Правова визначеність у розмінуванні: адвокати, оператори і держава шукають спільну мову

У гуманітарному розмінуванні сформувався масив технічних процедур, стандартів і документів. Але для правоохоронної та судової практики ця галузь залишається новою. Як забезпечити правову визначеність і спільний підхід до оцінки виконаних робіт?

Відповідь на практичні питання шукали практикуючі адвокати, вчені, представники бізнесу та профільного міністерства під час круглого столу «Особливості правозастосовчої практики в галузі протимінної діяльності», проведеного 8 червня 2026 року за ініціативи Комітету НААУ з питань адвокатської практики.

Заступник голови Комітету Володимир Мартиненко наголосив, що результатом заходу мають стати матеріали, які можна застосовувати на практиці. «Відсутність чіткого регулювання правових і організаційних засад протимінної діяльності в Україні ставить перед законодавцем і правозастосовниками завдання шукати відповіді на цілу низку супутніх питань. Йдеться, зокрема, про величезні забруднені території — площі у кілька тисяч гектарів. Для розуміння - по різним оцінкам від 138 тис до 175 тис. станом на цей момент», – відзначив він. За його словами, сфері потрібні законодавчі доопрацювання і спільна робота адвокатської спільноти, операторів протимінної діяльності, споживачів послуг та державних інституцій.

Потенціал і напрацювання у сфері гуманітарного розмінування мають бути належно оформлені у правову рамку. На це звернув увагу заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства Ігор Безкаравайний. За його словами, робота в полі здійснюється за стандартами, регламентами й операційними процедурами, однак цю рамку потрібно створювати й адаптувати до викликів, які має Україна.

Суть проблеми до обговорення сформулював член Наглядової ради Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого Михайло Ісаков. «Сьогодні Україна фактично формує нову практику на стику кримінального права, міжнародного гуманітарного права і технічних стандартів, – зауважив він. – Водночас правозастосування нормативних актів може створювати ризик надмірної криміналізації професійного процесу розмінування».

Він підкреслив, що військове, оперативне і гуманітарне розмінування є різними правовими інститутами. Гуманітарне розмінування вчений охарактеризував як «діяльність господарського характеру, яку здійснюють сертифіковані оператори протимінної діяльності з метою повного вивільнення територій для безпечного соціально-економічного та аграрного використання». Це не одна дія, а технологічний ланцюг: нетехнічне обстеження, технічне обстеження, очищення, маркування і зовнішній контроль якості.

Також спікер звернув увагу на процес вивільнення територій. За його словами, неможливо оминути нетехнічне й технічне обстеження та перейти одразу до очищення і контролю якості. Тому витрати оператора на такі обстеження є обґрунтованими навіть тоді, коли за їх результатами не було знайдено або підірвано жодної міни: такі роботи підтверджують послугу безпеки.

М.Ісаков поставив питання, чи може сам факт оброблення земельної ділянки, внесеної до реєстру забруднених або ймовірно забруднених територій, змінювати її статус. Відповідь ученого була однозначною: ні оброблення, ні засіяне поле, ні зібраний урожай, ні довідка від підприємства чи фермера не є підставою для виключення ділянки з реєстру без встановленого законом комплексу заходів протимінної діяльності.

Про різницю між побутовим і юридико-технічним розумінням розмінування говорив і представник одного з операторів протимінної діяльності Валерій Дема. За його словами, оператори та зовнішні суб’єкти часто не розуміють один одного на рівні понятійного апарату. Побутове уявлення про розмінування як фізичний пошук і вилучення мін, а також уявлення, що оброблена земля автоматично є безпечною, не відповідають процесам гуманітарного розмінування, передбаченим державним стандартом.

Він навів приклад, коли територія за даними системи є забрудненою, але фактично обробляється. У такій ситуації оператор не може просто підтвердити безпечність ділянки без процедурної перевірки. Якщо він видасть гарантію без перевірки, а згодом станеться підрив, у правоохоронців виникатимуть питання до оператора. Якщо ж оператор проводить обстеження обробленого поля, може виникнути інше питання — що він робив на полі, яке вже обробляється.

У звʼязку із цим адвокат Сергій Мітюрін звернув увагу на використання словосполучення «фіктивне розмінування». За його словами, це поняття стало одним із ключових у спорах навколо гуманітарного розмінування, хоча його зміст не є зрозумілим. Він навів приклад, коли вирок щодо фермера, який визнав вину після угоди (у вироку зазначено, що фермер визнав: підписуючи акт, він знав про «фіктивне розмінування»), може надалі використовуватися у спорі з оператором, хоча цей вирок не встановлює винуватість оператора чи його посадових осіб.

Серед можливих напрямів удосконалення завідувач кафедри криміналістики НЮУ ім. Ярослава Мудрого Віктор Шевчук назвав доопрацювання законопроєкту від 15.04.2026 №15108-1, внесення змін до Кримінального кодексу та КПК, закріплення спеціальних норм щодо огляду місця події у зонах мінної небезпеки, запровадження нового виду судової експертизи та компенсаційного механізму для цивільних жертв мін.

Завідувач кафедри кримінального права НЮУ ім. Ярослава Мудрого Руслан Орловський зазначив, що протимінна діяльність у цьому контексті є господарською діяльністю. «Одні суб’єкти виконують певну роботу або надають певну послугу, інші — сплачують за це кошти, – пояснив він. – А там, де є люди і гроші, зазвичай виникають і порушення, і зловживання, у тому числі кримінально карані». Вчений нагадав, що з погляду кримінального права, підставою відповідальності є склад кримінального правопорушення, а ключовою для юридичної оцінки є об’єктивна сторона діяння, протиправність якої потрібно доводити.

«Для Комітету важливо, щоб ця дискусія не завершилася самим фактом проведення круглого столу. Порушені питання мають бути опрацьовані далі — у форматі пропозицій до законодавства, підходів до правозастосування та практичних механізмів, які допоможуть уникати різного тлумачення одних і тих самих процедур, – прокоментував підсумки заходу голова Комітету НААУ з питань адвокатської практики Богдан Кушнір. – Адже адвокатура може бути тим професійним майданчиком, де позиції операторів, державних органів, науковців і правників перетворюються на зрозумілі правові рішення. Тож завдання — довести цю роботу до результату, який матиме значення не лише для окремих спорів чи проваджень, а для формування сталої практики у сфері протимінної діяльності».

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.