Визнання недійсним ордера на жиле приміщення (кімната у гуртожитку)

При розгляді позовних вимог про виселення з кімнати у гуртожитку, яка належить на праві приватної власності, потрібно з’ясування чи є підстави для визнання ордера на жиле приміщення недійсним і чи було дотримано вимог чинного житлового законодавства, що регулює порядок надання права на проживання у гуртожитку.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу кожна особа має право звернутися до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК).

Відновленню у судовому порядку підлягають тільки порушені права особи. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій або бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК).

Разом із тим ч. 1 ст. 21 ЦК установлено, що суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права чи інтереси.

Частиною 1 ст. 316 ЦК визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та  розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За  правилами ст.  345 ЦК фізична або  юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 18 Житлового кодексу України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

За ст. 58 ЖК ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Відповідно до ст. 59 ЖК ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами відомостей, що не відповідають дійсності, про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Частиною 1 ст. 109 ЖК передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Положеннями ст. 129 ЖК передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України від 04.09.2008 № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України від 19.06.1992 № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» і прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з  ч.  1 ст.  2 Закону №  2482-XII до  об’єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі — квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму).

Частиною 4 ст. 5 Закону № 2482-XII передбачено, що право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових прав та інших прав, які підлягають реєстрації, врегульовані нормами Закону України № 1952-IV від 01.07.2004 «Про державну реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна. Відповідно до зазначеного Закону державній реєстрації прав підлягає виникнення, перехід і припинення обтяження речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на  нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до  Державного реєстру речових прав на  нерухоме майно (ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV).

Згідно з  ч.  1 ст.  4 Закону №  1952-IV державній реєстрації прав підлягають право власності; речові права, похідні від  права власності; право власності на об’єкт незавершеного будівництва, заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

За ст. 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та  їх об’єднань у  діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до  пунктів  1, 2, 3 ч.  3 ст.  26 Закону №  1952-IV відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи  у випадку, передбаченому пп. «а» п. 2 ч. 6 ст.  37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни або припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Розглянемо приклад судової практики щодо позовних вимог про виселення з кімнати у гуртожитку, яка належить на праві приватної власності.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про її виселення з належної їй на праві приватної власності кімнати. Позовна заява мотивована тим, що вона є власником кімнати № НОМЕР_1 (об’єднана з  кімнатою №  372) відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.11.2021. У кімнаті 371 вона зареєстрована і проживає зі своїм малолітнім сином ОСОБА_5.

В одній із кімнат проживає відповідач ОСОБА_3, хоча має інше житло, де зареєстрований. Проживання ОСОБА_3 у належній їй кімнаті порушує права власника і права малолітньої дитини на вільне розпорядження та користування зазначеною кімнатою, створює незручності. Відповідач не є членом сім’ї та проживає там незаконно, тому підлягає виселенню.

25.01.2022 відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним ордера серії ЛБ № 153 від 10.07.2020, визнання незаконним і  скасування рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 1125 від 05.08.2021, визнання незаконним і  скасування розпорядження про приватизацію № 131-р від 05.11.2021, визнання недійсним свідоцтва про право власності від 05.11.2021. яке видано ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_5, припинення права власності, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційних записів про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5.

Заслухавши пояснення позивачки, відповідача і представників сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази у справі, всебічно та повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на  яких ґрунтується позов і зустрічний позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом установлено таке.

ОСОБА_1, до заміжжя ОСОБА_14, проживала у гуртожитку протягом тривалого часу зі своєю мамою в різних кімнатах. Зазначений факт сторонами визнається і підтверджується показами свідків та іншими матеріалами справи. 10.09.2013 ОСОБА_15 директором ДП «Лізингбуд» було видано ордер № 94 серії ЛБ на зайняття житлового приміщення в будинку. 07.10.2013 ОСОБА_3 директором ТДВ «БМФ «Івано-Франківськбуд» було видано ордер № 97 серії ЛБ на зайняття житлового приміщення в будинку АДРЕСА_7.

Позивачка ОСОБА_1 стверджує, що  відповідач ОСОБА_3 підлягає виселенню з кімнати 372, оскільки проживає там без законних підстав. Але такі твердження позивачки та її представника спростовуються копією ордера № 97 від 07.10.2013, виданого ОСОБА_3. Представник позивачки стверджує, що ордер № 97 виданий ОСОБА_3 незаконно, оскільки він зареєстрований за іншим місцем проживання і має у власності інше житло.

Так, ОСОБА_3 проживає в кімнаті, це стверджує позивачка у своїй позовній заяві, підтверджують свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які тривалий час проживають у гуртожитку та живуть на одному поверсі зі сторонами.

Покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_9 суд оцінює критично, оскільки один зі свідків не проживає в гуртожитку, а інший свідок проживає на іншому поверсі та не знає номерів кімнат, в якій проживає ОСОБА_1 та час від часу приходить, зі слів свідка, ОСОБА_3.

Суд під час розгляду цієї справи не досліджує правомірність видачі ордера №  97 ОСОБА_3, оскільки позивачкою вимога про визнання такого ордера недійсним не заявляється та на хибну думку представника позивачки і не повинна заявлятись, оскільки ордер є нікчемним, із його слів. Отже, наразі підстав для виселення ОСОБА_3 з кімнати немає, оскільки він заселився і проживає в кімнаті на підставі чинного ордера.

Виходячи з наведеного, позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Стосовно вимог зустрічного позову ОСОБА_3 судом установлено таке.

Відповідач ОСОБА_3 заявив вимогу про визнання ордера на житлове приміщення серії ЛБ № 153, виданий 10.07.2020 ОСОБА_1 на право зайняття житлового приміщення в будинку — кімнат 371, 372, недійсним, оскільки одна з кімнат, а саме 372, є зайнятою.

Ураховуючи наведені вище норми чинного законодавства, така вимога підлягає задоволенню, оскільки не може бути видано новий ордер на зайняте житлове приміщення.

Щодо вимоги зустрічного позову про визнання незаконним і скасування п. 1.31 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 05.08.2021 № 1125 про присвоєння поштової адреси об’єднаним кімнатам № НОМЕР_2 у гуртожитку, загальною площею 34,5 м кв., житловою площею 28,8 м кв. (замовники: ОСОБА_17, ОСОБА_5), то така вимога підлягає задоволенню виходячи з такого.

У  своєму позові позивачка зазначає, що  кімната 371, яку вона займає, об’єднана з кімнатою 372, яка є зачиненою та яку займає ОСОБА_3. Такі твердження позивачки є  необґрунтованими, оскільки і  вона, і свідки стверджують, що кімнати мають окремі входи, тобто не є фізично об’єднаними.

Приймаючи оскаржуване рішення, виконавчий комітет керувався Законом України від  21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» та Положенням «Про порядок присвоєння (зміну) та реєстрації адрес об’єктам нерухомості міста Івано-Франківська». Пунктом 2.6.2 Порядку передбачено перелік необхідних документів, що подаються заявником для присвоєння адреси існуючим об’єктам.

Позивачка звернулася з  відповідною заявою до міського голови 23.06.2021. Але до своєї заяви позивачка не могла додати весь пакет необхідних документів, оскільки технічний паспорт на кімнату 371 в  гуртожитку вона отримала  13.09.2021, свідоцтво про право власності на  кімнату  371 вона отримала 05.11.2021. Отже, рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 1125 від 05.08.2021 прийнято з порушенням чинних норм і правил та підлягає скасуванню.

Стосовно вимоги зустрічного позову про визнання незаконним і  скасування розпорядження заступника міського голови  — директора Департаменту інфраструктури, житлової та  комунальної політики від 05.11.2021 № 131-р. «Про приватизацію квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» судом установлено таке.

Позивачка у  своїй позовній заяві посилається на рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 1431 від 21.10.2021. Відповідачем до зустрічного позову додано примірник роздрукованого з офіційного сайту рішення № 1431 від 21.10.2021, але в ньому немає п.п. 4.4, а зміст п. 4 інший, ніж у витягу рішення, який надано позивачкою до позову.

У рішенні, яке міститься на офіційному сайті органу місцевого самоврядування, не зазначено про розгляд питання про передачу житлового приміщення № 371 ОСОБА_1. На запит адвоката позивачки надано належним чином завірений повний текст рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21.10.2021 № 1431, п. 4 п.п. 4.4 якого ОСОБА_1 надано дозвіл на передачу житлових приміщень у гуртожитку, житлове приміщення 371.

Судом витребувано аудіозапис засідання Івано-Франківської міської ради від 21.10.2021, але аудіозапис неповний, ні порядку денного, ні самого порядку прийняття рішення на ньому не зафіксовано, міститься тільки відкриття засідання. Представник відповідача виконавчого комітету в судовому засіданні пояснила, що на сайті помилково опубліковано неповний текст рішення, іншого аудіозапису не збереглося.

Оскільки відповідачем не  оскаржується рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21.10.2021 № 1431 у частині, що стосується ОСОБА_1, то суд вважає дійсним рішення, надане адвокатом на його запит, яке завірене належним чином представником Івано-Франківської міської ради.

Розпорядженням заступника міського голови — директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 05.11.2021 № 131-р «Про приватизацію квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» було вирішено задовольнити прохання наймача ОСОБА_1 щодо приватизації жилого приміщення у гуртожитку, в якому вона мешкає, і передано жиле приміщення в її власність.

Але, як установлено судом під час розгляду справи, ОСОБА_1 ніколи не проживала в кімнаті 371 гуртожитку, ордер, який їй видано на вселення в кімнати 371, 372, визнано недійсним, оскільки кімната 372 не є вільною, право на проживання в ній на законних підставах, на підставі дійсного ордера, має відповідач ОСОБА_3. Тому в позивачки не виникало право на приватизацію кімнати 372 в гуртожитку.

Ураховуючи наведене, розпорядження Департаменту інфраструктури, житлової та  комунальної політики від 05.11.2021 № 131-р «Про приватизацію квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» слід визнати незаконним і скасувати.

На  підставі зазначеного вище розпорядження позивачка отримала свідоцтво про право власності від 05.11.2021 на кімнату № НОМЕР_1 в гуртожитку. Свідоцтво видано ОСОБА_1 та її малолітньому сину ОСОБА_5.

Оскільки судом визнано недійсним ордер, рішення про присвоєння поштової адреси та  розпорядження, також підлягає визнанню недійсним і  скасуванню видане на підставі цих документів свідоцтво про право власності на кімнату в гуртожитку загальною площею  34,5 м кв., видане ОСОБА_1 та  ОСОБА_5 05.11.2021.

Суд при ухваленні рішення враховує інтереси малолітнього сина ОСОБА_1 ОСОБА_5, оскільки у користуванні позивачки та її сина залишається кімната 371, право на проживання в якій за позивачкою залишається на підставі ордера від 10.09.2013 № 94 серії ЛБ. Отже, ні позивачка, ні її малолітній син не позбавлені житла.

Що стосується вимоги зустрічного позову про припинення  1/2 частки права власності ОСОБА_1 та 1/2 частки права власності ОСОБА_5 на кімнату 371 в гуртожитку, то така вимога не підлягає задоволенню, оскільки судом скасовано свідоцтво про право власності на зазначене житло, на підставі якого позивачкою та її сином було оформлено право власності.

Вимога зустрічного позову про скасування у Державному реєстрі речових прав на  нерухоме майно реєстраційних записів про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не підлягає задоволенню виходячи з такого.

З 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, закон не передбачав.

Водночас у  п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та  перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019 № 340-IX унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на  нерухоме майно та  їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, які на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом № 1952-IV до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення про: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09.02.2023, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19.04.2023, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним ордер на житлове приміщення серії ЛБ № 153, виданий 10.07.2020 ОСОБА_1, на право зайняття житлового приміщення в будинку, кімнати № НОМЕР_1.

Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 03.03.20239 стягнено з ОСОБА_1, ОСОБА_2, законним представником якого є ОСОБА_1, ВК Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради на  користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2250,00 грн із кожного.

Не погоджуючись із рішенням суду від 09.02.2023 і  додатковим рішенням від  03.03.2023, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в  якій посилається на  те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права. У відзиві на апеляційні скарги ОСОБА_3 зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

З висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Рішення суду першої інстанції постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19.04.202311 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 залишено без змін — у виселенні відмовлено.

У травні 2023 року ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв’язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду від 09.02.2023 і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від  19.04.2023, просить їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а  в зустрічному позові відмовити. У травні 2023 року ВК Івано-Франківської міської ради надіслав засобами поштового зв’язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду від 09.02.2023 і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від  19.04.2023. У травні 2023 року Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради надіслав засобами поштового зв’язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду від  09.02.2023 і  постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19.04.2023.

Позиція Верховного Суду

Право на проживання у гуртожитку виникає лише за умови отримання ордера на зайняття певного житлового приміщення у гуртожитку в установленому законодавством порядку.

У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 688/251/18 зазначено, що за системним аналізом зазначених норм матеріального права право на проживання у кімнатах або на койко-місцях у гуртожитку виникає за умови отримання житлової площі відповідно до законодавства, поселення на цій житловій площі з подальшою реєстрацією місця проживання. При цьому місце реєстрації не є визначальним при з’ясуванні наявності в особи права проживання на певній житловій площі, однак реєстрація особи у  певному приміщенні свідчить про наявність певного права особи на це приміщення.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1, суди керувалися тим, що ОСОБА_3 проживає в кімнаті на законних підставах, тому підстави для його виселення відсутні. Задовольняючи зустрічний позов і визнаючи недійсним ордер від 10.07.2020 серії ЛБ № 153 на право зайняття ОСОБА_1 кімнати № НОМЕР_2 в будинку на АДРЕСА_3, суди дійшли висновку, що кімната № НОМЕР_2 зайнята ОСОБА_4 на підставі ордера на його вселення, який є дійсним, тому на зайняте приміщення не міг бути виданий новий ордер.

Визнаючи незаконним і  скасовуючи рішення ВК Івано-Франківської міської ради від 05.08.2021 про присвоєння поштової адреси об’єднаним кімнатам № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, суди керувалися тим, що зазначені кімнати не є фізично об’єднаними, а також ОСОБА_1 до заяви не додала необхідні документи.

Із такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на таке.

Суди не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_3 з 10.02.1988 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_7, а квитанції до прибуткового касового ордера за  проживання у  гуртожитку датовані починаючи із грудня 2015 року до жовтня 2021 року. Суди не встановили, чи було дотримано ОСОБА_3 вимоги чинного житлового законодавства, що регулює порядок надання права на проживання у гуртожитку, та у зв’язку з цим, чи порушене і потребує захисту право ОСОБА_3, оскільки він у кімнаті не зареєстрований.

Отже, суди дійшли передчасних висновків про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та  відмову в позові ОСОБА_1.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, достовірно не з’ясували, з якого часу проживає ОСОБА_3 у кімнаті та чи вселився ОСОБА_3 у спірну кімнату відповідно до вимог чинного житлового законодавства.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини справи за позовом ОСОБА_1 про виселення і дійшли передчасного висновку про відмову в позові.

Всебічність і повнота розгляду передбачає з’ясування всіх юридично значущих обставин і  наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв’язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та  об’єктивне з’ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Усталеною у  практиці ЄСПЛ є  позиція (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України»), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У  судових рішеннях суди першої та  апеляційної інстанцій достатньою мірою не  виклали мотиви, на яких вони ґрунтуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені всі їх доводи. Орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Суомінен проти Фінляндії»).

Отже, не  врахувавши зазначені вище обставини і вимоги процесуального законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання недійсним ордера, визнання незаконним і скасування рішення, визнання незаконним і скасування розпорядження про приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності, припинення права власності, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційних записів про державну реєстрацію права власності та відмову в позові ОСОБА_1 про виселення.

Ураховуючи, що  суди обох інстанцій не дослідили належним чином зібрані докази, внаслідок чого не встановлені фактичні обставини, які мають значення для  правильного вирішення спору, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Звертаючи увагу на те, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій і не ухвалив нове, а направив справу на новий розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Таким чином, робимо висновки:

Для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а  також інших громадян у  період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

На  підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є  єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами відомостей, що не відповідають дійсності, про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на  зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

При ухваленні рішення суду з такої категорії справ варто з’ясувати: дату і місце реєстрації у жилому приміщенні; дату квитанції до прибуткового касового ордера за проживання у гуртожитку; чи було дотримано вимоги чинного житлового законодавства, що регулює порядок надання права на проживання у гуртожитку; чи порушене і потребує захисту право особи, якщо вона у кімнаті гуртожитку не зареєстрована.

ВІСНИК НААУ № 3 (109)

Автор публікації: Ольга Розгон

Ольга Розгон

доц., к. ю. н.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.