Установлення факту статусу військовослужбовця як надавача соціальних послуг

Як встановити факт, що має юридичне значення, коли мобілізований до Збройних Сил України, який проходить військову службу, є єдиною особою, зайнятою постійним доглядом за родичами, що його потребують? Ця проблема є актуальною, оскільки має важливе значення, бо потребує з’ясування, в порядку якого судочинства має бути вирішено спір так, щоб це сприяло належному способу захисту порушеного права заявника.

Відповідно до абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані: особи, зайняті постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я потребує постійного догляду, в разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Згідно з  п.п. «г» п.  2 ч.  4 ст.  26 Закону України «Про військовий обов’язок та  військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільнюються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причин, зокрема, як: необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії потребує постійного догляду, в разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав або законних інтересів інших осіб. У разі останнього між цими особами виникає спір про право.

Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, зазначений у ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, однак не є вичерпним.

Частинами 1 і 2 ст. 315 ЦПК передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім’ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх установлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов:

— згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

— чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення; — заявник не  має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

— установлення факту не пов’язується з подальшим вирішенням спору про право.

Визначаючи, чи пов’язується з установлення зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов’язків, суд застосовує положення ст. 1 Цивільного кодексу України. За змістом ч. 1 ст. 1 ЦК цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Спори, що виникають за участю фізичних осіб у публічно-правових відносинах, підлягають вирішенню у  порядку цивільного судочинства виключно у  тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Відповідно у  порядку цивільного судочинства, за  загальним правилом, не  підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в  порядку цивільного судочинства.

Порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом № 2671-VIII, Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 р. № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на  професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 р. № 1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 р. № 859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 р. № 587.

Зазначені нормативно-правові акти визначають порядок і підстави отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.

Відповідно до пунктів 10, 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» від 17.01.2019 р. № 2671-VIII отримувачі соціальних послуг — особи / сім’ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги; складні життєві обставини — обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров’я та розвиток особи, функціонування сім’ї, які особа / сім’я не може подолати самостійно. Чинниками, що зумовлюють складні життєві обставини, зокрема, визнаються похилий вік особи, часткова або  повна втрата рухової активності, пам’яті, невиліковні хвороби, хвороби, що потребують тривалого лікування.

За змістом пунктів 6, 14 ч. 1 ст. 1 Закону № 2671-VIII надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг (автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи, призначеної для  збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону № 2671-VIII фізичні особи, які надають соціальні послуги з  догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг із числа членів своєї сім’ї, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права й обов’язки та є: особами з інвалідністю I групи; дітьми з інвалідністю; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або  хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 2671-VIII до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать:

1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення;

2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;

3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об’єднаних територіальних громад.

За ч. 4 ст. 11 Закону № 2671-VIII до повноважень районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад міст обласного значення, рад об’єднаних територіальних громад належать, серед іншого, визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці / територіальної громади у соціальних послугах, у тому числі із залученням надавачів соціальних послуг недержавного сектору, оприлюднення відповідних результатів; інформування населення про перелік соціальних послуг, їх зміст і порядок надання у формі, доступній для сприйняття особами з будь-яким видом порушення здоров’я; здійснення заходів для  виявлення вразливих груп населення та  осіб / сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах; забезпечення за результатами оцінювання потреб особи / сім’ї надання базових соціальних послуг особам / сім’ям відповідно до їхніх потреб, вжиття заходів із надання інших соціальних послуг таким особам / сім’ям шляхом створення мережі надавачів соціальних послуг державного / комунального сектору та/або залучення надавачів соціальних послуг недержавного сектору (шляхом соціального замовлення, державно-приватного партнерства, конкурсу соціальних проєктів, соціальних програм тощо), та/або на умовах договору з уповноваженими органами, передбаченими пунктами 2 і 3 ч. 1 цієї статті; забезпечення ведення Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг на місцевому рівні.

Догляд вдома, денний догляд є базовою соціальною послугою, для отримання якої особа або її представник має звернутись із заявою про надання соціальної послуги за місцем свого проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у  містах Києві та  Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об’єднаної територіальної громади, який після оцінювання потреби особи / сім’ї у соціальних послугах приймає рішення про надання чи відмову в наданні соціальних послуг, яке може бути оскаржено до суду (п. 1 ч. 6 ст. 16, ч. 1 ст. 19, ст. 20, ч.1 і 4 ст. 21 Закону № 2671-VIII).

Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 13 Закону № 2671-VIII соціальні послуги — дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб / сімей, які в них перебувають. Особі / сім’ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.

Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (ч. 7 ст. 13 Закону № 2671-VIII).

Відповідно до ч. 6 ст. 15 Закону № 2671-VIII формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг.

Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та  отримувачів соціальних послуг затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2021 р. № 99. Згідно з положеннями Порядку № 99 за заявою надавача соціальних послуг у розділі «Надавачі соціальних послуг — фізичні особи» мають бути внесені відомості про надавачів соціальних послуг, які мають право на  отримання витягу з  цього Реєстру (пункти 32, 35, 36, 41).

Таким чином, для засвідчення відповідного статусу надавач та отримувач соціальних послуг можуть отримати витяг із Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який призначений для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг, визначених законодавством.

Згідно з  положеннями ст.  19 Закону №  2671-VIII підставою для  розгляду питання надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів є подання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об’єднаної територіальної громади за місцем проживання / перебування особи: заяви особи або її законного представника про надання соціальних послуг; звернення, повідомлення інших осіб в інтересах осіб / сімей, які потребують соціальних послуг.

За п. 25 Порядку № 587 для отримання соціальних послуг особа, яка потребує соціальних послуг (далі — особа), подає уповноваженому органу за своїм задекларованим / зареєстрованим місцем проживання (перебування) заяву про надання соціальних послуг (далі  — заява) у  письмовій або  електронній формі, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики, разом із документами, зазначеними в п. 28 цього Порядку.

Відповідно до п. 36 Порядку № 587 після отримання інформації за результатами запиту чи шляхом доступу до даних державних електронних інформаційних ресурсів уповноважений орган протягом десяти робочих днів із дня одержання заяви відповідно до отриманих документів (даних) та з урахуванням результатів оцінювання потреб особи / сім’ї у соціальних послугах приймає рішення про надання чи відмову в наданні соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів, що видається за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Про прийняте рішення особа, її законний представник, уповноважена особа органу опіки та піклування інформується уповноваженим органом не пізніше ніж через три робочих дні з  дати його прийняття шляхом надання (надсилання) повідомлення про надання / відмову в наданні соціальних послуг у паперовій або електронній формі (п. 37 Порядку № 587). Таким чином, чинним законодавством визначений позасудовий порядок установлення статусу надавача соціальних послуг.

Положенням про Єдиний державний вебпортал електронних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 р. № 1137, визначено, що Портал Дія призначений для реалізації права кожного на доступ до електронних послуг та інформації про адміністративні й інші публічні послуги, звернення до органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (у тому числі відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 р. № 393/96-ВР), отримання інформації з національних електронних інформаційних ресурсів, яка необхідна для надання послуг, а також для проведення моніторингу та оцінки якості послуг у випадках, визначених цим Положенням.

Як слідує з  Порталу Дія, довідка про здійснення догляду за громадянином (громадянкою), яка є особою з інвалідністю, видається протягом 30 днів безкоштовно на підставі індивідуального рішення органу місцевого самоврядування в межах території. Видача такої довідки здійснюється виконавчими органами селищних міських рад на підставі заяви, поданої особисто або через представника шляхом відправлення документів поштою (рекомендованим листом). Для отримання послуги необхідно також надати паспорти зареєстрованих у житловому будинку осіб і документ, який посвідчує статус інвалідності.

Наведене законодавство свідчить, що для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад, і за заявою особи підтверджують такий статус шляхом видачі протягом 30 днів безкоштовної довідки про здійснення догляду за особою з інвалідністю.

Підставою для відмови особі, яка звернулася із заявою, в наданні соціальних послуг є відсутність потреби осіб / сімей, які належать до вразливих категорій населення або  перебувають під впливом чинників, що можуть зумовити потрапляння у складні життєві обставини, у соціальних послугах за результатами оцінювання потреб особи / сім’ї (п. 42 Порядку № 587).

Таким чином, законодавством визначено позасудовий порядок установлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров’я потребує соціальної послуги з догляду, про встановлення якого просить заявник, у зв’язку з чим такий факт не може встановлюватися у судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства.

Розглянемо приклад судової практики щодо позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення, коли заявник (мобілізований до Збройних Сил України 24.02.2022 р., проходить військову службу) є  єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за родичами, які його потребують.

18.05.2023 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що він є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за дідом ОСОБА_2, 1935 р. народження, а також бабою ОСОБА_3, 1944 р. народження, якого вони потребують відповідно до законодавства України. На підтвердження викладених у заяві обставин заявник надав документи про родинні стосунки з бабою та дідом, стан здоров’я останніх і  неможливість інших родичів здійснювати догляд за бабою та дідом.

Також заявник додав до заяви довідки й акт обстеження житлово-побутових умов проживання, підписані депутатами Малинської міської ради, про те, що ОСОБА_1 здійснює постійний догляд за своїм дідом і бабою, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду.

Зазначив, що  на цей час є  військовослужбовцем, мобілізованим до Збройних Сил України 24.02.2022 р. Установлення цього факту необхідне з метою подальшого вирішення компетентним органом питання про наявність підстав для його звільнення з військової служби відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі №  287/167/18-ц (провадження №  14- 505цс19), залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у  пунктах  33 — 35 зазначеної постанови від 30.01.2020 р. зазначила про таке:

«33. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що  має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов’язаний з’ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи  може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

34. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, — закриває провадження у ній».

Вимоги ОСОБА_1 пов’язані з доведенням наявності підстав для звільнення його з військової служби під час мобілізації, тобто визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, не пов’язаного з будь-якими цивільними права та обов’язками, їх виникненням, існуванням і припиненням. Відповідно за своїм предметом і можливими правовими наслідками такі вимоги пов’язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Згідно із заявленою ОСОБА_1 метою встановлення факту від нього залежать виникнення, зміна або припинення не особистих чи майнових прав заявника, а його прав у публічно-правовій сфері відносин із державою, внаслідок чого заява не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства й у відкритті провадження необхідно відмовити.

Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 19.05.2023 р. відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції порушено вимоги ст. 26 Закону № 2232-XII, не взяті до уваги положення Закону № 2671-VIII. Його єдиний родич ОСОБА_4 переніс два інсульти, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 люди похилого віку і  потребують стороннього догляду.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Зі змісту заяви вбачається, що встановлення факту постійного догляду за дідом і бабою необхідне ОСОБА_1 виключно для реалізації права звільнення з військової служби, тобто встановлення факту постійного догляду за своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин заявника із державою і не пов’язане з будь-якими цивільними правами та обов’язками заявника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 р. у справі № 362/643/21 зазначено, що військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно за своїм предметом і можливими правовими наслідками вимога про встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника пов’язана з публічно-правовими відносинами заявника з державою щодо права на звільнення з військової служби, тому ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. За предметом і можливими правовими наслідками цей потенційний спір може існувати у сфері публічно-правових відносин, а отже, підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Оскільки вимоги заявника пов’язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, не пов’язаного з будь-якими цивільними правами та обов’язками, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства й обґрунтовано застосував наслідки, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК.

Ухвала постановлена з дотриманням норм процесуального права і залишається без змін.

Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від  19.05.2023 р., залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 17.07.2023 р., відмовлено у відкритті провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК.

Залишаючи без змін це судове рішення, суд апеляційної інстанції також зазначив, що встановлення факту постійного догляду за родичами необхідне заявнику виключно для реалізації права звільнення з військової служби, отже, не пов’язане з будь-якими його цивільними правами та обов’язками. Оскільки військова служба є різновидом публічної, цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів і підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

У серпні 2023 р. ОСОБА_1 подав до  Верховного Суду касаційну скаргу на  зазначені судові рішення, в якій просив їх скасувати і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Підставою їх касаційного оскарження зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень про відмову у відкритті провадження у справі. Зазначає, що цей спір необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки вимоги щодо встановлення факту, який має юридичне значення, не є публічно-правовими та  не можуть бути розглянуті адміністративним судом.

Також зазначає, що необхідність установити означений юридичний факт виникла у зв’язку з тим, що чинне законодавство не передбачає обов’язку органів соціального захисту органів місцевого самоврядування проводити облік осіб, які здійснюють догляд за особами, що потребують такого догляду.

У жовтні 2023 р. надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою з її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 08.09.2023 р. відкрито касаційне провадження у зазначеній справі. Ухвалою Верховного Суду від 25.04.2024 р. справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий. Якщо факт, який має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.

Відмова відповідного органу в  установленні такого факту може бути оскаржена зацікавленою особою до  суду в  порядку адміністративного судочинства (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від  08.11.2019  р. у справі № 161/853/19, від 18.12.2019 р. у справі № 370/2598/16- ц, від 18.01.2024 р. у справі № 560/17953/21).

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10.04.2019 р. у справі №  320/948/18, від  29.05.2019  р. у справі № 398/4017/18.

Таким чином, судовий порядок установлення факту, що  має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.

У справі, яка переглядається, з метою звільнення з  військової служби за  сімейними обставинами заявник просить установити факт, що він є єдиною особою, зайнятою постійним доглядом за своїми родичами, які потребують такого догляду за станом здоров’я.

Доводи заявника про те, що лише суд може встановити факт того, що він доглядає за своїми хворими родичами на безоплатній основі, спростовуються наведеним законодавством, за яким незалежно від того, претендує надавач соціальної послуги на отримання компенсації від держави чи ні, для отримання відповідного статусу надавач та отримувач соціальних послуг включаються до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.

Доводи касаційної скарги про те, що  лише в судовому порядку може бути підтверджено факт того, що він є єдиним надавачем соціальної послуги його родичам і відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд, спростовуються встановленим чинним законодавством порядком надання соціальних послуг, який допускає відмову в наданні соціальної послуги у випадку, якщо встановлено відсутність потреби у соціальній послузі.

Суд застосовує норми права з урахуванням принципу розумності та справедливості. У цьому контексті Верховний Суд зазначає, що законодавець аналогічним чином унормував позасудовий порядок установлення факту здійснення особою постійного догляду в чинному законодавстві про мобілізаційну підготовку та порядок мобілізації.

Зокрема, у  місцевому органі виконавчої влади передбачено створення комісії з установлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яка, з урахуванням наданих районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки матеріалів, складає акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду). Зазначений акт є одним із документів, які надаються військовозобов’язаним до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (п. 9 ст. 23 Закону № 3543-XII, п. 62, додаток 8 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. № 560).

У справі, яка переглядається, відсутні відомості про те, що на підставі заяв родичів заявника про надання соціальної послуги за місцем проживання підрозділ із питань соціального захисту населення оцінив потреби особи / сім’ї у соціальних послугах та ухвалив рішення про надання заявником соціальних послуг із постійного догляду за своїми дідом і бабою.

Також відсутні дані, що заявник як надавач соціальних послуг звертався із заявою до компетентних органів, був уключений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг або отримав відповідну відмову. Таким чином, надані заявником докази не свідчать, що він використав позасудовий порядок установлення факту того, що він є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за хворими дідом і бабою.

Оскільки розгляд заяви ОСОБА_1 віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК.

З огляду на вищевикладене у цій частині судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права, тому підлягають залишенню без змін на підставі ст. 410 ЦПК.

Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції та  доводами відзиву на касаційну скаргу про те, що встановлення факту постійного догляду особи за своїми родичами є публічно-правовим спором, який підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежно від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов’язків або виникнення публічно-правових спорів із суб’єктами владних повноважень, є неефективним, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій із доказуванням одних і тих же обставин, подій і фактів при поданні кожної позовної заяви.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать установленню в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК (пункти 107, 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 р. у справі № 560/17953/21).

Слід зазначити, що документи на підтвердження факту постійного догляду за родичами, які потребують постійної сторонньої допомоги, заявник додав до  поданого  26.04.2023  р. рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Даних про вирішення рапорту або  оскарження бездіяльності військового командування матеріали справи не містять.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за відсутності у матеріалах справи відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у  позасудовому порядку та  який просить установити заявник, висновок апеляційного суду про необхідність вирішення цього спору в порядку адміністративного судочинства є передчасним і таким, що не ґрунтується на матеріалах справи та зазначених вище вимогах закону, тому оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні у частині мотивів його ухвалення.

З огляду на викладене можна констатувати, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок щодо підстав для відмови у відкритті провадження, однак це не  вплинуло на  правильність ухваленого судового рішення і застосування правових наслідків у вигляді відмови у відкритті провадження у справі є правильним.

У зв’язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні щодо мотивів відмови у відкритті провадження у справі. Ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 19.05.2023 р. слід залишити без змін. Постанову Житомирського апеляційного суду від 17.07.2023 р. змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Таким чином, робимо висновки:

— існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий. Якщо факт, який має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок. Судовий порядок установлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення;

— справи про встановлення фактів, що  мають юридичне значення, розглядаються у  позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, які мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать установленню в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК.

ВІСНИК НААУ № 6 (102)

Автор публікації: Ольга Розгон

Ольга Розгон

доц., к. ю. н.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.