Заява НААУ щодо рішення КСУ про неконституційність окремих положень антикорупційного законодавства

27 жовтня 2020 року Конституційний Суд України виніс Рішення № 13-р/2020 у справі № 1-24/2020(393/20) за конституційним поданням 47 народних депутатів України від 4 серпня 2020 року щодо конституційності окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» та Кримінального кодексу України.

КСУ визнав неконституційними низку положень Закону України «Про запобігання корупції» з метою забезпечення незалежності судової гілки влади від виконавчої та законодавчої гілок влади. Насамперед мається на увазі право Національного агентства з питань запобігання корупції здійснювати контрольні функції, які мають прямий влив на судову гілку влади, і зокрема на суддів системи судоустрою та КСУ. Також визнана неконституційною стаття 366-1 Кримінального кодексу України.

Дане рішення спровокувало потужну хвилю публічної критики і спекуляцій з боку окремих експертів, активістів, представників політичних сил та органів вищої державної влади, а також міжнародних партнерів. При цьому одразу почалася інформаційна атака із закликом заблокувати виконання рішення КСУ, яка супроводжується дискредитацією як окремих суддів, так і всього Конституційного Суду як інституції.

Подальше нагнітання ситуації довкола цього рішення може мати далекосяжні руйнівні наслідки для конституційних основ Української Держави, насамперед – для принципів верховенства права та поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, кожна з яких є незалежною. Власне, під загрозою може опинитися сама стабільність конституційного ладу та дієвість засад Основного закону.

Вирішення цієї інформаційної та політичної кризової ситуації лежить у юридичній площині – шляхом безумовного виконання Конституції України.

Альтернативою цьому є поширення правового нігілізму, який вразить усі гілки влади та виведе діяльність державних інституцій у позаправове поле, позбавить громадян можливостей захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Боротьба з корупцією є чутливою темою для суспільства, а саме явище -  перешкодою для розвитку багатьох сфер економіки, ефективності державного управління, міжнародного іміджу Української Держави. Втім, така боротьба не може виходити за межі Конституції, бути вищою за її юридичні норми та носити неправовий характер.

Конституційний Суд є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також має інші повноваження відповідно до Конституції України.

Відповідно до закону «Про Конституційний Суд України», КСУ здійснює свою діяльність на засадах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов’язковості ухвалених ним рішень і висновків.

Незалежність і недоторканність судді Конституційного Суду України гарантуються Конституцією і законами України. Профільним законом надано гарантії незалежності суддів КСУ та професійні імунітети. Зокрема, стаття 24 профільного закону забороняє вплив на суддю Конституційного Суду у будь-який спосіб.  Суддю КСУ не може бути притягнуто до відповідальності за голосування у зв’язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків.

Право народних депутатів, інших суб’єктів на конституційне звернення передбачено законодавством, і не може бути криміналізоване або обмежене з будь-яких політичних мотивів, адже є законним інструментом конституційного контролю законодавства. Процедура розгляду конституційних звернень чітко регламентована

Конституцією України встановлено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

За невиконання рішень КСУ передбачена відповідальність, і прецедентів спротиву юридичній силі цих рішень Українська Держава ще не знала.

Адвокатура, як конституційний інститут, що діє з метою надання професійної правничої допомоги, маючи по суті конституційну функцію захисту прав і свобод громадян, закликає до безумовного виконання Конституції всіма органами влади.

Основним законом передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. У разі, якщо Конституційним судом у передбаченому законом порядку визнано невідповідними Конституції окремі положення законодавства, рішення КСУ має бути виконане у повному обсязі і є обов’язковим. Його імплементація не може бути предметом жодних політичних компромісів, тим більше – свідомого блокування.

КСУ не є законотворчим органом і не наділений повноваженнями встановлювати нові норми чи змінювати їх. Статтею 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» чітко встановлено межі повноважень суду при винесенні ним рішень. Зокрема вказано, що КСУ розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) чинних актів (їх окремих положень).

Тому, неконституційні положення будь-якого закону, які визнані у будь-якому рішенні КСУ, мають бути негайно усунені парламентським шляхом. Всі зусилля суб’єктів законодавчої ініціативи, народних депутатів України, законодавчого органу мають бути спрямовані на виправлення «темних плям» у національному законодавстві та відновлення вищої сили конституційних норм. Саме це є проявом поваги до Основного закону, дотримання гарантій прав і свобод громадян, реалізацією принципу верховенства права.