Можливості та переваги альтернативного врегулювання господарських спорів

Головна цитата

«Зважаючи на те, що кожен спір є унікальним, сторони сьогодні мають можливість самостійно обрати той чи інший альтернативний спосіб врегулювання спору, передбачений господарським процесуальним законодавством, який допоможе їм знайти оптимальне рішення, що врахує специфіку їхніх відносин», - адвокат Н. Ковалко

Публікація

Можливості та переваги альтернативного врегулювання господарських спорів

17:23 Пт 24.01.25 Автор : Вісник НААУ 1700 Переглядів Версія для друку

Головним завданням господарського судочинства є своєчасне вирішення спорів у межах розумних строків, що є гарантією справедливого суду та важливою складовою реалізації права на доступ до правосуддя. Однак недостатня кількість кадрів у судовій системі залишається однією з основних причин недотримання цих строків, ситуація з чим значно загострилася після початку повномасштабної військової агресії зі сторони російської федерації.

Незважаючи на вже існуючий багаторічний кадровий дефіцит, чисельність суддів місцевих господарських судів у 2023 році зменшилася на 5,4 %, до 453 штатних одиниць із 479 у 2022 році. В апеляційному порядку господарські справи в 2023 році розглядали 120 суддів, кількість яких зменшилася на 15,5 % зі 142 у 2022 році. Щодо Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду, то чисельність суддів, які фактично розглядали справи у 2023 році, зменшилася на 8,8 %, до 31 особи із 34 у 2022 році Водночас середній рівень навантаження на одного суддю місцевого господарського суду у 2023 році становив 520 звернень (у 2022 році — 359 звернень), апеляційного господарського суду — 435 звернень (у 2022 році — 268 звернень), Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду — 344 звернення (у 2022 році — 256 звернень).

Такі реалії сьогодення в системі правосуддя та прогресуюче зростання кількості спорів між учасниками господарських правовідносин зумовлюють необхідність пошуку альтернатив традиційному судовому розгляду справи.

При цьому варто відзначити, що відповідно до пункту 2 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами. Одним із можливих способів такого сприяння може бути проведення процедури врегулювання спору за участю судді, яка була запроваджена наприкінці 2017 року з набуттям чинності Законом України від 03102017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Процедура врегулювання спору за участю судді в господарському судочинстві регулюється положеннями глави 4 розділу ІІІ ГПК Так, відповідно до ст. 186 ГПК врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті ГПК визначено випадки, коли проведення цієї процедури не допускається, зокрема у спорах (справах):

1) про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

3) у випадку вступу в справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Згідно зі ст. 187 ГПК про проведення процедури врегулювання спору за участю судді суд постановляє ухвалу, якою одночасно зупиняє провадження у справі. Строк проведення цієї процедури не може перевищувати 30 днів з дня постановлення ухвали про її проведення. При цьому важливо зазначити, що цей строк продовженню не підлягає. У разі недосягнення сторонами мирного врегулювання спору повторне проведення цієї процедури не допускається, а справа передається на розгляд іншому судді, визначеному в порядку, установленому ст. 32 ГПК.

Формами проведення врегулювання спору за участю судді є наради, які можуть бути спільними, що проводяться за участю всіх сторін, їхніх представників і судді, та (або) закритими, що проводяться за ініціативою судді з кожною зі сторін окремо. Ключовим аспектом проведення цієї процедури є те, що інформація, отримана будь-якою зі сторін, а також суддею під час проведення врегулювання спору, є конфіденційною, що унеможливлює в подальшому розголошувати таку інформацію без отримання відповідної згоди на це. Такий підхід забезпечує довіру між учасниками процесу і стимулює їх відкрито обговорювати свої позиції задля пошуку більш ефективного вирішення спору.

Результатом досягнення домовленостей сторонами під час врегулювання спору за участю судді може бути:

— укладення сторонами мирової угоди та звернення до суду із заявою про її затвердження;

— звернення позивача до суду із заявою про залишення позовної заяви без розгляду або в разі відмови позивача від позову;

— визнання позову відповідачем.

Судова практика свідчить, що сторони найчастіше оформлюють свої домовленості шляхом укладення мирової угоди. Наприклад, у справі № 916/2396/22 ФОП звернувся до суду з позовною заявою до іншого ФОП про стягнення заборгованості в розмірі 43951,38 грн, зокрема: заборгованості за користування об’єктом суборенди в розмірі 10000,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 780,00 грн, пені в розмірі 613,02 грн, 3 % річних у розмірі 58,36 грн, штрафних санкцій відповідно до положень договору в розмірі 12500,00 гривні. Позивач обґрунтовував свої вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору суборенди, а саме: несплатою орендної плати. Пізніше сторони звернулися до суду з обопільними заявами про проведення у справі врегулювання спору за участю судді, результатом якого стало затвердження мирової угоди. Відповідно до умов мирової угоди сторони домовилися, що заявлені позовні вимоги позивача до відповідача задовольняються в остаточній сумі 30000,00 грн, що складається зі 12500,00 грн та 17500,00 грн штрафних санкцій відповідно до положень договору суборенди. Крім того, сторони погодили, що відповідач сплачує позивачу 50 % оплачуваного ним судового збору.

У справі № 910/15549/23 результатом звернення до процедури врегулювання спору за участю судді також стало укладення сторонами мирової угоди та звернення до суду із заявою про її затвердження. Передувало цьому звернення акціонерного товариства до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення суми грошових коштів у розмірі 24000000,00 грн. Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов’язання за договором безпроцентної поворотної позики в частині повного та своєчасного повернення коштів. У цій справі ініціатором проведення врегулювання спору за участю судді виступив відповідач, який отримав підтримку з боку позивача. Згідно з умовами мирової угоди, укладеної між сторонами, відповідач повністю визнав наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 24000000,00 грн Водночас з метою мирного врегулювання спору сторони домовилися, що відповідач сплачуватиме суму боргу протягом 24 календарних місяців.

Безумовно, врегулювання спору за участю судді не є універсальним рішенням і в деяких випадках сторонам потрібен інший альтернативний підхід для досягнення взаємовигідних домовленостей. Зокрема, так сталося у справі № 916/647/21, яка розглядалася неодноразово різними судовими інстанціями впродовж майже 4 років. Коли справа дійшла до Верховного Суду, останній скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи сторони подали спільну заяву про врегулювання спору за участю судді, але досягти згоди під час цієї процедури їм не вдалося. Урешті-решт, коли справа була передана вже на розгляд до суду апеляційної інстанції, сторони вирішили спробувати врегулювати спір за допомогою медіації. За результатами медіації представники сторін подали заяву про відмову від позову, у якій просили визнати рішення суду першої інстанції нечинним, закрити провадження у справі та вирішити питання щодо повернення судового збору.

У контексті можливості звернення сторін до процедури медіації варто відзначити, що у 2021 році було прийнято Закон України від 16112021 № 1875-IX «Про медіацію», яким визначено, що медіація може бути проведена до звернення до суду, під час судового провадження або під час виконання рішення суду. Відповідне право сторін примиритися на будь-якій стадії судового процесу, зокрема шляхом медіації, визначено також у процесуальному законодавстві (ч 7 ст. 46 ГПК). Зі свого боку суд у підготовчому засіданні має з’ясувати, чи бажають сторони провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації та в разі згоди останніх оголосити перерву (п. 2 ч. 2 ст. 182, п. 5 ч. 5 ст. 183 ГПК). Якщо ж сторони домовилися звернутися до медіації вже після відкриття розгляду справи по суті, вони мають подати до суду клопотання про зупинення провадження у справі у зв’язку з проведенням медіації (п. 3-1 ч. 1 ст. 227 ГПК).

Принципова відмінність між процедурою врегулювання спору за участю судді та медіацією полягає в тому, що в останній посередником між сторонами є медіатор, якого сторони обирають самостійно за взаємною згодою. Крім того, медіація є більш гнучким процесом, оскільки сторони самі визначають зручний час та місце проведення медіації. І, найголовніше, за результатами медіації сторони самі обирають, яке рішення в їхньому випадку буде для них прийнятним. Такий підхід сприяє виробленню значно більшої кількості можливих варіантів урегулювання спору, дозволяє досягнути домовленостей у коротші строки та зберегти ділові відносини.

Так, у справі № 908/532/23 Комунальне некомерційне підприємство звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю про зобов’язання поставити та передати у власність позивача дизельне паливо в кількості 5400 літрів, стягнення з відповідача 0,1 % пені від вартості товару за кожен день прострочення в сумі 6305,28 грн та штрафу у розмірі 7 % від вартості товару в розмірі 13793,22 грн. Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором, згідно з умовами якого він зобов’язувався поставити 5400 літрів дизельного палива за ціною 36,49 грн за 1 літр на загальну суму 197046,00 грн. Однак у цій справі були форс-мажорні обставини, зокрема, військова агресія російської федерації та захоплення місць зберігання дизельного палива у Луганській області, через що були втрачені належні позивачу 5400 літрів дизельного палива. З метою мирного врегулювання спору сторонами було подано клопотання про зупинення провадження у справі строком на 15 днів для проведення медіації, за результатами якої вони уклали мирову угоду. Відповідно до умов цієї угоди сторони домовилися, що відповідач відшкодує в грошовій формі вартість 5400 літрів дизельного палива в сумі 197046,00 грн. Інші ж заявлені позивачем вимоги залишаються без задоволення.

Таким чином, зважаючи на те, що кожен спір є унікальним, сторони сьогодні мають можливість самостійно обрати той чи інший альтернативний спосіб врегулювання спору, передбачений господарським процесуальним законодавством, який допоможе їм знайти оптимальне рішення, що врахує специфіку їхніх відносин. Наприклад, звернення до процедури врегулювання спору за участю судді буде доцільним у тих випадках, коли між сторонами відсутня ескалація конфлікту і збережена можливість вести конструктивний діалог. Якщо ж між сторонами існує прогресуюче загострення протиріч та зростання емоційної напруги, що, відповідно, потребує більше часу для налагодження комунікації, слід розглянути можливість звернення до медіації, максимальний строк проведення якої становить 90 днів з дня постановлення відповідної ухвали судом.

Судді зі свого боку повинні активно сприяти сторонам у примиренні та досягненні взаємовигідних угод. Це дозволяє не лише уникнути тривалих судових розглядів, але також є критично важливим для забезпечення ефективного здійснення правосуддя в Україні та належного функціонування судової влади. Підтримка мирних шляхів урегулювання спорів допомагає також зберегти ділові відносини між учасниками господарських правовідносин, стабільність яких в умовах війни є особливо цінною для функціонування ключових секторів економіки.

ВІСНИК НААУ № 12 (107)