому, якщо інший з батьків вважає певні умови непридатними для дитини, то способом захисту прав дитини є пред'явлення позову про зміну місця проживання дитини, а не самочинна зміна її місця проживання.

Водночас доповнення, запропоновані у проекті, унеможливлюють застосування принципу добровільності між батьками у питанні визначення місця проживання дитини та спрямовані на зведення оцінки інтересів дитини до формального звернення до суду чи органів опіки.

І така ініціатива фактично звужує контекст можливих варіантів правовідносин між батьками, які проживають окремо, оскільки правове поле та практика врегулювання сімейних спорів демонструють альтернативні способи, які важливо враховувати в оцінці поведінки батьків, пов'язаної зі зміною місця проживання дитини, а саме:

• згоду батьків на визначення місця проживання дитини з одним із них;
• договір батьків про місце проживання  дитини з одним з них;
• рішення суду про розірвання шлюбу, яким констатовано факт залишення дитини проживати з одним з батьків на момент розлучення.

Також важливо пам'ятати, що відібрання дитини у контексті статті 162 СК – це спосіб захисту прав та інтересів дитини. Саме тому у кожному випадку треба виявити й оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати (з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них). Одноосібні рішення батьків не повинні призводити до несприятливих наслідків для дітей, які можуть бути вимушені повністю змінити своє соціальне становище та звʼязки в ситуації зміни місця проживання.

Зважаючи на це, у НААУ дійшли висновку, що зміни, запропоновані у проекті № 13282, не є необхідними. Їхній вплив не буде вирішальним для правового визначення в означеній категорії справ та не сприятиме формуванню єдиної судової практики. Натомість може сприйматися як привід не дотримуватися добровільних (договірних) домовленостей батьків щодо місця проживання дитини.

Повністю зауваження до проекту можна переглянути за посиланням.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.