Спільна опіка після розлучення: дискусія у ВР за участі адвокатів

Дитина має право на контакт з батьками, які проживають окремо, та виховання обома. Тож законодавчі ініціативи повинні сприяти побудові такої моделі спільної батьківської опіки, яка центрує увагу саме на дитині та її найкращих інтересах. При цьому використання дитини як інструменту задоволення забаганок дорослих чи протистоянь між ними, має бути унеможливлено.

Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики організував і провів 3 березня засіданні робочої групи щодо участі батьків у вихованні дитини, під час якого народні депутати, правозахисники, представники громадських організацій та адвокати висловили думки щодо доцільності змін, запропонованих проектами законів:

• №12123 від 15.10.2024 «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо спільної опіки батьків над дітьми»;
• №12132 від 17.10.2024 «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо запровадження моделі спільної батьківської опіки батьків над дитиною після розлучень як основної».

Голова Комітету НААУ з питань цивільного права та процесу Олег Простибоженко звернув увагу на недоцільність надання органом опіки та піклування висновку по справах, які вирішуються судом. Це має наслідком затягування розгляду справ, фактичної підміни суду органом опіки та піклування (зважаючи на фактичне дублювання ними виконуваних функцій), а також спричиняє корупційні ризики.

Він наголосив на необхідності зміни існуючої парадигми на дитиноцентричну: дитина має бути у фокусі уваги батьків, суду, органу опіки та піклування і т.д., а ці особи мають «крутитися» навколо дитини. На практиці, зокрема, це має проявлятися у забороні односторонньої зміни навчального закладу дитини одним з батьків, самочинної зміни місця проживання дитини тощо.

«Необхідно одночасно вирішувати питання визначення місця проживання дитини та встановлення графіка спілкування другого з батьків із дитиною. Такий підхід дозволить уникнути тривалих судових спорів і сприятиме забезпеченню найкращих інтересів дитини. Крім того, почергове проживання дитини з кожним із батьків може реалізовуватися не шляхом зміни місця проживання самої дитини, а шляхом почергової зміни батьків у житлі дитини», — наголосив О.Простибоженко.

На його думку,  доволі слушною є пропозиція щодо забезпечення позову шляхом встановлення місця проживання дитини і графіку спілкування, а також заборона зміни закладу освіти дитини. Окрему увагу він звернув на необхідність посилення відповідальності за невиконання рішення суду, яке стосується питань батьківської відповідальності.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Про це зауважила голова Комітету НААУ з питань сімейного права Лариса Гретченко. Сімейні відносини характеризуються множинністю та різноманіттям, що унеможливлює приведення кожної окремої ситуації до загального правила. Крім судового захисту важливо законодавчо удосконалити механізми договірного врегулювання спорів за участі дітей чи стосовно їх інтересів,  медіації як альтернативного способу врегулювання сімейних спорів та закріпити гарантії їх практичної реалізації.

За словами Л. Гретченко, циклічність сімейного спору може мати безперервний характер: нерідко після завершення судового процесу щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків одразу подається позов про його зміну або виникає ризик самочинної зміни місця проживання дитини іншим із батьків. Визначені рішенням органу опіки та піклування чи суду способи участі одного з батьків у вихованні дитини та встановлений графік спілкування часто зазнають перешкод у виконанні, що зумовлює необхідність повторного звернення до суду з вимогою про їх усунення. Довготривалі судові процеси та конфліктна поведінка батьків у межах сімейного спору створюють ризик формування у дитини синдрому відчуження щодо того з батьків, хто проживає окремо, що розглядається як прояв психологічного насильства.

«Розлучення батьків є чинником, що може зумовити виникнення складних життєвих обставин і негативно впливає на життя, стан здоров’я та розвиток дитини. Законодавство має бути орієнтоване не лише на ухвалення рішень щодо участі батьків у вихованні дитини після розлучення, а й на забезпечення її  супроводу та підтримки під час тривалого вирішення сімейного спору, — зазначила Л.Гретченко. — Нагальним є напрацювання спеціальних законодавчих положень щодо права дитини на представництво її інтересів незалежним адвокатом, а також на доступ до психологічної допомоги за відсутності згоди батьків — як гарантій належної охорони дитинства з боку держави. Такий підхід потребує не фрагментарних змін до Сімейного кодексу України, а системних змін до законодавства про охорону дитинства, соціальні послуги, виконавче провадження та низки інших нормативно-правових актів».

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.