Проблеми повернення земельних ділянок у державну власність обговорили адвокати

У спорах про повернення земельних ділянок у державну власність сформувалась судова практика, коли нерідко порушуються права власників цих земель. Як цього уникнути – досліджували під час круглого столу адвокати та судді.

Ініціатором круглого столу на тему «Обговорення проблемних питань захисту права власності за позовами прокурорів про повернення земельних ділянок у державну власність» став Комітет НААУ з питань захисту бізнесу та інвесторів спільно з Комітетом НААУ з питань аграрного, земельного та довкілевого права.

Заступник голови Комітету НААУ з питань захисту бізнесу та інвесторів Сергій Лисенко навів приклади порушень прав власників землі. Зокрема, коли набувач земельної ділянки належним чином із доступних джерел перевірив земельну ділянку, яку намагався придбати як сільськогосподарську без будь-яких ознак заліснення. Проте через кілька років виявилося, що ця земля належить до лісового фонду і прокуратура подає позов щодо її повернення у власність держави. Також, за словами адвоката, існують непоодинокі випадки, коли з використанням корупційної складової виділялися землі водного, лісового, природно-заповідного фондів у приватну власність з обмеженням доступу до них громади.

«Якщо в першому випадку добросовісний набувач діяв максимально обачно і отримав від державних органів всі підтвердні документи на правомірність переходу права власності, але з не зрозумілих для нього підстав повинен лишитися свого права власності, то в другому випадку – втручання держави на користь громади є необхідним», - зазначив С.Лисенко.

Суддя палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Юрій Чумак наголосив, що звертаючись до суду з позовами такої категорії спорів, прокурори повинні чітко дотримуватися вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та подавати позови від імені держави тільки в тих випадках, коли відповідний орган державної влади, до компетенції якого належить захист майнових прав держави, об’єктивно не може здійснити свої повноваження. Якщо порушення прав держави виявлено у процесі прокурорської перевірки, то прокурор спочатку повинен звернутися до органу влади, до компетенції якого належать погодження та розпорядження землями держави або територіальної громади, щоб цей орган усунув виявлені порушення, а в разі неможливості виконання цієї вимоги, прокурор може звернутися до суду. Суди зі свого боку під час розгляду цієї категорії спорів не повинні надавати перевагу прокурору, який захищає інтереси держави, та дотримуватися принципу рівності сторін.

«Потрібно відходити від радянських лекал, коли звернення прокурора до суду майже завжди завершувалося задоволенням позову, а намагатися застосовувати практику ЄСПЛ щодо об’єктивного та неупередженого розгляду справ», - підкреслив суддя.

Також він прокоментував практику Великої Палати Верховного Суду та зазначив, що строк позовної давності за віндикаційними позовами починає спливати з моменту, коли будь-який орган державної влади, у тому числі прокурор, дізнався, що відповідні майнові права держави порушені. Адже позивачем виступає саме держава, яку представляє певний орган державної влади, а не цей орган, як самостійний субʼєкт цивільних правовідносин.

Належним та ефективним способом захисту інтересів держави у разі вибуття земельних ділянок водного або історико-культурного фонду з її власності є вимога про усунення перешкод у користуванні зазначеними землями, тобто негаторний позов, а щодо земель лісового фонду та іншого нерухомого майна – вимога щодо його повернення у державну власність, тобто віндикаційний позов.

Заступник голови Комітету НААУ з питань аграрного, земельного та довкілевого права Дмитро Навроцький звернув увагу на неоднозначну практику судів першої та апеляційної інстанцій під час вирішення питання про наявність у прокурора підстав на подання позову. Досить часто свої обовʼязки, передбачені статтею 23 З акону України «Про прокуратури» щодо повідомлення особи, в інтересах якої подається позов, органами прокуратури не виконуються або виконуються одночасно із поданням позову.

Окремо адвокат виділив способи захисту прав на землю лісового та водного фонду. Він зазначив, що стосовно земель лісового фонду сформувалася стала судова практика і такі землі підлягають витребуванню на користь держави. Однак органи прокуратури досить часто звертаються до суду у такій категорії справ із негаторним позовом, уникаючи строків позовної давності.

Заступниця голови Комітету НААУ з питань аграрного, земельного та довкілевого права Софія Шутяк наголосила на тому, що складність справ щодо захисту прав на землю обумовлена тим, що земля є територіальною основою для реалізації різноманітних екосистемних функцій, а не лише об'єктом нерухомості.

Вона нагадала, що Директива 2007/2/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 14 березня 2007 року про створення інфраструктури просторової інформації в Європейському Співтоваристві  (INSPIRE) встановлює загальні правила, спрямовані на створення Інфраструктури просторової інформації в Європейському Співтоваристві для цілей екологічної політики Співтовариства, а також політики або діяльності, яка може мати вплив на навколишнє середовище. Україна на виконання цієї директиви прийняла Закон України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних», яким визначила 34 набори даних, що повинні характеризувати земельну ділянку. Українське законодавство було і залишається прогресивним щодо охорони земель, адже Порядок ведення держгеокадастру, який має 64 додатки, передбачає характеристику земельних ділянок, у першу чергу, як територій із притаманними їм екосистемами (природними), функціями (соціальними, історичними, культурними тощо) і правильне планування та узгодження усіх функцій. Тобто первинно є територія, яка обмежена та обтяжена певними соціально важливими функціями.

«Земельна ділянка – це вже об'єкт нерухомості, тобто товар на ринку, майно, що можна використовувати, але тільки певним чином і за певних умов. Якщо відбулися порушення на важливому етапі розроблення проекту землеустрою, що передує моменту реєстрації права на ділянку, та не враховано статус земель (природні функції), можуть виникати спори та втрата ресурсів і коштів через невдалі інвестиції. Тому для цієї категорії справ важливо все – підвищення рівня обізнаності щодо управління земельними відносинами на всіх рівнях, формування єдиної практики, врахування даних про земельні відносини та економне ставлення до землі, бо це ресурс, який може закінчуватися, а в першу чергу цей ресурс дає нам їжу та воду. Баланс інтересів, баланс потреб – це те, що важливе для нас та визначальне у контексті попередження та вирішення земельних спорів», - підсумувала адвокат.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.