Відстрочка від мобілізації та звільнення в запас: необхідність додаткового нормативного врегулювання

Головна цитата

«ТЦК та СП масово відмовляють у отриманні відстрочки від мобілізації з причини невизначеності того, який саме документ повинен підтверджувати вищевказаний факт»

Публікація

Відстрочка від мобілізації та звільнення в запас: необхідність додаткового нормативного врегулювання

15:00 Вт 28.11.23 Автор : Вісник НААУ 20728 Переглядів Версія для друку

Мабуть, одним з найбільш наболілих питань для Захисників і Захисниць України є питання можливості звільнитися з лав Збройних Сил України після більш ніж півтора року перебування на «нулі». Як мають бути врегульовані норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»?

Це бажання, перш за все, пов’язане з тим, що хлопці і дівчата, які воюють з першого дня війни, вже фізично «не витягують» на своїх плечах весь цей тягар. Особливо коли приходячи у таку довгоочікувану, але дуже короткострокову відпустку, яка стала можливою тільки з прийняттям 28.06.2023 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов’язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану», вони бачать, що в містах життя вирує і кипить, що кожного вечора кафе і ресторани заповнені кремезними молодиками, які потягують кальян і весело обговорюють якісь свої буденні проблеми. І хоча 5 вересня 2023 року включено до порядку денного 10-ї сесії Верховної Ради України IX скликання проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення строків військової служби за призовом під час мобілізації № 9142 від 24.03.2023, яким пропонується, щоб громадяни України мали право на звільнення через півтора року після мобілізації, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, станом на сьогодні ситуація в нашій країні така, що одні кладуть своє життя і здоров’я за Батьківщину, а інші живуть спокійним цивільним життям.

Відразу зауважимо: не на всіх невідповідностях між цими основними у воєнний час законами ми зупинимося, бо за останні півтора року у Верховній Раді України було проголосовано дуже велику кількість змін до вищевказаних законів.

І в багатьох випадках не було враховано, що кожна зміна в тому чи іншому законі тягне за собою зміни і в інших нормативно-правових актах. І це питання потрібно одразу врегульовувати.

Детально зупинимося на одному з таких прикладів, а саме на змінах у чинному законодавстві щодо права військовозобов’язаного на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543 у світлі прийнятих змін у вищевказаному Законі.

Мова йде про таку підставу для відстрочки від мобілізації, як наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, оскільки саме ця підстава стала «каменем спотикання» як і для військовозобов’язаних, так і для військовослужбовців, які вже стали на захист Батьківщини і мають бажання звільнитися з лав Збройних Сил України.

Ця підстава також є і однією з визначених п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232 для звільнення у запас військовослужбовців Збройних Сил України.

А в чому різниця між поняттями «військовозобов’язаний» та «військовослужбовець»? Так, ч. 9 ст. 1 Закону № 2232 щодо військового обов’язку поділяє громадян України на такі категорії:

— військовослужбовці — особи, які проходять військову службу;

— військовозобов’язані — особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Чинне законодавство передбачає, що отримавши повістку, пройшовши ВЛК із зазначенням придатності до проходження військової служби, отримавши мобілізаційне розпорядження і прибувши в навчальний центр для проходження базової загальновійськової підготовки, особа з розряду «військовозобов’язаний» (особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави) отримує статус «військовослужбовець» (особа, яка проходить військову службу). З цього моменту питання проходження служби військовослужбовцем регулюється в тому числі Законом № 2232.

І саме зараз, після спливу більш як півтора року війни, військовослужбовці, які без вагань 24 лютого 2022 року стали на захист своєї країни, незважаючи на те, що в багатьох із них були підстави для відстрочки від мобілізації, не витримуючи нелюдських навантажень війни, почали писати рапорти на звільнення з лав Збройних Сил України, у тому числі з підстав наявності серед близьких родичів осіб з інвалідністю.

З нормативно-правової точки зору, у цьому питанні чітко прослідковувалася взаємодія між абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543 та абз. 5 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232, а саме щодо підстави не бути мобілізованим до лав Збройних Сил України (для військовозобов’язаного) та підстави для звільнення в запас (для військовослужбовця) у зв’язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

На прикладі цих двох законів чітко видно, як синхронізуються норми права для повного забезпечення законних прав і гарантій громадян України.

Проте 28 червня 2023 року Верховною Радою України було прийнято Закон № 3161, яким було внесено зміни в абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543, а саме доповнено його словами «за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати».

Після набуття чинності вказаним Законом ч. 1 ст. 23 Закону № 3543 почала застосовуватися в наступній редакції:

«Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані:

…які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати».

Здавалося б, з військовозобов’язаними ситуація зрозуміла — отримавши повістку, береш паспорт, військовий квиток, документи, що посвідчують родинні відносини з особою з інвалідністю, довідку МСЕК і документи, що доводять відсутність інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону утримувати особу з інвалідністю, і йдеш до ТЦК та СП отримувати відстрочку від мобілізації.

Але ж тут починається найцікавіше. Законодавцем у Законі № 3161 взагалі не визначено перелік документів, що доводять відсутність інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до чинного законодавства утримувати особу з інвалідністю. А коли немає чіткої норми закону то, як зазвичай, хто як хоче, так і тлумачить прочитаний ним зміст.

Так і в нашому випадку. ТЦК та СП масово відмовляють у отриманні відстрочки від мобілізації з причини невизначеності того, який саме документ повинен підтверджувати вищевказаний факт.

Ця проблема набула такого розголосу, що навіть Міністерство юстиції України було змушене звернутися до Генерального штабу та Міністерства оборони України з листом від 25.08.2023 «Щодо видачі витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян».

Не будемо викладати у статті повний текст листа. Процитуємо лише останні два абзаци: «Ураховуючи наведене, оскільки законодавством встановлено конкретні форми витягів з Реєстру, які формуються з нього автоматично, видача за заявою фізичної особи витягу з Реєстру щодо відсутності працездатних дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов’язаного дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), а також витягу з Реєстру про відсутність працездатних інших дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов’язаного батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю) не передбачена чинним законодавством.

Просимо вищевикладене врахувати та довести до відома територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки оперативних командувань «Північ», «Південь», «Захід», «Схід».

Практика показує, що зміст листа так і не було доведено до виконавців, бо ТЦК та СП продовжують вимагати неіснуючі довідки з органів реєстрації актів цивільного стану.

Але це ще не все. Під час написання проєкту та розгляду Закону № 3161 у Верховній Раді України чомусь взагалі забули про абз. 5 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232. А потрібно ж було внести відповідні зміни не тільки в Закон № 3543, а й у Закон № 2232.

І що ми маємо за фактом? А маємо ми таку ситуацію.

Військовослужбовець звертається з рапортом (та відповідними завіреними належним чином додатками, що підтверджують підстави для звільнення) на ім’я командира військової частини про звільнення його в запас на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232, а саме у зв’язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Юридичний відділ візує рапорт, відділення персоналу реєструє, командир військової частини накладає свою резолюцію. Пройшовши обхідний лист, здавши все речове майно та зброю, військовослужбовець отримує на руки військовий квиток із закритою службою, витяг з наказу по стройовій частині про виключення зі списків військової частини (в запас) та припис. І відправляється ставати на облік до ТЦК та СП.

І на наступний за днем виключення зі списків військової частини день військовослужбовець стає знову військовозобов’язаним, тобто відповідно до приписів ч. 9 ст. 1 Закону № 2232 особою, яка перебуває у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Відповідно після прибуття до ТЦК та СП, постановки на військовий облік і отримання статусу військовозобов’язаного на особу поширюються приписи Закону № 3543.

А в Законі № 3543 у редакції від 28.06.2023 чітко вказано, що не підлягають (мають відстрочку) призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані: «… які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати».

Тому згідно з нормами чинного законодавства ТЦК та СП мають всі законні підстави видати вищевказаному військовозобов’язаному повістку для призову за мобілізацією. І вони цим правом користуються доволі успішно, оскільки мобілізаційний план ніхто не скасовував.

Чому було приділено увагу саме цій темі?

Тому що в соціальних мережах шириться безліч «експертних» думок щодо того, як вести себе в такій ситуації. Найчастіше горе-порадники без жодного натяку на юридичну освіту пропонують людям відправляти працівників ТЦК та СП за російським кораблем. Типу, йдіть, шановні працівники ТЦК та СП і доводьте, що ви маєте право мене повторно призивати. А куди йдіть і навіщо йдіть, цього «порадники» не кажуть. І, як завжди, жодного посилання на хоча б якусь норму права, яка підкріпить напрямок руху працівників ТЦК та СП за російським кораблем. Головне, накрутити людину, щоб вона пішла на відкритий конфлікт з представниками ТЦК та СП, щоб можна було заробити свій рейтинг переглядів.

Тільки мало хто з таких «порадників» доводить до відома військовозобов’язаних, що за неявку до ТЦК та СП за приписом повістки громадяни, які ухиляються від призову на строкову військову службу, призову за мобілізацією, військового обліку або спеціальних (перевірочних) зборів, несуть адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством. І штраф чималий: у розмірі від 3400 до 5100 грн. І покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років виглядає не дуже райдужно.

Підсумовуючи вищевказане, хотілося б сказати таке.

Так, наміри у законодавців дуже правильні і не позбавлені логіки.

Сказати, що деякі категорії військовослужбовців зловживають підставами для звільнення, це нічого не сказати. Це питання стоїть на своєрідному «конвеєрі». У країні запущено цілий бізнес з надання послуг з одруження військовослужбовців на жінках, що мають інвалідність або в яких батьки інваліди І або ІІ групи.

Або інша ситуація. Приходять звільнятися чоловік і дружина, які служать в одній частині. А в них рапорти наступного змісту: вона звільняється по догляду за матір’ю-інвалідом ІІ групи, а він звільняється по догляду за тещею (тією самою матір’ю дружини). І що робити? Звільняти, бо Законом № 2232 не визначено, скільки саме осіб мають право доглядати за особою з інвалідністю.

Тому, з урахування воєнного стану, потрібно дуже прискіпливо вивчати питання змін у законодавство. Перед внесення змін у той чи інший Закон потрібно прочитати та проаналізувати й сам Закон, і пов’язані з ним нормативно-правові акти. І коли законодавці приїздять на лінію фронту, потрібно не тільки фото з військовослужбовцями робити, а й дослухатися до того, що їм кажуть ті самі військовослужбовці, в тому числі з відділу персоналу або з юридичного відділу військових частин, адже саме ці люди знають, які норми права треба змінювати і яким чином.

І наостанок, скоро буде два роки, як наші Захисники й Захисниці тримають на своїх плечах добробут нашої країни і наших людей. А ми так і не навчилися приймати закони не із запізненням у пів року/рік, а оперативно, з розумінням поточної ситуації, щоб цей Закон чи постанова була регулюючою, а не констатуючою. Ми повинні підтримувати наших Героїв на усіх фронтах. Щоб вони, боронячи нашу з вами Незалежність, не думали про те, що їм ще буде потрібно в судах доводити своє право на гідне життя…

ВІСНИК НААУ № 10 (95)