Розгляд адміністративних справ в порядку спрощеного позовного провадження

Одним із нововведень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції 2017 року стало закріплення можливості розгляду адміністративним судом справ в порядку спрощеного позовного провадження. У цій статті розглянемо приклади таких проваджень.

Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими КАС для розгляду справи в загальному позовному провадженні, з особливостями, визначеними главою 10 КАС.

Таким чином, законодавець визнає спрощене позовне провадження похідним від загального позовного провадження, але з притаманними йому процесуальними особливостями. Такі процесуальні особливості обумовлюють переваги спрощеного позовного провадження для вирішення певної категорії публічно-правових спорів з метою виконання завдань адміністративного судочинства.

Умови розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження

Характеристику розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження слід розпочати з цільового призначення такого провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 12 КАС спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Справами незначної складності або малозначними визнаються адміністративні справи, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та  склад учасників тощо не  вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. У  спрощеному позовному провадженні може бути розглянута і будь-яка інша справа, пріоритетним для якої є швидкий розгляд, за винятком тих категорій справ, які мають бути розглянуті тільки за правилами загального позовного провадження. При цьому навіть за  відсутності певних процесуальних етапів у спрощеному позовному провадженні досягається мета адміністративного судочинства — ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та  інтересів юридичних осіб від  порушень з  боку суб’єктів владних повноважень.

Таким чином, цільове призначення спрощеного позовного провадження полягає у розгляді відповідних категорій адміністративних справ, щодо яких суд визнав пріоритетним швидкий розгляд, за умови дотриманні положень адміністративного процесуального законодавства та забезпечення ефективного захисту прав та  інтересів приватних осіб, навіть за  відсутності певних процесуальних етапів судового провадження. При цьому обрання форми судочинства обумовлюється складністю справи, яка в  кожному випадку індивідуальна та  визначається розсудом суду.

Процесуальне законодавство визначає умови, за наявності яких адміністративна справа може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

1.У в порядку спрощеного провадження розглядаються справи незначної складності, перелік яких наводиться в ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 263 КАС. Тобто форма судочинства чітко визначається положенням процесуального законодавства, відповідно до якого той чи інший різновид публічно-правового спору, який переданий на розгляд адміністративного суду, належить до адміністративних справ незначної складності.

Серед справ незначної складності слід виокремити три групи.

Перша група — це справи, які перераховані в пп. 1 — 9, п. 11 ч. 6 ст. 12 КАС, а саме:

1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище;

2) оскарження бездіяльності суб’єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;

3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

4) припинення за  зверненням суб’єкта владних повноважень юридичних осіб чи  підприємницької діяльності фізичних осіб — підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб — підприємців;

5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо в’їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію;

6) оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на  підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

7) стягнення грошових сум, що  ґрунтуються на  рішеннях суб’єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження;

8) типові справи;

9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і  нечинним повністю або  в окремій його частині;

10) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

У  судовій практиці інколи такі випадки називають «розгляд справ в порядку спрощеного позовного провадження за замовчуванням». І хоча законодавець визначив, що це справи незначної складності, які за загальним правилом розглядаються у спрощеному позовному провадженні, разом із тим прямої заборони розглядати такі справи у  загальному позовному провадженні немає. Слід також зважити, що у справах такої категорії, окрім спорів щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України (ч. 7 ст. 260 КАС), позивач позбавляється права подати клопотання про розгляд у спрощеному позовному провадженні, а відповідач — заперечення проти такого розгляду, а так само не передбачається можливість суду переходити зі спрощеного в загальне позовне провадження. Тобто суд при відкритті провадження у зазначених справах одразу визначається з формою провадження — спрощене позовне провадження, яка, в принципі, у подальшому не може бути змінена.

Тим не  менш, на  практиці навіть при віднесенні КАС публічно-правового спору до справи незначної складності суди можуть здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження, виходячи з конкретних обставин справи.

Приклад

В ухвалі про відкриття провадження у справі за позовом Товариства до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання прийняти рішення, суд зазначив, що клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження позивачем не подано, справа не відноситься до категорії справ, визначених ч. 4 ст. 12 КАС, є справою незначної складності, однак з урахуванням предмета спору, обсягу та характеру доказів у справі суддя вважає за необхідне призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Отже, при вирішенні питання про форму провадження, окрім загальних критеріїв, суд обов’язково спирається на особливості конкретної справи та зважає на чинники, визначені у ч. 3 ст. 257 КАС.

Незважаючи на те, що для справ незначної складності передбачається спрощене позовне провадження, тим не менш пряма заборона розглядати справу в загальному позовному провадженні законом не встановлюється.

До другої групи належать інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які розглядаються за правилами загального позовного провадження. Причому виняток становлять лише шість категорій справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 12, ч. 4 ст. 257 КАС).

Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених ч.  1 ст. 266-1 КАС.

Справи другого різновиду, відповідно до нормативної конструкції КАС, не містять прямої заборони бути розглянутими в порядку загального позовного провадження, так само як і переходу від спрощеного до загального позовного провадження. У цьому випадку обрання форми адміністративного судочинства повністю охоплюється судовим розсудом. При цьому суду не обов’язково в ухвалі про відкриття провадження у справі робити висновок про її належність до справ незначної складності, головне — обґрунтувати необхідність її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Приклад

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи адміністративний позов за позовом Особи до Запорізької митниці Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначив, що в цій справі в ухвалі про відкриття провадження суд першої інстанції не визначив справу як незначну, а тому не мав права на її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. Переглядаючи справу в порядку касаційного провадження, Верховний Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки в ухвалі про відкриття провадження суд першої інстанції не визначив справу як незначну, тому він не мав права на її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. Верховний Суд зазначив, що ч. 9 ст. 171 КАС встановлені вимоги до ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, які не передбачають визначення судом категорії складності справи. При цьому суд має зазначити, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа (п. 4 ч. 9 ст. 171 КАС). Отже, зазначення судом в ухвалі про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі про розгляд справи в порядку спрощеного провадження свідчить про те, що суд дійшов висновку про незначну складність такої справи.

До третьої групи справ незначної складності належать ті, що перераховані в ч. 1 ст. 263 КАС, а саме щодо:

1) оскарження бездіяльності суб’єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;

2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

3) припинення за  зверненням суб’єкта владних повноважень юридичних осіб чи  підприємницької діяльності фізичних осіб — підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб — підприємців;

4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб’єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо в’їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію.

Зазначені категорії справ розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Конструкція норми ст. 263 КАС передбачає особливості розгляду таких категорій справ, а не саму можливість такого розгляду.

Таким чином, в порядку спрощеного позовного розглядаються справи незначної складності, приналежність до  яких може встановлюватися законом або відноситися судом самостійно з урахуванням конкретних обставин справи.

2.Щодо окремих категорій справ КАС так само висуває вимогу її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, як виняток із правил. Приміром, відповідно до ч. 3 ст. 165 КАС позов про оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині, розглядається судом за правилами спрощеного позовного провадження. При цьому відповідно до ч. 4 ст. 12 КАС виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом. Тобто справи з приводу оскарження нормативних актів органів місцевого самоврядування розглядаються окружними адміністративними судами в порядку загального позовного провадження, а справи з приводу оскарження нормативних актів Президента України розглядаються Верховним Судом у порядку спрощеного позовного провадження. Слід також додати, що спрощене позовне провадження призначене і для апеляційного, касаційного проваджень та розгляду справи в суді першої інстанції шляхом перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Так само в порядку спрощеного провадження Верховним Судом розглядаються адміністративні справи, зазначені у пп. 1 — 3, 5 ч. 1 ст. 266 КАС та зразкові справи (ч. 5 ст. 290 КАС). Таким чином, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються окремі види публічно-правових спорів, щодо яких законодавець висуває таку вимогу та  певні провадження на  стадії перегляду судових рішень.

3.У порядку спрощеного позовного провадження можуть бути розглянуті будь-які інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення, за винятком справ, щодо яких процесуальний закон встановлює вимогу розгляду за правилами загального позовного провадження. В цьому випадку мова йде про справи, перераховані в § 2 Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ глави 11 КАС, а саме термінові справи. Терміновість означає негайність та невідкладність вирішення такої справи, для чого процесуальне законодавство встановлює особливі правила, що стосуються подання заяв по  суті справи, обчислення процесуальних строків, проголошення та вручення судових рішень тощо. Такі категорії справ підлягають якнайшвидшому розгляду без зайвих зволікань, при цьому без шкоди для встановлення усіх обставин адміністративної справи. Вибір форми адміністративного судочинства в таких випадках так само може здійснюється в межах судового розсуду з урахуванням конкретних обставин справи.

Приклад

У справі за позовом Особи до Центральної виборчої комісії України про визнання протиправною та скасування постанови ЦВК від 12.10.2018 №156, при відкритті провадження у справі судом враховано значення справи для сторони, обраний та сформульований спосіб захисту, незначну складність справи, незначний обсяг доказів, відсутність необхідності на цій стадії допиту свідків або призначення експертизи, незначну кількість сторін (один позивач та один відповідач), а тому вирішено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

При обранні форми позовного провадження для  розгляду окремих категорій термінових справ слід зважати на  встановлену законом вимогу про склад суду. Приміром, ч. 3 ст. 273 КАС визначає, що рішення, дії або  бездіяльність Центральної виборчої комісії (крім  рішення, дії або  бездіяльність щодо встановлення нею результатів виборів чи  всеукраїнського референдуму) оскаржуються до апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає місто Київ. Відповідно до ч. 5 ст. 33 КАС адміністративні справи, підсудні апеляційним адміністративним судам як судам першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі трьох суддів. Тобто закон чітко визначає вимогу до  складу суду в конкретній категорії публічно-правового спору. Але якщо справа розглядається колегією, вона не може бути розглянута в порядку спрощеного провадження (ч. 2 ст. 33 КАС). Таким чином, незважаючи на те, що мова йде про так звані виборчі спори, які належать до  окремих категорій термінових справ, вони не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження. Це стосується і всіх інших категорій термінових справ, щодо яких процесуальний закон визначає необхідність їх розгляду колегію суддів.

4.Суд може прийняти рішення про розгляд справи в  порядку спрощеного позовного провадження за клопотанням позивача, якщо такий розгляд допускається КАС (ч.  2 ст.  168, ст.  259). Клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження подається у письмовій формі одночасно з  поданням позовної заяви або  може міститися у ній. Таке клопотання не може стосуватися лише певної частини позовних вимог, інакше суд повертає його без розгляду, про що зазначає в ухвалі про відкриття провадження у  справі. За наявності такого клопотання позивача відповідачу надається час для подання заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, який не може бути меншим п’яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 12 ст. 171 КАС).

Таким чином, будь-яка адміністративна справа, за винятком тих, що перераховані в пп.1 — 9 ч. 6 ст. 12 КАС, виходячи з конкретних обставин справи, може бути розглянута в порядку спрощеного провадження, за умови, що КАС вони не відносяться до тих, які мають розглядатися за правилами загального позовного провадження.

Розгляд справи в спрощеному позовному провадженні можливий:

1) у випадках, установлених законом, коли норма КАС чітко визначає для  певної категорії справ таку форму адміністративного судочинства;

2) за розсудом суду з урахуванням конкретних обставин справи, за умови, що справа не підпадає під розгляд за правилами загального позовного провадження відповідно до законодавства.

З урахуванням зазначеного можна виокремити дві категорії справ:

1) справи, розгляд яких здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження за замовчуванням (в обов’язковому порядку);

2) справи, які можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження за судовим рішенням (за наявності клопотання однієї зі сторін чи  без такого клопотання за  власною ініціативою суду).

Вирішення питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження

Про прийняття позовної заяви до  розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій, серед іншого, обов’язково зазначається, за правилами якого позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа. У  більшості випадків, як було з’ясовано, прийняття рішення про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється в межах судового розсуду.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) значення справи для сторін;

2) обраний позивачем спосіб захисту;

3) категорію та складність справи;

4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо;

5) кількість сторін та інших учасників справи;

6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Зазначені критерії мають оціночний характер, і  законодавець надає суду можливість самостійно визначати їх у  конкретній справі. У  більшості випадків суди не розписують, яким чином були враховані критерії і  до яких обставини застосовані, лише фіксують, що  «враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, а  також інші обставини, які мають значення для  вирішення даної справи, суд дійшов висновку про розгляд адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін».

Зазначені обставини суд враховує і під час розгляду клопотання позивача про розгляд справи в спрощеному позивному провадженню та заперечення відповідача проти розгляду справи в спрощеному позовному провадженні. Розгляд такого клопотання та перевірка наведених у  ньому аргументів є  обов’язковими для суду згідно зі ст. 260 КАС.

Приклад

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи у касаційному порядку адміністративну справу встановив, що відповідачем разом з відзивом на позовну заяву подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з наведенням відповідних обґрунтувань, при цьому констатовано, що суд першої інстанції не розглянув зазначене клопотання, не перевірив обґрунтованості наведених у ньому мотивів щодо необхідності розгляду справи у судовому засіданні за участю сторін, не виніс окремої мотивованої ухвали з цього приводу, як вимагає ч. 4 ст. 260 КАС. Таким чином, Верховний Суд визнав допущені судом нижчої інстанції порушення процесуальних норм.

За наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з  урахуванням конкретних обставин справи може:

1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; або

2) відмовити в  задоволенні клопотання та  розглянути справу за правилами загального позовного провадження.

Заяву відповідача із запереченням проти розгляду справи в спрощеному позовному провадженні суд також розглядає з точки зору обґрунтованості та за наслідками розгляду може:

1) залишити заяву відповідача без задоволення;

2) розглянути справу за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

У будь-якому випадку думка позивача і відповідача щодо форми позовного провадження не має вирішального значення для адміністративного суду. Суд виходить із  обґрунтованості та  доведеності певних обставин, приміром, чи довели сторони важливість для  них справи, або  з конкретних обставин справи при вирішенні питання, чи достатньо доказів для вирішення справи по суті без підготовчого провадження, чи має справа значний суспільний інтерес тощо. Обґрунтування, які наводить суд під час обрання форми судочинства, здійснюються в межах критеріїв, визначених законодавцем.

Приклад

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву Акціонерного товариства «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Від відповідача надійшло клопотання про перехід до загального позовного провадження з викликом сторін, у зв’язку новизною відповідної категорії справи, відсутністю судової практики та великою кількістю доказів, які містять інформацію, яка є специфічною для самостійного ознайомлення з нею суду. Позивачем так само було направлено клопотання про перехід до загального позовного провадження із викликом сторін. В обґрунтування клопотання зазначено, що вирішення спірних правовідносинах, що виникли між сторонами, має важливе значення для позивача та вимагає проведення повного та всебічного встановлення обставин, оскільки в разі прийняття судом рішення про відмову у задоволення позову, до позивача можуть бути застосовані штрафні санкції внаслідок неможливості виконання підприємством своїх податкових зобов’язань. Крім того, позивач бажає надати усні пояснення і розгляд справи в порядку загального позовного провадження забезпечить право на касаційне оскарження рішення. Щодо кожного аргументу суд надав відповідні пояснення та зазначив, що розгляд справи без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами жодним чином не свідчить про можливість порушення принципів верховенства права, законності, рівності всіх учасників адміністративного процесу, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з’ясування усіх обставин справи. Враховуючи викладене, суд не знайшов підстав для задоволення клопотань сторін та вважає за можливе продовжити розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

В окремих випадках суд може змінити форму судочинства вже після початку розгляду справи. Тут діє основне правило: якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому постановив ухвалу про розгляд справи за  правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

Підстави для переходу в загальне позовне провадження можуть визначатися законодавством. До таких обставин належать: подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 177 КАС) або прийняття судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог чи зміну предмета позову, що призведе до неможливості розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 5 ст. 257 КАС).

Крім того, такий перехід можливий за рішенням суду, якщо під час підготовки до  розгляду чи  після початку розгляду справи він дійде висновку про неможливість прийняття рішення без відповідних пояснень сторін, про необхідність дослідження великої кількості матеріалів чи про складність справи, що буде з’ясовано вже після початку розгляду справи або за результатом розгляду клопотання сторін про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження (ч. 4, 5, 6 ст. 260 КАС).

Висновки

Таким чином, усі питання обрання відповідної форми судочинства вирішуються в ухвалі про відкриття провадження у справі.

На практиці іноді можна зустріти ухвали, які так і називаються «про відкриття спрощеного позовного провадження в  адміністративній справі». Прийняття рішення про форму позовного провадження залежить від конкретних обставин справи та судового розсуду. Судовий розсуд щодо обрання форми адміністративного судочинства, що  не суперечить правилам, установленим КАС, не  підлягає оцінці, а ухвала в частині обрання форми адміністративного судочинства  — оскарженню. Недотримання форми адміністративного судочинства може мати юридичний наслідок у вигляді скасування судового рішення лише у  випадках, коли суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (п. 7 ч. 3 ст. 317, п. 2 ч. 2 ст. 345 КАС).

В інших випадках, можемо припустити, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження так само може мати наслідком скасування судового рішення, але лише в  тому випадку, коли такий розгляд призвів до неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи (п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС) чи суд не дослідив зібрані у справі докази (п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС).

Вісник НААУ № 6 (92)