Доцільність позбавлення батьківських прав, що відповідатиме інтересам дитини

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, які ухиляються від виконання своїх обов’язків. У яких випадках така міра відповідатиме інтересам дитини та про що говорить судова практика щодо оспорювання позбавлення батьківських прав?

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною  1 ст.  8 Закону України від  26.04.2001 №  2402 «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання у сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і  зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону № 2402).

Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини (ст. 141 Сімейного кодексу України).

Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені ст. 150 СК.

Здійснення батьками своїх прав та  виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст. 155 СК).

Статтею 150 СК визначено обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Зокрема, крім іншого, батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та  родини, свого народу, піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток. Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950.

Сімейні відносини регулюються на  засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 9, 10 ст. 7 СК).

Частиною 7 ст. 7 СК передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Судова практика у  цій категорії справ є  сталою і підстави для відступлення від зазначених висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи та доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику ЄСПЛ як джерело права.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із  такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров’я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки, зростаючи, дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (ст. 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами  1, 2 ст.  3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків з виховання дитини.

Тлумачення наведених положень ст. 164 СК свідчить, що ухилення від виконання обов’язків із виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Відповідно до ст. 164 СК мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від  виконання своїх обов’язків із  виховання дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Зважаючи на  те, що  позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням їх характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов’язків.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

У рішенні ЄСПЛ від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України», зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні від 10.09.2019 у справі «Strand Lobben and others v. Norway» ЄСПЛ підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване ст. 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, ст. 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів установлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які залежно від  свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв’язки дитини з її сім’єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім’я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв’язків означає від’єднання дитини від її коріння. З цього випливає, що сімейні зв’язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім’ї.

У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (п. 58).

Затягування розгляду справи негативно впливає на дітей та їхній розвиток. Неефективне та, зокрема, запізніле провадження у справах щодо дітей може призвести до порушення позитивних зобов’язань за ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі «M. and M. v. Croatia» від 03.09.2015, §§ 179, 182).

У рішенні від 16.07.2015 р. у справі «Мамчур проти України» ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв’язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів і залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам’ятати, що основні інтереси дитини є  надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у  якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» від  18.07.2006, п.  1 ст.  6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів із вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України») § 58, від 10.07.2010).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в  Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», § 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§2 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland»).

Сім’я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та  не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення встановлення належних стосунків між дитиною і  батьками, що є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною під час будьяких сімейних конфліктів. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 188/1542/20.

Відповідно до ст. 165 СК право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Верховний Суд у постанові від 01.08.2024 у справі № 761/25311/20-ц висловився про те, що позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов’язків, а навпаки бажає спілкуватись і бачитися з дитиною, не втратив інтересу до дитини, до участі в її вихованні та має намір і вчиняє дії для відновлення з нею відносин, не відповідатиме інтересам дитини.

У постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 204/1199/16-ц зроблено висновок, що  не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов’язків факт стягнення з батька аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним зі способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення і свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості за аліментами сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов’язків із  виховання, а  також установити, що  батько ухиляється від  їх виконання свідомо, тобто систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов’язки, і такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Статтею 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини (ст. 166 СК).

Таким чином, позбавлення батьківських прав належить до крайньої міри відповідальності (виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків), а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними, і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини в діях батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Відповідно суди не мають права покласти в основу свого рішення лише факт відмови батька від своїх батьківських прав, не дослідивши при цьому обставини справи, суперечливу поведінку відповідача під час розгляду справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Розглянемо приклад судової практики щодо позовних вимог про оспорювання позбавлення батьківських прав.

У лютому 2024 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа — Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, про позбавлення батьківських прав. В  обґрунтування позову посилається на  те, що 30.05.2018 р. між нею ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Від  зареєстрованого шлюбу мають доньку — ОСОБА_4. Протягом останніх років сімейне життя між позивачем і відповідачем постійно погіршувалось, у результаті чого призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Кожен із них має протилежні погляди щодо шлюбу, сім’ї та особливо щодо виховання і піклування про доньку ОСОБА_5.

07.09.2021 заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області шлюб між позивачем та ОСОБА_2 було розірвано.

01.12.2022 Подільським районним судом міста Києва було видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на  користь ОСОБА_6 на  утримання доньки ОСОБА_5 у  розмірі  1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18.10.2022 і до повноліття.

З жовтня 2020 ОСОБА_2 не цікавиться станом здоров’я своєї доньки, ніяким чином не проявляє батьківської уваги та не піклується про неї, не бере участі в її вихованні, не бере матеріальної участі у вихованні доньки.

Умови проживання доньки підтверджуються актом обстеження умов проживання від 08.08.2023, де зазначено, що у дитини окрема кімната, власне ліжко, куток для ігор, стіл для виконання завдань, тобто створені всі умови для повноцінного та гармонійного розвитку дитини.

19.12.2023 позивач зареєструвала шлюб із  ОСОБА_7 офіційно, тому дитина проживає з ними та перебуває на утриманні позивача і на утриманні її теперішнього чоловіка, оскільки щодо сплати аліментів у відповідача існує заборгованість.

Позивачка як мати займається саморозвитком та піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.

З 17.06.2022 по 17.07.2023 донька відвідувала приватний садок, куди біологічний батько ОСОБА_2 жодного разу не навідувався. З липня 2023 донька відвідує приватний дитячий садок «Акварелька», який також біологічний батько ОСОБА_2 жодного разу не відвідував, оплату не вносив. Вихованням дитини займається мама ОСОБА_8 та її цивільний чоловік ОСОБА_7. Мама та її цивільний чоловік зацікавлені в гарній освіті, розвитку та вихованні дитини.

Позивачка вважає, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків, а саме: не піклується добровільно про матеріальний стан, у зв’язку з чим вона змушена була звернутися з позовом про стягнення аліментів; не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, оскільки з жовтня 2020 взагалі самоусунувся від виховання доньки, а саме не виконує батьківських обов’язків, передбачених чинним сімейним законодавством; не спілкується з дитиною в  обсязі, необхідному для  її нормального самоусвідомлення, оскільки з жовтня 2020 року жодного разу не бачив дитину; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі.

Просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_4.

Ухвалою судді від 27.02.2024 прийнято позов і відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання, витребувано від Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області письмовий висновок щодо можливості та доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_4 відповідно до ст. 19 СК України.

На виконання вимог ухвали суду від 27.02.2024 надано суду висновок щодо визначення недоцільності позбавлення батьківських прав.

Ухвалою суду від  29.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала заявлений позов за обставин, викладених у ньому просить задовольнити. Зазначила, що батько ОСОБА_2 бачився з дитиною востаннє ще до війни. ОСОБА_4 не  впізнає його на  фотографіях навіть. Дитина потребує постійного піклування, вони три рази на тиждень відвідують логопеда, однак батько жодного разу з ними в нього не був.

Представник позивачки — адвокат у судовому засіданні підтримала позицію позивачки, за обставин, викладених у позові, вказавши, що батько ОСОБА_10 самоусунувся від виховання дитини. Йому відомо, де проживає дитина, однак жодного разу він не згадав про дитину, не  бачив її. Стверджує, що  відповідач ухиляється від  виконання батьківських обов’язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не виконує батьківських обов’язків, передбачених СК України. Щодо наданого рішення виконкому Бучанської сільської ради стосовно побачень батька з дитиною зазначила, що перша зустріч мала відбутись 28.07.2024, однак батько ОСОБА_2 проігнорував її, зустріч не відбулася. Відповідач не проявляє зацікавленості у зустрічах із дитиною.

Представник відповідача  — адвокат у  судовому засіданні категорично заперечив щодо поданого позову, просить відмовити у його задоволенні. Додатково пояснив, що ОСОБА_2 має бажання спілкуватися з дитиною, про що свідчить той факт, що він звернувся до служби із заявою про встановлення днів побачення з дитиною, він періодично сплачує аліменти за можливості. Наразі наявна часткова заборгованість лише за останні місяці, але це не є підставою для позбавлення батьківських прав. Зазначив, що навіть Європейський суд вказав, що факт заперечення заявником позбавлення батьківських прав має трактуватися на користь останнього і повинні враховуватись інтереси самої дитини.

Представник Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в  судове засідання не  з’явився, 25.07.2024 подав до суду заяву про розгляд справи без їхньої участі.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд доходить такого висновку.

З висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_4, затвердженого рішенням виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області № 157/39 від 26.03.2024, вбачається, що до служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області надійшла цивільна справа Тростянецького районного суду Вінницької області № 147/277/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа — служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав. Установлено, що гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в офіційному шлюбі з 30.05.2018. Від шлюбу в подружжя народилася донька ОСОБА_4.

Однак спільне життя розладналося, рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07.09.2021 шлюб розірвано. Малолітня дитина ОСОБА_4 проживає разом із матір’ю. 08.08.2023 працівниками служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області проведено обстеження умов проживання матері та її сім’ї. Під час обстеження встановлено, що у квартирі, яка має дві кімнати, проживають мама ОСОБА_3, чоловік мами ОСОБА_25, донька ОСОБА_26. У помешканні дотримуються санітарно-гігієнічних норм. У квартирі чисто і затишно. Для дитини у сім’ї створені всі необхідні умови для повноцінного утримання та виховання. У  доньки є  окрема кімната, ліжко, шафа для  речей, стіл для  виконання завдань, свій дитячий куточок. Дитина всім забезпечена. Мати дитини повідомляє, що вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_7 самостійно піклуються про стан здоров’я та  навчання малолітньої дитини ОСОБА_26. Батько дитини гр. ОСОБА_2 вже більше двох років не приїздив до доньки та не цікавився її життям. Він проживає окремо в місті Києві. При спілкуванні з працівниками служби у справах дітей повідомив, що  заперечує щодо позбавлення його батьківських прав стосовно малолітньої дитини ОСОБА_4. На засідання комісії з питань захисту прав дитини при Борщагівській сільській раді Бучанського району Київської області 18.03.2024 були запрошені ОСОБА_1 та ОСОБА_2. ОСОБА_1 повідомила, що не чинить перешкод у спілкуванні доньки з батьком, однак останній сам не виявляє бажання бачитися з дитиною, піклуватися про неї. Вона вважає, що ОСОБА_2 самоусунувся від виконання батьківських обов’язків. ОСОБА_2 повідомив, що сплачує аліменти, підтверджує, що  бачив дитину вже дуже давно, але наразі він не знає, де проживає донька. Хоче спілкуватися з донькою та заперечує проти позбавлення його батьківських прав.

Комісія з питань захисту прав дитини при Борщагівській сільській раді Бучанського району Київської області, керуючись ст. 19, 150, 155, 164, 166 СК, Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини», проаналізувавши всі надані матеріали щодо визначення доцільності (недоцільності) позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_4, беручи до уваги думку членів комісії з питань захисту прав дитини при Борщагівській сільській раді Бучанського району Київської області, враховуючи обставини, які мають істотне значення, з метою захисту прав і законних інтересів дитини, вирішила рекомендувати органу опіки та  піклування підготувати й надати висновок до суду щодо визначення недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_4. На підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини при Боршагівській сільській раді Бучанського району Київської області від 18.03.2024 (протокол № 6) орган опіки та піклування на теперішній час вважає за недоцільне позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_4.

Як заперечення щодо заявлених позовних вимог і доказів бажання бачити дитину та непозбавлення батьківських прав стороною відповідача надано суду витяг із протоколу № 10 засідання комісії з питань захисту прав дитини при Борщагівській сільській раді Бучанського району Київської області від 13.06.2024, з якого вбачається, що комісія вирішила:

1. Визначити способи участі батька  — ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4, встановивши йому такий графік спілкування з дитиною: 1.1 терміном до 31.08.2024 (з метою налагодження психоемоційного зв’язку батька з донькою): друга та четверта неділя місяця з  12:00 до  15:00. Зустрічі проводити у присутності матері дитини, в місцях культурно-розважального характеру, призначених для повноцінного відпочинку дітей, із обов’язковим урахуванням стану здоров’я, режиму дня, інтересів і потреб дитини; 1.2 з 01.09.2024 р. (після налагодження психоемоційного зв’язку батька з донькою): друга та четверта неділя місяця з 12:00 до 17:00. Зустрічі проводити без присутності матері дитини, в місцях культурно-розважального характеру, призначених для повноцінного відпочинку дітей, із обов’язковим урахуванням стану здоров’я, режиму дня, інтересів і потреб дитини.

2. ОСОБА_27 повідомити про відповідальність, передбачену ч. 5 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення за невиконання рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Однак із  розрахунку заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_2 НОМЕР_5 станом на 05.08.2024 встановлено, що  за період із  червня, липня 2024 року аліменти не сплачувалися, борг становить 5649,28 грн.

Під час розгляду цієї справи судом не встановлено фактів умисного ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов’язків із виховання дитини, вчинення ним будь-якого негативного психологічного тиску на свою дитину, спричинення їй будь-якої моральної чи фізичної шкоди, про що суду не надано доказів. Твердження позивача про несплату аліментів спростоване наявними доказами. Крім того, рішенням виконкому Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 19.06.2024 відповідачу ОСОБА_2 за його заявою, батьку дитини ОСОБА_4, встановлено дні побачень із дитиною, що також трактується судом як бажання та  намір батька брати участь у вихованні дитини.

Таким чином, судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов’язків свідомо, тобто систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов’язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Посилання як на доказ на довідки з лікувальних закладів, дошкільних закладів освіти та характеристики, в яких зазначено, що мати приводила на огляд дитину і забирала дитину із садочка, не може бути достатнім і допустимим доказом на підтвердження позовних вимог, оскільки батьки проживають окремо, мати одружилася вдруге, дитина фактично проживає з матір’ю, однак ОСОБА_2 намагається налагодити контакт із дитиною шляхом визначення днів спілкування з дитиною.

За  вказаних обставин ОСОБА_1 не  довела та  не надала суду достатніх доказів, у чому полягає захист інтересів малолітньої дитини ОСОБА_4, 2018  року народження, шляхом позбавлення батька ОСОБА_2 батьківських прав, і доказів, які б беззаперечно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов’язків щодо дитини.

Ураховуючи наведене вище, суд дійшов висновку щодо відсутності достатніх обставин, які б свідчили про необхідність застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_4.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 07.08.2024 у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 16.08.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

У вересні 2024 року позивач подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що  судове рішення ухвалено з  неповним з’ясуванням обставин, що  мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав установленими, а також порушенням норм процесуального права та  неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати й ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та  обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Спірні правовідносини виникли між позивачкою і відповідачем із приводу позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої дитини ОСОБА_4.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є  ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.

Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов’язками.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що посилання позивачкою як на доказ на довідки з лікувальних закладів, дошкільних закладів освіти та характеристики, в яких зазначено, що мати приводила на огляд дитину і забирала дитину із садочка, не може бути достатнім і допустимим доказом на  підтвердження позовних вимог, оскільки батьки проживають окремо, мати одружилася вдруге, дитина фактично проживає з матір’ю, однак ОСОБА_2 намагається налагодити контакт із дитиною шляхом визначення днів спілкування з дитиною.

Позовні вимоги базуються лише на тому, що батько недостатньо уваги приділяє доньці та не повною мірою сплачує аліменти. Ці вимоги не містять посилання на необхідність захистити дитину від будь-якої небезпеки або будь-яких інших переконливих доводів щодо застосування крайнього заходу впливу на батька.

Установивши, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов’язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання доньки і свідомого нехтування ним своїми обов’язками, враховуючи бажання відповідача відновити спілкування з  донькою, намагання відповідача брати участь у  вихованні доньки та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом щодо батька дитини.

Ураховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, та встановивши відсутність вчинення відповідачем будь-якого негативного психологічного тиску на  свою дитину, спричинення їй будь-якої моральної чи фізичної шкоди, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Що стосується поданої до апеляційного суду копії нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 09.10.2024, в якій останній зазначає, що вихованням і матеріальним утриманням доньки не  займається, проживає окремо, участі у житті доньки не бере, брати участь у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_4 не буде, тому проти позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої дитини не заперечує — суд апеляційної інстанції сприймає такий доказ критично.

Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, тому з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов’язками та з огляду на  відсутність виключних підстав для  позбавлення його батьківських прав місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку в цій частині.

Разом з тим суд ураховує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, ким вони здійснюються, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Доводи про те, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що відповідачем не вчинялися реальні спроби спілкування з дитиною, відсутній інтерес щодо стану здоров’я дитини та будь-якої турботи до дитини, є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів його свідомого нехтування своїми обов’язками як батька дитини.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача, що відповідач не відвідує доньку за її місцем проживання, та  наявність заборгованості зі сплати аліментів, оскільки такі обставини не можуть вказувати на необхідність позбавлення батьківських прав відповідача стосовно доньки.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстави для  висновку, що  рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права. У зв’язку з наведеним колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12.11.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 07.08.2024 залишено без змін.

25.12.2024 ОСОБА_1, від  імені якої діє адвокат, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в  якій просить скасувати рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 07.08.2024 та  постанову Вінницького апеляційного суду від 12.11.202423, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов’язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача. Водночас якщо з моменту проживання дитини з одним із батьків минув значний період часу, інтереси дитини в такому разі можуть превалювати над інтересом того з батьків, який бажає відновити сімейні відносини зі своєю дитиною.

Думка дитини не була з’ясована судами попередніх інстанцій.

Водночас на  стадії касаційного розгляду і  мати дитини ОСОБА_1, і батько дитини ОСОБА_2, і служба у справах дітей запевняють суд, що позбавлення батьківських прав біологічного батька ОСОБА_2 щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 переслідує легітимну мету — це у найкращих інтересах дитини. Усі учасники справи підтверджують, що біологічний батько протягом близько п’яти років не спілкувався з донькою, 2018 року народження, не має з нею психоемоційного контакту, більше того — не має наміру виконувати свої батьківські обов’язки. Графік контакту дитини з батьком, установлений службою у справах дітей, не виконується батьком. Біологічний батько не заперечує проти позбавлення його батьківських прав, вважаючи, що це відповідає інтересам дитини. Дитина зростає і виховується у благополучній сім’ї. У сімейному житті дитини присутній ОСОБА_4, якого дитина називає татом, який займається вихованням ОСОБА_5, її утриманням та який має намір усиновити її.

Отже, біологічний батько добровільно пішов із життя своєї дитини, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до дитини та її внутрішнього світу, не сприяє створенню умов для отримання нею освіти. І це триває протягом близько п’яти років. Тривала розлука мала наслідком розрив психоемоційних зв’язків між батьком і донькою. Біологічний батько послідовно заявляє про те, що позбавлення його батьківських прав відповідає інтересам дитини, а він не має наміру брати участі у вихованні дитини. Водночас дитина, враховуючи її вік, за цей час адаптувалася до відносин у сім’ї з новим чоловіком матері, почувається комфортно у ній.

Служба у  справах дітей надавала належну підтримку батькові, встановила графік побачень дитини з батьком, який мала намір виконувати також і мати, повідомляла про пропозиції щодо надання послуг психолога. Водночас сам батько не виконував цей графік і повідомив про відсутність можливостей і планів щодо його виконання.

На виклик до суду касаційної інстанції для подання пояснень ОСОБА_2 не з’явився, зазначивши про його зайнятість на роботі та виклад його позиції в попередньо поданих письмових поясненнях щодо доцільності позбавлення його батьківських прав, що буде відповідати інтересам дитини.

Зазначені обставини дають аргументи для висновку про наявність підстав, передбачених ст. 164 СК, для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав з огляду на його свідоме ухилення від виконання батьківських обов’язків щодо виховання доньки ОСОБА_3.

Колегія суддів ураховує, що  відповідно до  п.  50 Керівних принципів Комітету Міністрів Ради Європи щодо судочинства, дружнього дитині, до всіх процесуальних дій, у яких беруть участь діти, має застосовуватися принцип невідкладності задля отримання швидкої відповіді та якнайкращого захисту інтересів дитини, з повагою принципу верховенства права.

Колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, які не можуть вважатися законними й обґрунтованими, та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Таким чином, робимо висновки:

— позбавлення батьківських прав необхідне для захисту інтересів малолітньої дитини та є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов’язків із виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою;

— для вирішення спору про позбавлення батьківських прав визначальними обставинами є інтереси дитини та відсутність вчинення будь-якого негативного психологічного тиску на свою дитину, спричинення їй будь-якої моральної чи фізичної шкоди. Наявність заборгованості зі сплати аліментів з  урахуванням установлених обставин справи не може бути беззаперечною підставою для  позбавлення відповідача батьківських прав;

— повторна і  тривала нездатність виконувати батьківські обов’язки, нехтування ними призводить до того, що дитина залишається без батьківського піклування, контролю чи допомоги, необхідних для її фізичного або психічного благополуччя, а умови та причини нездатності виконувати батьківські обов’язки чи нехтування ними неможливо усунути. На підтвердження цього заявником мають бути надані належні, достовірні та достатні докази;

— ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення і розвитку; не надають дитині доступу до культурних та  інших духовних цінностей; не  сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

ВІСНИК НААУ № 4 (110)

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.