Захист під час обрання запобіжних заходів: гарантії чи формальність?

Право на захист у кримінальному процесі має забезпечувати реальну рівність сторін, особливо під час обрання запобіжних заходів. Однак перевантаження судів і формальний підхід до участі захисника часто зводять гарантії до декларації.

Ці проблеми стали предметом обговорення під час круглого столу «Ефективність права на захист при застосуванні запобіжних заходів: гарантії, виклики та шляхи забезпечення», який відбувся 12 вересня. Захід, який організував Комітет НААУ з питань захисту прав людини, зібрав суддів, адвокатів, правозахисників, експертів.

Ключові перешкоди, що ускладнюють повноцінну реалізацію права на захист під час обрання запобіжного заходу, окреслив член Комітету Богдан Глядик. Він зауважив, що це право має втілюватися як комплексна система гарантій, а саме:

• можливість залучення захисника з моменту фактичного затримання особи;
• належне повідомлення про підозру та про підстави звернення прокурора до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу;
• забезпечення захиснику належного доступу до матеріалів, якими обґрунтовується клопотання, а також достатнього часу для їх аналізу та підготовки до захисту;
• можливість підготовки й подання заперечень, долучення доказів і повноцінної участі у судовому засіданні.

Крім того, важливим елементом залишається публічний та справедливий розгляд питання обмеження особистої свободи.

Разом з тим, утілення гарантій стикається з низкою труднощів. Основними Б.Глядик назвав хронічну нестачу часу для належної підготовки, обмеження доступу до матеріалів, а також відсутність належної співпраці між захисниками за договором та за призначенням.

У звʼязку із цим його колега по Комітету Роман Гайдай звернув увагу на практику одночасного подання прокурорами клопотання про обрання запобіжного заходу та винесення постанови про залучення адвоката за призначенням, навіть у тих випадках, коли достеменно відомо, що підозрюваний вже має захисника за договором. У таких випадках захисник за договором часто не отримує повідомлення про розгляд клопотання й фактично відсторонюється від участі в критично важливій процесуальній дії. Захисник за призначенням намагається з’ясувати, чи є у клієнта обраний захисник, і знайти його контакти для узгодження правової позиції, проте очевидно, що така ситуація суперечить самому принципу ефективного захисту.

Продовжуючи дискусію, адвокат Сергій Бойко наголосив на необхідності конкретизації повноважень із залучення адвоката за призначенням. На його думку, саме прокурор і слідчий суддя зобов’язані перевіряти, чи є реальна потреба у такому залученні, і чи дійсно відсутня можливість участі захисника за договором. Адже центри безоплатної правничої допомоги об’єктивно не мають інформації щодо наявності у підозрюваного адвоката за договором, а тому не можуть самостійно оцінити доцільність призначення захисника.  У випадках, коли існує ризик «дублювання» захисту, необхідно звертатися до центрів із адвокатськими запитами. Також ефективними можуть бути превентивні повідомлення до центрів БПД, що конкретна особа має захисника і не потребує залучення захисника, послуги якого оплачуються за рахунок державного бюджету.

До обговорення долучився адвокат Андрій Доманський, який звернув увагу на ситуацію, коли адвоката системи БПД призначають для безперервної участі в усіх процесуальних діях, попри наявність у підозрюваного захисників за договором. Це не лише підмінює волю самого клієнта у виборі захисника, а й створює своєрідний механізм тиску: адвокат за призначенням змушений відвідувати всі засідання під загрозою відповідальності за відмову, тоді як реальний захист інтересів особи відходить на другий план.

Окремо адвокат зупинився на нестачі часу для ознайомлення з матеріалами справи. Він навів приклад із власної практики у Вищому антикорупційному суді, коли, виконуючи функції захисника підозрюваного при розгляді питання про обрання запобіжного заходу, отримав від слідчого судді лише 40 хвилин для ознайомлення з 18 томами кримінального провадження. Мотивація суду зводилася до того, що адвокат, як професіонал своєї справи, начебто здатен опрацювати такий обсяг у відведений час. Проте подібна аргументація виглядає щонайменше сумнівною, адже позбавляє захисника реальної можливості якісно підготуватися до судового засідання, а відтак і підозрюваного – дієвого захисту.

На нормативних вимогах до адвокатів, залучених до окремих процесуальних дій, акцентував увагу директор Координаційного центру з надання правничої допомоги Олександр Баранов. Він нагадав, що відповідно до Правил адвокатської етики такий захисник зобов’язаний узгодити правову позицію з основним адвокатом, а у випадку, коли це зробити неможливо, подати клопотання про відмову від здійснення захисту, що є важливим елементом дотримання найвищих стандартів співпраці адвокатів та прояву поваги один до одного.

Водночас О.Баранов звернув увагу, що центри БПД не мають повноважень впливати на ситуації, коли прокурор або слідчий суддя направляє їм рішення про призначення захисника підозрюваному, який уже має адвоката. У таких випадках центр зобов’язаний виконати ухвалу суду, навіть якщо очевидно, що залучення додаткового адвоката є надлишковим та суперечить інтересам клієнта. Таким чином, перевіряти доцільність залучення захисника за призначенням мають саме прокурор й слідчий суддя.

Цю тезу підтримала й в.о. директора Північного міжрегіонального центру з надання БПД Марина Лукіянова, звернувши увагу на ще одну серйозну проблему. Останнім часом у рішеннях про призначення захисника органи слідства чи суду не лише зобов’язують представників центрів БПД забезпечувати безперервну участь адвоката у процесуальних діях, а й попереджають про кримінальну відповідальність у разі неналежного виконання цього обов’язку. У результаті створюється парадоксальна ситуація: керівники регіональних центрів, замість того щоб виконувати свої професійні функції з організації роботи, змушені брати участь у допитах і фактично захищати самих себе у кримінальних провадженнях, які порушуються проти них. Зараз зафіксовано декілька випадків відкриття кримінальних проваджень щодо керівників центрів БПД. Це створює небезпечний прецедент: замість того щоб гарантувати право людини на захист, система сама опиняється під тиском.

Суддя Шевченківського районного суду міста Києва Олена Чайка розкрила практичні труднощі, які виникають у процесі розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу безпосередньо після затримання особи. За її словами, стандартом має бути максимальне сприяння з боку слідчого судді у забезпеченні права на захист, адже саме в цей момент для підозрюваного критично важливо отримати кваліфіковану правову допомогу. Втім, законодавчо відведеного часу на розгляд таких клопотань недостатньо. На практиці жодна особа не доставляється до суду впродовж перших годин після затримання, і це автоматично скорочує час, який суддя може виділити захисникам і собі для підготовки і аналізу матеріалів справи.

Окремо суддя зупинилася на ситуаціях залучення адвоката БПД. Слідчий суддя має використати всі можливі засоби, щоб з’ясувати, чи є у затриманого обраний захисник, чи здатний він оперативно прибути до суду, а якщо ні – чи існує інший адвокат, з яким можна налагодити зв’язок. Лише після з’ясування цих обставин можливо забезпечити реальну, а не формальну участь захисника у процесуальних діях.

Наприкінці заходу представник Омбудсмана Андрій Овсієнко підкреслив ключове значення комунікації та взаємодії між усіма учасниками правосуддя. На його переконання, лише через відкритий діалог і чесне обговорення наявних проблем можливо знайти ефективні шляхи їх подолання.

Дискусія засвідчила: проблема забезпечення права на захист при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу залишається багатогранною та потребує системного реагування. У центрі уваги має залишатися не формальне виконання процесуальних вимог, а реальне забезпечення реалізації права на захист. Саме у цьому полягає справжнє втілення принципу верховенства права, без якого неможливо говорити про справедливе правосуддя.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.