"Підтримка ментального здоров'я українських адвокатів під час війни" детальніше за посиланням

Загинув або помер – у чому різниця у розрізі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»?

Головна цитата

«Законодавець не може стояти осторонь сімей, чиї рідні вмерли не безпосередньо «в окопі», а внаслідок захворювань, які загострилися під час несення військової служби та призвели до смерті», - адвокат І. Ковальчук

Публікація

Загинув або помер – у чому різниця у розрізі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»?

16:37 Пт 11.04.25 Автор : Вісник НААУ 1901 Переглядів Версія для друку

Відповідно до абз. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції, чинній на дату написання статті, право на отримання відстрочки від призову під час мобілізації мають «жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану».

Зазначена норма з’явилася у вищевказаному Законі в результаті того, що до частини 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Законом України від 31.05.2016 № 1387-VIIІ було внесено доповнення щодо звільнення від призову на військову службу під час мобілізації близьких родичів осіб, які загинули під час безпосередньої участі в антитерористичній операції.

Відповідно до пояснювальної записки до зазначеного Закону особи, «у сім'ях яких вже є загиблі, підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період в загальному порядку. В результаті це призводить до збільшення втрат з числа членів однієї сім'ї, коли гинуть двоє і більше близьких родичів. За наявними даними Міністерства оборони України, випадки загибелі в зоні АТО двох близьких родичів трапились в сім'ях з Сумщини (загинули двоє рідних братів), Дніпропетровська (загинули двоє братів-близнюків), ОСОБА_9 (загинули двоє рідних братів). Мета прийняття цього законопроекту полягає у необхідності посилення уваги до захисту прав військовозобов'язаних, члени сім'ї яких загинули під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України».

Автори законопроєкту чітко розмежували поняття загиблих та пов'язують обставини такої загибелі саме з перебуванням безпосередньо в зоні проведення АТО та безпосередньою участю такої особи в її проведенні під час загибелі.

Але ж військовозобов’язані, які добровільно стали до лав ЗСУ 24.02.2022, не тільки гинуть під час безпосередньої участі в бойових діях, а й помирають під час проходження служби від загострення різних хвороб та наслідків поранень. І родина втрачає батька, чи сина, чи брата…

Розглянемо конкретний випадок із практики.

Звичайна українська родина: батько, мати і син. Батько (далі — аби знеособити — називатимемо саме так) брав безпосередню участь в АТО, отримав статус учасника бойових дій.

24.02.2022, на підставі Указу Президента України від 24.02.2024 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», 24.02.2024 року Батько добровольцем вступає до лав ЗСУ.

Під час проходження військової служби Батько був госпіталізований до військового госпіталю з діагнозом аневризма висхідного відділу аорти. У результаті цього, за результатами ВЛК, Батька було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Проте у червні 2022 року, перебуваючи в лікарні за направленням із військового госпіталю, Батько помер.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть смерть настала в результаті аневризми висхідної частини грудного відділу аорти без розриву.

Згідно з витягом з протоколу засідання регіональної ВЛК було встановлено причинно-наслідковий зв’язок між смертю Батька та проходженням ним служби. Так, у вищевказаному протоколі було зазначено, що «захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби».

Тобто ВЛК чітко вказало, що Батько захворів та помер під час проходження військової служби.

Мати (дружина померлого) отримала посвідчення члена сім’ї загиблого (померлого) учасника бойових дій та одноразову грошову допомогу в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.

Родина втратила батька, який 24.02.2022 пішов на війну, а в червні 2022 року повернувся додому «на щиті». У матері залишився тільки один син.

Син звертається до органів ТЦК та СП із заявою про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі абз. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особа, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану.

Але отримує відмову на підставі того, що не підтверджено загибель чи зникнення безвісти Батька при виконанні бойового завдання під час дії воєнного стану.

А що каже судова практика?

А судова практика каже таке.

Якщо проаналізувати положення абз. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», то можна зробити висновок, що законодавець пов'язує право осіб на відстрочку від мобілізації з тим, що близькі родичі останнього загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Відтак, законодавець надає право на відстрочку у випадках, коли такий близький родич загинув саме під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Відтак, сам собою факт участі близького родича, який перебуває в лавах ЗСУ, у війні з російською федерацією не дає права на відстрочку від призову за мобілізацією його рідним, якщо не дотримано умови, що загибель або зникнення безвісти сталися під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Крім того, з аналізу положень абз. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» суди вбачають, що законодавець пов'язує можливість надання відстрочки тільки в разі, коли близький родич особи саме загинув або зник безвісти.

Суди зазначають, що поняття «загиблий» та «померлий» не є тотожними за своєю суттю, оскільки відрізняються причиною та обставинами смерті особи.

Загибель військовослужбовця є військовою втратою, яка стосується категорії військовослужбовців, що брали участь у військових діях і загинули внаслідок дій противника, безпосередньо під час бойових дій.

Отже, смерть унаслідок загибелі настає від зовнішнього насильницького впливу (зокрема, внаслідок осколкових уражень або кульового поранення, не сумісного з життям, артилерійського обстрілу тощо), який не пов'язаний із наявними в людини захворюваннями.

Особи, смерть яких настала внаслідок захворювання, в тому числі пов'язаного з проходженням військової служби та/або захистом Батьківщини, вважаються померлими.

У чинному законодавстві законодавець розмежовує поняття загибелі та смерті, тому ці поняття зазначаються окремо.

При цьому формулювання законодавцем у законах, що регулюють соціальне забезпечення членів сімей військовослужбовців, які загинули або померли внаслідок виконання військового обов'язку, як «загиблі (померлі)», не свідчить про ототожнення цих понять з точки зору причин та обставин настання смерті, а свідчить про надання однакових соціальних прав та гарантій вказаними законами як особам, рідні яких загинули, так і особам, рідні яких померли внаслідок виконання військового обов'язку.

Водночас в інших нормативно-правових актах зазначені поняття розмежовуються законодавцем, який у тих або інших випадках акцентує увагу саме на причинах та обставинах смерті військовослужбовця.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не є законом, що встановлює соціальні права для членів сімей загиблих або померлих військовослужбовців, а регулює іншу сферу публічних правовідносин, що стосуються призову на військову службу осіб під час мобілізації.

З аналізу норми абз. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вбачається, що для її застосування необхідно встановити такі умови:

— ступінь родинного зв'язку заявника з військовослужбовцем;

— документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану.

Виникає закономірне питання для роздумів: людина добровільно 24.02.2024 взяла зброю до рук і пішла на захист України, захворіла під час несення служби, була госпіталізована безпосередньо з військової частини, померла, будучи діючим військовослужбовцем. А законодавець каже, що тільки загибель військовослужбовця є військовою втратою. А до якої ж категорії віднести тих військовослужбовців, які брали участь у військових діях і померли під час проходження військової служби?

Дружині військовослужбовця, який захворів та помер під час проходження військової служби, не важливо, ким вважає держава її чоловіка — померлими чи загиблим. Вона втратила на війні чоловіка, а тепер може втрати ще й сина.

Можливо, жарти не зовсім доречні до теми цієї статті, але мудрий український народ давно запримітив: «Не вмер Данило, так болячка задавила, все одно неживий».

Законодавець не може стояти осторонь сімей, чиї рідні вмерли не безпосередньо «в окопі», а внаслідок захворювань, які загострилися під час несення військової служби та призвели до смерті. Усі змирилися з набагато меншими виплатами в такому разі, але важко змиритися, що маєш віддати в котел війни ще одного, можливо останнього, чоловіка з родини.

ВІСНИК НААУ № 1-2 (108)