Установлення факту, що має юридичне значення щодо здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю

Проблема установлення факту, що має юридичне значення щодо здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю є актуальною, оскільки потребує з’ясування значення доказів для встановлення факту здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи безстроково, яке необхідне для можливості офіційного підтвердження такого догляду в державних органах, в органах місцевого самоврядування, органах Міністерства охорони здоров’я для забезпечення прав та інтересів особи похилого віку і впливає на інтереси особи, яка потребує постійного догляду.

Порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами похилого віку, в тому числі за особами, які потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України від 17.01.2019 № 2671 «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 № 430.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 №  1040 затверджено Порядок подання та  оформлення документів, призначення і  виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з  догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі.

Указані нормативно-правові акти визначають порядок отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до  Реєстру надавачів та  отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.

Факт постійного надання соціальних послуг (догляду) інвалідам, хворим та особам похилого віку, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, може бути встановлений структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад за місцем проживання / перебування осіб, яким надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі з дотриманням Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у  справі №  287/167/18-ц від  30.01.2020 зазначено що, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, який має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов’язаний з’ясувати питання про підсудність і юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи  може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу, а якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито — закриває провадження у ній.

Статтею 1 Закону № 2671 визначено, що надавачі соціальних послуг — юридичні та фізичні особи, фізичні особи — підприємці, включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, а отримувачі соціальних послуг — це особи / сім’ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги.

У ст. 15 Закону № 2671 зазначено порядок ведення і внесення відомостей до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг щодо надавачів та отримувачів таких соціальних послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 11 цього ж Закону до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації; виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об’єднаних територіальних громад.

У ст. 13 Закону № 2671 врегульовано статус надавачів соціальних послуг. Так, вони провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг і категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, установленим Кабінетом Міністрів України.

Надавачем соціальних послуг може бути фізична особа або юридична особа незалежно від форми власності.

Працівники надавачів соціальних послуг і фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, забезпечують надання соціальних послуг на професійній основі відповідно до вимог цього Закону.

Фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг із  числа членів своєї сім’ї, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права й обов’язки та є: особами з інвалідністю I групи; дітьми з інвалідністю; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України (п. 6 ст. 13 указаного Закону).

Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд.

У п. 1 Порядку № 859 встановлено механізм призначення і виплати компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі зазначеним у ст. 13 Закону № 2671 категоріям осіб.

Згідно зі ст. 19 Закону № 2671 підставою для розгляду питання надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів є подання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об’єднаної територіальної громади за місцем проживання / перебування особи: заяви особи або її законного представника про надання соціальних послуг; звернення, повідомлення інших осіб в  інтересах осіб / сімей, які потребують соціальних послуг.

Порядок подання заяви, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг визначається Порядком організації надання соціальних послуг, що  затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 № 587.

Статтею 22 Закону № 2671 передбачено порядок укладення між надавачем та отримувачем соціальних послуг або його законним представником договору про надання соціальних послуг.

Положеннями Закону № 2671 та Порядку визначено, що обов’язковою передумовою встановлення юридичного факту догляду за особою, яка має інвалідність І групи, є наявність постійного і безперервного догляду. При цьому нездатність особи до самообслуговування передбачає постійну потребу особи у сторонній допомозі, а не час від часу, з одночасним оформленням такого догляду в органах соціального захисту населення.

Розглянемо приклад судової практики стосовно позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення щодо здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи безстроково, яке необхідне для  можливості офіційного підтвердження такого догляду.

15.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області через систему «Електронний суд» із  зазначеною заявою, в  якій просить суд установити факт, що  ОСОБА_1 здійснює постійний сторонній догляд терміном безстроково за ОСОБА_2, який згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 04.06.2021 № _ серія _ є інвалідом першої групи з 04.06.2021 безстроково та потребує постійного стороннього догляду.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначив, що він є  рідним сином ОСОБА_2. Останній є  громадянином похилого віку, особою з  інвалідністю І  групи пожиттєво-безстроково, яка встановлена згідно з чинним законодавством. Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 04.06.2021 ОСОБА_2 встановлена І група інвалідності з 04.06.2021 безстроково. Також згідно з довідкою МСЕК від 04.06.2021 його батько потребує постійного стороннього догляду. Здійснення ОСОБА_1 постійного догляду за ОСОБА_2 необхідне йому для можливості офіційного підтвердження такого догляду в державних органах, в органах місцевого самоврядування, органах Міністерства охорони здоров’я для забезпечення прав та інтересів особи похилого віку і впливає на інтереси особи, яка потребує постійного догляду. За цих підстав просить установити факт, що має юридичне значення, а  саме, що  ОСОБА_1 здійснює постійний сторонній догляд за ОСОБА_2, який є особою похилого віку, особою з інвалідністю І групи, та за станом здоров’я. Згідно з довідкою МСЕК від 04.06.2021 за станом здоров’я, через стійке порушення функцій організму, особа з інвалідністю не здатна до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду терміном безстроково.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у  цій справі, суддя виходить із  такого. Як випливає зі змісту поданої заяви, заявник просить установити факт здійснення ним постійного догляду за особою, яка потребує такого догляду з його боку, і він є єдиною особою, яка може здійснювати такий догляд.

Згідно з наявною в матеріалах справи копією довідки МСЕК від 04.06.2021 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи безстроково та потребує постійного стороннього догляду.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 17.04.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. Суддя при прийнятті такої ухвали виходить з того, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов’язується із наступним вирішенням спору про право. Як випливає зі змісту поданої заяви, заявник просить встановити факт здійснення ним постійного догляду за особою, яка потребує такого догляду з його боку, і він є єдиною особою, яка може здійснювати такий догляд. Суд вказав, що чинним законодавством визначений позасудовий порядок установлення факту, який просить установити заявник у судовому порядку, що виключає можливість такого розгляду. Отже, заявник має право звернутися до відповідних уповноважених органів з дотриманням вимог законодавства та у разі незгоди із прийнятим рішенням оскаржити його в судовому порядку.

В  апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, що судом порушено норми процесуального права, оскільки заявник звернувся до суду для встановлення факту того, що  він є  єдиною особою, яка здійснює догляд за своїм батьком.

Заявник вказує на  те, що  21.02.2024 він подав до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради пакет документів для  призначення і  виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, щодо догляду на непрофесійній основі за ОСОБА_2, однак із рішення Виконавчого комітету Саксаганської у м. Кривому Розі ради від 14.03.2024 випливає, що  він не  має права на компенсації як особа, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, оскільки середньомісячний сукупний дохід перевищує або дорівнює рівню прожиткового мінімуму для сім’ї, що свідчить про те, що він вже звертався в позасудовому порядку відповідно до чинного законодавства України до відповідних осіб із заявою про встановлення факту догляду за батьком на непрофесійній основі.

Установлення факту здійснення ним постійного догляду за ОСОБА_2 необхідне для можливості офіційного підтвердження такого догляду в державних органах, органах місцевого самоврядування, органах Міністерства охорони здоров’я для забезпечення прав та інтересів особи похилого віку і впливає на інтереси особи, яка потребує постійного догляду.

У відзиві на апеляційну скаргу заявника зацікавлена особа ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу заявника задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що для установлення факту здійснення догляду за  особою, яка потребує постійного догляду, визначений відповідним законодавством, законом визначений позасудовий порядок установлення факту здійснення постійного догляду за особою, про встановлення якого просив заявник, у зв’язку з чим такий факт не може встановлюватись у судовому порядку в окремому провадженні. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу, що фактично надання соціальних послуг у вигляді постійного догляду за особою з інвалідністю здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством і оформлюється рішенням відповідного органу, тому цей факт не може бути встановлений у судовому порядку. У разі відмови заявнику бути надавачем соціальних послуг або у призначенні компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, він має право оскаржити таке рішення суб’єкта владних повноважень у судовому порядку.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов’язаний з’ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи  може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито — закриває провадження у ній. Ураховуючи встановлене, якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження.

Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є  ідентичними доводам, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому колегією суддів ураховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинне містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. ЄСПЛ зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів із вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Оскаржувана ухвала постановлена з дотриманням вимог процесуального законодавства, тому підстав для її скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29.05.2024 за  наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 17.04.2024 залишено без змін.

ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду від 24.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 214/3506/24.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню. Існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Якщо факт, який має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена зацікавленою особою до суду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не  підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито — закриває провадження у ній.

Таким чином, судовий порядок установлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просив установити факт здійснення ним постійного догляду за ОСОБА_2, який потребує такого догляду, посилаючись на необхідність офіційного підтвердження зазначеного факту з метою надання допомоги і представлення особи, яку він доглядає, в медичних закладах, органах місцевого самоврядування та органах державної влади.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що чинним законодавством, зокрема ст. 315 ЦПК, передбачено позасудовий порядок установлення факту здійснення постійного догляду за особами, які його потребують.

Наведене законодавство свідчить, що для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад і за заявою особи підтверджують такий статус шляхом видачі протягом 30 днів безкоштовної довідки про здійснення догляду за особою з інвалідністю.

Доводи заявника про те, що лише суд може встановити факт того, що він доглядає за своїм батьком, спростовуються наведеним законодавством, за яким незалежно від того, претендує надавач соціальної послуги на  отримання компенсації від  держави чи  ні, для  отримання відповідного статусу надавач та  отримувач соціальних послуг включаються до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.

Посилання в касаційній скарзі на те, що лише в судовому порядку може бути підтверджено факт того, що ОСОБА_1 є єдиним надавачем соціальної послуги батьку та відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд, спростовуються встановленим чинним законодавством порядком надання соціальних послуг, який допускає відмову в наданні соціальної послуги у випадку, якщо встановлено відсутність потреби у соціальній послузі.

Суди попередніх інстанцій установили, що надані заявником докази не свідчать, що відповідно до рішення виконавчого комітету Саксаганської у м. Кривому Розі ради від 14.03.2024 ОСОБА_1 не має права саме на компенсації як особа, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. При цьому заявник не надав суду рішення відповідного органу щодо поданої ним заяви про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Оскільки розгляд заяви ОСОБА_1 віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК.

Інші аргументи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, про що зазначив у касаційній скарзі заявник.

Фактично доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовлено, касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 17.04.2024 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29.05.2024 залишити без змін.

Таким чином, робимо висновки:

— для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг;

— саме по собі визнання юридичного факту в судовому порядку є непотрібним, якщо від цього факту не  виникають, не  змінюються чи  не припиняються інші правовідносини. Судовий порядок установлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення. Якщо факт, який має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.

ВІСНИК НААУ № 10 (115)

Автор публікації: Ольга Розгон

Ольга Розгон

доц., к. ю. н.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.