Вибір способу захисту: суддя ВС пояснив, де можуть помилятися позивачі

Позови про визнання договору неукладеним подають, щоб створити преюдицію для іншої справи. Верховний Суд таку конструкцію не підтримує. Там переконані, що аргументи проти стягнення варто заявляти запереченнями в тій справі, де їх розглядають.

Як бачити в цивільній справі більше та будувати сильну правову аргументацію розповів суддя Касаційного цивільного суду Верховного Суду Василь Крат під час вебінару «Юридичне мислення без шаблонів», який 6 листопада організував Молодіжний Комітет НААУ – UNBA NextGen у Луганській області. Модерував зустріч регіональний представник комітету Максим Сібілєв.

За словами В. Крата, такого способу захисту, як визнання договору неукладеним, Цивільний кодекс не передбачає. Велика Палата та КЦС неодноразово вказували на його неналежність. Суддя зауважив, що більшість подібних позовів конструюють заради преюдиції для іншого процесу.

Спікер навів два приклади. В одній справі позивач програв віндикаційний спір, бо набувача майна визнали добросовісним, і тоді звернувся з позовом про недійсність договору. Касаційний суд зазначив, що статус добросовісного набувача вже встановлено. Оспорювати правочин, щоб цей статус знівелювати, означає створювати колізію рішень. В іншій справі відповідач, програючи спір про стягнення позики, ініціював окремий процес про визнання боргу відсутнім. Суд порадив заявляти такі аргументи як заперечення проти стягнення в основній справі.

Щодо ефективності способу захисту В. Крат звернув увагу, що ст. 16 ЦК такої вимоги не містить: вона з’являється на рівні процесуальних кодексів. Матеріальний закон дає обмежене коло підстав для відмови в позові: зловживання правом, сплив позовної давності, відсутність відповідного способу захисту, відсутність порушеного права чи інтересу. На думку судді, захоплення ефективністю подекуди перетворює право на обов’язок. Як приклад він навів підхід, який сформувала судова практика: потерпілий у ДТП, пред’являючи позов до винуватця, має спершу звернутися до страховика (хоча обидва шляхи є його правом).

Вибір способу захисту визначає результат і в спорах про фраудаторні правочини. У 2026 році Велика Палата відступила від висновку, що допускав можливість кваліфікувати фраудаторні правочини за статтями 228 і 234 ЦК. Тому наразі універсального характеру для кваліфікації правочину як вчиненого на шкоду кредитору набула така «формула»: пункт 6 статті 3 ЦК України + статті 13 ЦК України = фраудаторність правочину

Спікер пояснив, що повернення майна боржнику не можна кваліфікувати як реституцію, адже кредитор не був стороною оспорюваного правочину. Тому касаційний суд застосовує п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК — відновлення становища, яке існувало до порушення. За словами В.Крата, фраудаторними визнавали й безоплатні правочини поручителів на користь близьких родичів. «Банальних ситуацій, як-от із договором дарування, практично не залишилося. Тепер ідеться про витонченіші конструкції — купівлю-продаж, іпотеку, непойменовані договори», — зауважив суддя.

Більше про ці теми — у публікаціях «Неефективність способу захисту порушеного права як підстава для відмови в позові» та «Фраудаторність: ВС розмежував корпоративні акти і правочини».

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.